Вперше в історії крихітний роботизований поплавок провів тривалі місяці під масивними льодовиками Східної Антарктики. Цей прорив дозволив зібрати безцінні дані про температуру та солоність океану, приховані під шельфовим льодом. Отримані результати стануть ключовими для розуміння ризиків танення льодовиків та прогнозування майбутнього підвищення рівня світового океану.
Автономний поплавок Argo здійснив безпрецедентну подорож, провівши два з половиною роки під шельфовими льодовиками Східної Антарктики, одного з найвіддаленіших куточків планети. За цей період він пройшов близько 300 кілометрів під льодовиками Денмана та Шеклтона. Зонд зафіксував майже 200 океанічних профілів температури й солоності – вимірювання, які раніше були недосяжними для традиційних методів дослідження.
Одного разу поплавок раптово зник під льодом на вісім місяців, викликавши побоювання серед вчених щодо його безповоротної втрати. Проте, на подив дослідників, апарат повернувся на поверхню, доставивши перший в історії океанічний трансект. Цей унікальний профіль океану, що охоплює ділянку від берега до глибоководних зон під шельфовим льодовиком, надає змогу вивчати зміни океанічних параметрів у трьох вимірах.
Доктор Стів Рінтул, провідний океанограф CSIRO, підкреслив надзвичайну вдачу цього проекту. Він зазначив, що “безстрашний поплавок дрейфував під льодом, збираючи цінні профілі від морського дна до основи льоду кожні п’ять днів протягом восьми місяців під льодовиками Денмана та Шеклтона”.
Опубліковані результати дослідження розкрили значні відмінності у стані двох льодовикових систем. Шельфовий льодовик Шеклтона виявився відносно стабільним, адже під ним не було виявлено теплих вод. Це значно знижує ймовірність його стрімкого танення знизу.
На противагу цьому, льодовик Денмана вже перебуває під впливом теплих вод. Він має величезний потенціал для підвищення рівня світового океану до 1,5 метра. Навіть найменші зміни у товщині цього теплого шару можуть каталізувати процес танення та спровокувати неконтрольований відступ льоду.
Вирішальну роль у динаміці танення льодовиків відіграє тонкий, близько 10 метрів, прикордонний шар води, що знаходиться безпосередньо під шельфовим льодовиком. Доктор Рінтул наголошує, що саме здатність поплавців вимірювати властивості цього шару є їхньою головною перевагою у розумінні швидкості танення.
Дослідження величезних підльодовикових порожнин завжди було вкрай складним через багатосоткову, а подекуди тисячометрову товщину льоду. Дорогі бурові роботи змушували вчених покладатися на непрямі оцінки протягом багатьох років. Поплавок Argo запропонував ефективне рішення цієї проблеми, хоча й зіткнувся з несподіваною складністю.
Доктор Рінтул пояснив, що ключова проблема полягала у неможливості поплавка зв’язатися із супутниками для отримання GPS-координат, адже лід перешкоджав його виходу на поверхню. Проте інженери знайшли винахідливе рішення: кожного разу, коли буй досягав крижаної стелі, він реєстрував глибину занурення. Зіставляючи ці дані із супутниковими картами, дослідники зуміли з дивовижною точністю відтворити весь маршрут апарата.
Цей непересічний успіх створює важливий прецедент для планування майбутніх моніторингових місій. Доктор Рінтул підкреслив, що “розгортання більшої кількості таких буїв вздовж континентального шельфу Антарктики кардинально змінить наше розуміння вразливості шельфових льодовиків до океанічних змін”. Це також допоможе значно зменшити невизначеність у прогнозах майбутнього підвищення рівня моря.