Повернення з війни не закінчується в момент, коли військовослужбовець залишає службу. Для ветерана це часто означає ще один етап адаптації — до сім’ї, цивільної роботи, побуту та спілкування з людьми, які не мають вже такого самого досвіду.Водночас окремої програми медичних безкоштовних гарантій саме для ветеранів, яких зараз понад 2 млн, в Україні немає. Психологічну та психіатричну допомогу вони отримують у межах загальної Програми медичних гарантій — так само, як і інші пацієнти, які її потребують.Як і всі, ветерани можуть безкоштовно звернутися до психолога, психотерапевта чи психіатра, отримати допомогу в центрі ментального здоров’я або мобільної мультидисциплінарної команди. Для звернення до центру ментального здоров’я не потрібне направлення, як і попередньо встановлений психіатричний діагноз.За січень–липень 2026 року Національна служба здоров’я України сплатила 3,05 млрд грн за стаціонарну психіатричну допомогу та 109,1 млн грн за психосоціальну й психіатричну допомогу, яку організовують центри ментального здоров’я та мобільні мультидисциплінарні команди. Окремо НСЗУ оплачує амбулаторні консультації психологів і психіатрів у межах інших пакетів.Тому проблема сьогодні не лише в тому, чи є в держави гроші на психологічну допомогу. Вони є. Питання в тому, наскільки легко ветерану знайти потрібного фахівця, пройти між різними рівнями допомоги, отримати послугу у своєму населеному пункті та чи буде він готовий звернутися по неї.За словами психотерапевтки Ксенії Тейлор, сама поява ветерана вдома ще не означає завершення війни для нього.”Повернення з фронту – це не подія, а цілий процес. І ми повинні розуміти, що якщо людина повернулася з фронту, то от таким чином вона не стає цивільною і вона не починає жити цивільним життям. Тому що те, що вона пережила, те, що в неї було, той її досвід військовий, він не може зникнути там за одну ніч”, – пояснює вона.Державна система є, але вона не охоплює всіх надавачівСтаном на 15 вересня 2026 року договори з НСЗУ за пакетом психосоціальної та психіатричної допомоги, яку організовують центри ментального здоров’я та мобільні мультидисциплінарні команди, мали 193 заклади. Із них 180 — комунальні, 13 — державні. Ще 136 закладів мали договори за пакетом стаціонарної психіатричної допомоги — 124 комунальні, 6 державних і 6 приватних.Тобто держава має досить велику мережу закладів, через яку фінансує допомогу у сфері психічного здоров’я. Водночас НСЗУ оплачує фактично надані послуги тим закладам, які відповідають вимогам відповідного пакета і мають договір із Службою.Через це організації, які багато років спеціалізуються на роботі саме з ветеранами, можуть залишатися поза системою державного фінансування. Один із таких прикладів — Veteran Hub.Старша менеджерка з координації послуг мережі Veteran Hub Олена Лебідь пояснює, що організація є благодійною і не отримує оплату за психологічні послуги через НСЗУ.”Ми не користуємося державними послугами, оскільки держава поки що не має механізму, який дозволяв би благодійним організаціям отримувати оплату за них. Держава покриває витрати на послуги, але ми не можемо скористатися цим механізмом”, – говорить фахівчиня.При цьому Veteran Hub продовжує надавати психологічну допомогу ветеранам за рахунок грантових коштів, пожертв фізичних осіб і бізнесу.На думку Олени Лебідь, держава могла б створити механізм, який дозволив би закуповувати психологічні послуги і в благодійних організацій.”Можна створити такий механізм, коли держава надасть можливість благодійній організації, так само, наприклад, як ФОПу, отримувати оплату за ці послуги. Я зараз не буду вдаватися у подробиці, як це можна зробити, але це можливо, і держава може закуповувати послуги благодійних організацій”, – пояснює Лебідь.Водночас жінка не називає причиною відсутності такого механізму небажання держави фінансувати ці послуги.”Я не можу сказати про небажання. Ми можемо говорити про те, що у нас насправді не так багато грошей у державі. Ми маємо це розуміти”, – вважає Лебідь.Тому проблема не в тому, що держава взагалі не оплачує психологічну допомогу ветеранам. Вона її фінансує через Програму медичних гарантій . Однак частина організацій, які спеціалізуються на роботі саме з ветеранами, працює паралельно з цією системою за рахунок інших джерел фінансування.У маленьких містах проблема не лише в кількості фахівцівОкремим питанням залишається доступність допомоги для ветеранів, які живуть у невеликих містах і громадах.Формально державна система передбачає можливість отримувати допомогу дистанційно. НСЗУ зазначає, що центри ментального здоров’я можуть проводити консультування засобами телемедицини, а мобільні мультидисциплінарні команди — надавати допомогу за місцем проживання або перебування пацієнта.Але на практиці проблема може бути не лише у фізичній відстані до фахівця. У маленькій громаді психолог або психіатр може бути єдиним спеціалістом на кілька населених пунктів. І людина може не хотіти звертатися до нього саме через побоювання втратити конфіденційність.Олена Лебідь розповідає, що це одна з причин, чому люди можуть обирати онлайн-допомогу від організацій, які працюють за межами їхньої громади.”Можливо, якщо людина проживає у маленькій громаді, їй простіше звернутися онлайн або телефоном до організації, де ніхто нічого про неї не знає, і отримати цю послугу, ніж піти фізично до закладу охорони здоров’я у тому містечку чи селі, де вона проживає. Вона може боятися, що люди її побачать. Тому що стигма у нас нікуди не дівається”, – ділиться жінка.За її словами, у великих містах у людини зазвичай більше вибору — як щодо фахівців, так і щодо місця отримання допомоги. У маленьких громадах цей вибір значно вужчий.Тому телемедицина та мобільні команди можуть бути важливою частиною державної системи для таких пацієнтів. Але залишається питання поінформованості, коли людина має знати, що така можливість існує, і розуміти, куди саме їй звертатися.Стигма залишається психологічним бар’єромНавіть якщо послуга безкоштовна, доступна територіально і не потребує направлення, людина може нею не скористатися. Причина — ставлення до психологічної допомоги.За словами Олени Лебідь, частина ветеранів досі сприймає звернення до фахівця з психічного здоров’я як прояв слабкості. Проблема може виникнути ще до моменту звернення до медичного закладу. Людина може вважати, що має впоратися самостійно, навіть якщо вже розуміє, що їй складно.На ставлення ветеранів впливає і те, що їх часто сприймають передусім як героїв, а не як людей, які можуть мати страх, розгубленість чи проблеми зі сном після пережитого.”Деякі відносяться як до героїв, як до людей, які, вони дійсно з ціною власного життя захищають наше життя. І героїзують їх, і думають, що вони також в житті поводяться як герої. А це не так. Люди налякані, вони не розуміють, що їм робити”, – каже психотерапевтка Тейлор.Водночас є й інша ситуація, коли ветеран готовий звернутися по допомогу, але боїться реакції оточення.”А є людина, яка би і хотіла звернутися за послугою, але вона боїться осуду, вона боїться того, що про неї скажуть, що про неї подумають”, – говорить фахівчиня.Фахівчиня напряму охорони психічного здоров’я Veteran Hub Юлія Корячко додає, що цю проблему не варто розглядати лише як особливість ветеранського середовища. Стигма щодо психологічної допомоги існує в суспільстві загалом.За її словами, водночас останніми роками ставлення поступово змінюється. Після початку повномасштабного вторгнення про важливість ментального здоров’я стали говорити значно більше.”Потроху ця стигма розхитується, ми це точно відчуваємо. Тому потрібен ще час, потрібно ще більше людей, які отримають якісні послуги із захисту психічного здоров’я, які би могли потім так само розповідати про це, рекомендувати своїм найближчим людям”, – пояснює Юлія Корячко.Отже, державна система психологічної допомоги ветеранам в Україні вже працює — держава виділяє кошти, укладає договори із закладами, оплачує психологічну та психіатричну допомогу, а звернутися по неї в багатьох випадках можна без направлення.Водночас доступність цієї допомоги визначається не лише бюджетом. Для ветерана важливо, чи є потрібний фахівець поруч або доступний дистанційно, чи зрозуміло, куди звертатися далі після першої консультації, чи має конкретна організація можливість працювати в системі державного фінансування і чи не стане перешкодою страх осуду.Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Перегляди:
0