Думки на сайті The Guardian історика Кароліни Вігура та політичного аналітика Ярослава Куїша
Екстраординарний мітинг у Варшаві минулої неділі зібрав на вулицях столиці натовп, який налічував до 800 тис. прихильників опозиції, багато хто з них розмахував прапорами Польщі та ЄС. Переважала атмосфера мирного занепокоєння за долю країни. Як одна з найбільших демонстрацій у новітній історії Польщі, вона стала приголомшливою демонстрацією підтримки опозиційної “Громадянської коаліції”, ГК, та її лідера, колишнього прем’єра Дональда Туска, коли він готується кинути виклик правій популістській правлячій партії “Право і справедливість”, ПіС, на вибори 15 жовтня.
Незважаючи на успіх маршу і все, що він символізував, авторитарна траєкторія Польщі сильніша, ніж будь-коли. Останні вісім років уряд однієї з країн-членів ЄС перебуває під владою популізму, що не слабшає. Дедалі більше інституційних елементів ліберально-демократичної системи усунені, незалежні ЗМІ зазнали атак, а права меншин значно послабилися.
Ми на шляху до високотехнологічного авторитаризму, коли проурядова пропаганда ллється з кожної платформи соціальних мереж
Натомість, замість стати демократичним змаганням, ця виборча кампанія стала ще одним проявом антилібералізму. Попередження опозиції про загрозу демократії висміяні або відкинуті. Нейтралізація політичних скандалів стала формою мистецтва польської влади. Весь держапарат, захоплений ПіС, використали, щоб схилити шальки терезів на користь партії влади. Ми на шляху до високотехнологічного авторитаризму, коли проурядова пропаганда ллється з кожної платформи соцмереж.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Маємо нову потенційну загрозу через Північну Корею” Олександр Мусієнко
Насильство також затьмарило кампанію. Жорсткішого передвиборчого періоду не було в країні з 1989 року. Більше 64% опитаних описують цю кампанію як більш жорстоку, ніж попередні, а 58% вважають, що відповідальність за таке погіршення ситуації несе правляча партія. Депутатів від опозиції заарештовували і на них публічно нападали фізично чи словесно. Звичайних громадян били на вулицях за носіння опозиційної символіки. В інтернеті проводять жорстокі тролінгові кампанії, в яких часто беруть участь політики, зокрема міністри.
Очевидно, що конфронтація та викриття є частиною політичних негараздів у багатьох європейських країнах. Різниця в тому, що в цій кампанії одна за одною переходять “червоні лінії” та дегуманізують протилежну сторону, що сприймається як даність. Важливо відзначити, що популісти більше не засуджують насильство, якого зазнають їхні політичні опоненти. Таким чином, мирний марш у центрі Варшави став винятком із цієї “нової норми”.
Страх перед тим, що війна перекинеться з України до Польщі, викликала першу хвилю польської солідарності з українськими біженцями
Додатковим аспектом стала війна в Україні. Сусідня країна глибоко постраждала від війни, і войовничість стала, прямо чи опосередковано, частиною повсякденного досвіду поляків. Страх перед тим, що війна перекинеться за кордон, спричинив першу хвилю польської солідарності з українськими біженцями. Агресивні сусіди не раз стирали з землі країни цього регіону, тому їхнє ставлення до суверенітету – посттравматичне.
З цієї причини поляки прагнули прийняти українських біженців до своїх домівок. Вони визнали себе потенційними майбутніми жертвами Росії. “Ми будемо наступними” стало крилатою фразою у відповідь на вторгнення та заклик до солідарності з Україною. Історія вже давно розділила Польщу та Україну, але в пострадянську епоху перемогло примирення, частково завдяки загальному страху перед Росією, а також завдяки таким подіям, як футбольний чемпіонат “Євро-2012”, який спільно провели дві країни, і підтримка Польщею Євромайдану у 2013 році.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Інколи Офіс президента шкодить міжнародній політиці” – Володимир Огризко
Однак через 19 місяців після вторгнення Росії в Україну війна, що вирує по інший бік східного кордону Польщі, нормалізувалася. Це парадокс надзвичайної військової стійкості України – її контрнаступ, можливо, поки що зупинився, але наступ Росії зупинили теж, принаймні, наразі. У міру того, як страх перед Москвою як перед безпосередньою загрозою вщух, а втома від війни поширилася серед польської громадськості, в урядових колах солідарність теж послабшала. Популізм при владі повернувся на свою надійну “природну” траєкторію чистого польськоцентризму.
Це новий геополітичний контекст, у якому ПіС один із найгучніших поборників західної військової допомоги Києву на початковому етапі війни зміг дійти до того, щоб заявити, що припинить підтримку польським озброєнням для України в рамках суперечки щодо імпорту українського зерна, яке знижує ціни для польських фермерів. На напружених виборах правляча партія відчайдушно женеться за кожним голосом націоналістів. Дешеве українське зерно викликало суперечки серед фермерів у всьому регіоні. Проте тон цієї суперечки між Варшавою та Києвом лише кілька місяців тому був би немислимий. Восени 2023 року страх втратити владу у правлячої партії Польщі, очевидно, виявиться сильнішим, ніж страх перед Росією.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: $300 млн на день: скільки коштує війна для РФ
Оскільки центр глобальної дипломатії зараз у Києві, то навколо нього сформувався трансатлантичний альянс, тож націоналістичному уряду у Варшаві важко залишатись некритичним союзником. Обидві країни більше схожі на суперників за роль регіонального лідера, ніж близьких союзників. Важливість Польщі як одного з найбільших країн-членів ЄС та НАТО є очевидною, але баланс сил негайно зміниться, якщо Україну приймуть до будь-якої з цих організацій.
Якщо польський популізм тепер повернувся до своїх старих навичок, що стоятиме на карті для Європи на цих виборах? По-перше, перемога ПіС буде означати, що підтримка розширення ЄС за рахунок України буде обмежена. Можна також очікувати на нову хвилю протекціонізму, суверенітету та безкомпромісних підходів до сусідніх країн.
Неліберальна траєкторія майже завжди веде до національного егоїзму та міжнародної конфронтації
Внутрішні проблеми Польщі тепер європейські, якщо не глобальні. І окрім ослаблення міжнародної солідарності, неліберальний “ящик Пандори” таїть у собі чимало інших неприємних сюрпризів. Образа ЄС, Брюсселя чи Німеччини була характерною рисою цієї кампанії, а Варшава стане ще агресивнішим партнером усередині Євросоюзу після перемоги на виборах. Польща під популістським правлінням працюватиме не заради колективного європейського порядку денного, а разом із Угорщиною під керівництвом Віктора Орбана, Словаччиною під керівництвом Роберта Фіцо та іншими задля верховенства національної держави. Неліберальна траєкторія майже завжди веде до національного егоїзму та міжнародної конфронтації.
Величезний мітинг опозиції минулої неділі принаймні дає останню надію, коли інші жахливі істоти покинуть “скриньку Пандори”. Громадянська коаліція Туска має лише незначні шанси на перемогу. Але демонстрація показала, що серед людей, які виступають проти цього популістського уряду, існує гостра потреба зібратися разом, щоб створити атмосферу, вільну від злості, розколу та агресії. Найближчі тижні покажуть нам, наскільки ця надія збережеться у найближчі роки.
Переклад Gazeta.ua