На тлі спецоперації ЗСУ у Курській області кремлівський диктатор їздить за кордон і приймає гостей. Дивні переміщення особливо привертають увагу через дискусію про подальші дії України в РФ. Що стоїть за дивними рухами керівника країни-агресорки, – з’ясовувала Gazeta.ua.
Візит до Баку
В Азербайджані Путіна приймали як дорогого гостя: Ільхам Алієв запросив його до власного палацу, познайомив з дружиною і родиною, нагодував зі східною щедрістю. Російський гість із відплатою не забарився: пообіцяв сприяння у врегулюванні конфлікту з Вірменією. Наступний крок азербайджанського президента – заявка на вступ до БРІКС. Словом, Путін затримався в Азербайджані довше, ніж планував.
Зусилля себе виправдали: наступного ж дня “Газпром” і “SOCAR” уклали угоду про транспортування газу.
Молекули і труби
Теоретично, угода відкриває можливості для транспортування азербайджанського газу європейським споживачам українською ГТС. Але ж за свіжою угодою, активним учасником газового руху від “SOCAR” є російський “Газпром”. Тому Путіну вона вигідна, навіть за умови поступок у вигляді зменшення військової присутності в регіоні. Крім того, втрачати місце на європейському газовому ринку для РФ загрозливо, щоби утримати частку, Кремль готовий поступитися багато чим. Можемо очікувати пом’якшення міграційної політики щодо азербайджанців.
Але Україна також зацікавлена в азербайджанському газі з огляду на наміри не продовжувати контракт на транзит до ЄС із “Газпромом”. Тому укладена угода після візиту Путіна, звісно, стала ударом по українських інтересах. Однак, насправді шанси у Києва є, переконаний експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич.
“Газ із Баку на вхід в українську ГТС по повітрю не прилетіть. А в трубі зацікавлені, у тому числі, країни, які нам дають зброю і кошти на життя. Та й контракти Туреччини з “Газпромом” не заважають нам працювати з нею, у тому числі, на побудові кораблів для ВМСУ”, – наголосив він.
уклавши угоду, Путін потрапив у залежність від Азербайджану і Туреччини
Треба, наприклад, запропонувати Азербайджану побудувати НПЗ на території України, гарантувати викуп певних обсягів палива (для ЗСУ). Перероблене на нашій території паливо буде дешевше готового імпорту. Причому Росія не обстрілюватиме НПЗ з очевидних причин: уклавши угоду, Путін потрапив у залежність від Азербайджану і Туреччини, котра стоїть за ним.
Рейд до “брата”
У самому Азербайджані місцеві аналітики наголошують, що Ільхам Алієв завдяки “ювелірній дипломатії” настільки посилив геополітичну вагу країни, що нині Вірменія навіть не бере участі у переговорах по мирному врегулюванню у Нагірному Карабасі. Навіть для Китаю і США “Азербайджан не та країна, інтереси якої можна ігнорувати”, стверджують вони.
Після залагодження питання по газу Путін кинувся до Росії, але не до Курська, а до Чечні. Це перший візит російського посадовця такого рівня до Чеченської республіки за останні 14 років. Причому чинний господар Кремля, який підтримує православ’я у версії РПЦ так, що домігся її фіксації у Конституції, відвідав мечеть і поцілував Коран. Матері Рамзана Путін презентував величезний букет квітів і купу компліментів, подяк, а зі старшим сином сфотографувався. Також він відвідав навчальний заклад, патроном якого виступає син Рамзана, і – Беслан у Північній Осетії.
“Чекали вас 13 років і нарешті дочекалися!” – заявив Рамзан Кадиров. У Беслані Путін не був 20 років. Зараз він встав на коліна перед меморіалом жертвам теракту 2004 року. А потім пішов до тієї самої школи, де двадцять років тому терористи тримали заручників. На зустрічі з кількома матерями загиблих школярів порівняв українців із тими терористами та заявив, що і тоді, і нині їх підживлює Захід. Матері жертв Беслана, до слова, виголосили незадоволення ходом розслідування теракту. Путін порадив звернутися до Слідчого комітету. Отже, мав іншу мету у Беслані.
Транзит влади і ніж у спину
Чечня для Росії є набагато проблемнішим регіоном, ніж Україна і Молдова разом узяті. У разі заворушень на території РФ у республіці-суб’єкті федерації можуть пригадати події Першої і Другої Чеченських воєн. Ті десятки тисяч бійців, про яких Кадиров розповідав Путіну під час візиту, можуть піти маршем і на Москву. Причому у будь-який момент. Кадиров може бути зацікавлений у “подвійній грі”, оскільки йому є за кого мститися Путіну. Найперше, за рідного батька, у ліквідації якого свого часу підозрювали ФСБ.
Путін поїхав до Кадирова за військовою підтримкою
Західні експерти вважають, що Путін поїхав до Кадирова за військовою підтримкою. Російські пропагандисти-блогери переконані: Кадиров хотів особливого статусу для Чечні у складі РФ, з передачею влади його сину, але через тимчасове перебування “біля керма” сторонньої особи. Найпершим кандидатом вважають командира чеченського військового формування “Ахмат” Апти Алаудінова.
З Чечні кремлівський диктатор повернувся до Москви, де приймав прем’єра Китаю Лі Цяня.
Запрошення з секретом
Оскільки його запросив російський прем’єр Михайло Мішустін, формальностей дотримано: китайський гість обговорив зі своїм російським колегою економічні питання.
“Дякую, що приїхали!” – так Лі Цяня зустрів Путін. За офіційною інформацією. Лі Цян передав господарю Кремля “привіт” від Сі Цзіньпіна. “Чекаємо його на саміті БРІКС у Казані у жовтні”, – ухопився Путін за можливість нагадати про подію, котрій, вочевидь, надає особливого значення. У хід пішов навіть такий протокольний аргумент як 75 років встановлення дипломатичних відносин.
Цікаво, що напередодні візиту до РФ Лі Цян зустрічався з прем’єром В’єтнаму, а після Москви поїде до Білорусі.
“Човникова дипломатія”
У цих рухах дипломатів і керівників, скоріш, є спільна причина. Якою б вона не була, прямо чи опосередковано це стосується України. Путін пообіцяв відповідь на спецоперацію ЗСУ у Курську. Навряд чи ця відповідь обмежиться киданням у бій “кадирівців”, тим паче, це може бути небезпечним для самого господаря Кремля, особливо якщо його не підтримує генералітет. Можливо, у Путіна визрів певний план, котрий він поспіхом погоджує.