Загадкова смерть сенатора Ліндсі Грема. Ми розуміємо, встановлено офіційний діагноз, але водночас ми розуміємо, що він був одним з двигунів оновленої санкційної архітектури Сполучених Штатів щодо Росії. І Ліндсі Грем був особистим ворогом Кремля. Як ви гадаєте, як смерть Ліндсі Грема може вплинути на нові пакети санкцій і загалом на співпрацю між адміністрацією президента Зеленською і адміністрацію президента Трампа.Маючи можливість та честь працювати із сенатором Гремом, особливо, коли я працював у посольстві в Москві в середині 90-х років, я хочу сказати, що сенатор Грем, він був справді таким сильним стратегічним мислителем. Ну, не зовсім ворогом Росії, але він був таким стратегічним прагматиком, який чітко розумів, що Росія становить загрозу Сполученим Штатам і їхнім союзникам. Зокрема, зважаючи на те, що вони бажали знищити Україну та її суверенітет. На жаль, трагічна, така загадкова і неочікувана смерть відбулася. Одразу після його візиту, кілька годин після того, як відбувся телефонний дзвінок між Трампом та сенатором Гремом. Тобто вони говорили про певний прогрес щодо наступного пакету санкцій.І особливо йшлося про те, щоб Росія не закуповувала інших матеріалів та хімікатів. І тому також вони хотіли створити підтримку для зміцнення взаємозв’язків між Америкою та Україною.І загалом, з іншого боку, навіть є ще й більше співчуття щодо того, як сенатор Грем підтримував Україну в її намаганнях вижити та процвітати, та зрештою, щоб давати відсіч російській агресії. І так, йому вдавалося відновити шлях для того, аби конкретні законопроекти в Америці були прийняті.І на жаль, те, що сенатор відійшов, загалом має погані наслідки, як і для тих у сенаті, хто якимось чином намагається допомагати. Україні. Я також вважаю, що сенатор мав великий важіль, якщо ми говоримо про ті дебати, які були щодо підтримки України, зокрема в республіканській партії.На превеликий жаль, смерть сенатора Ліндсі Грема, вона матиме серйозні наслідки. У будь-якому разі, ми розуміємо, що він був в Києві якраз після Великого саміту в Анкарі. Ну і зустріч між президентом Зеленським і Дональдом Трампом була успішною.Я не знаю, що ми отримали крім обіцянки постачати Patriot, але водночас, наскільки я розумію, Сполучені Штати допомагають нам реалізовувати стратегію далекобійного стримування Росії. І от, якщо говорити про теперішню позицію Пентагону, Білого дому з урахуванням того, що наші далекі удари виводять дуже серйозні російські об’єкти з ладу. І росіяни отримали великі наслідки цього.Мене приємно здивувало те, коли я слухав прес-конференцію між президентом Трампом, президентом Зеленським.Ми бачили, що цілковито змінилося ставлення з боку президента Трампа до України. Особливо, якщо ми згадаємо ту сумнозвісну зустріч у лютому 25-го року в Овальному кабінеті між президентом Трампом та Зеленським.Тоді ми бачили, як вони нападали на президента Зеленського і Джей Ді Венс, і президент Трамп. Я вам скажу, що я дуже багато таких зустрічей відвідав в Овальному кабінеті, але такого я ще на своїй практиці не бачила. Адже, скажу, ми бачили, що настрій значно покращилися, особливо, коли ми говоримо про останню зустріч в Анкарі, і особливо, якщо ми порівняємо із лютим 25-го року. Президент Трамп говорив про президента Зеленського як про лідера, який зараз виграє, а не програє. І мені здається, раніше президент Трамп гадав, зокрема в 25-му році, він гадав, що він є, і він сказав цю фразу, що в Зеленський не має карт.Але зараз президент Трамп виявив таке захоплення президентом Зеленським та Україною щодо успіхів на полі бою проти Росії. І ми бачимо ті успіхи і у північній частині України, і у східній на Донбасі і навіть поблизу Сум та Харкова.Тобто Росія не має жодного прогресу, попри те, що несе колосальні втрати. І також, відповідаючи на ваше питання щодо глибинних ударів, скажу, що на противагу адміністрації Байдена, я не чую жодних якихось побоювань з боку адміністрації Трампа щодо таких глибинних ударів глибоко в тил ворога.І я гадаю, що президент Трамп поважає успіх, який Україна зробила, успіх, щодо цих середніх та далекодальних, далекобійних ударів, які Україна завдає по російській території. Особливо, знищуючи логістику, унеможливлюючи Росії дотягатись до Криму логістично, і також, зокрема, удари морськими дронами у Азовському морі, також у Чорному морі. Ми бачимо, що російська війна зараз повертається на територію Росії і це Трамп поважає.Також хочу додати, що ви знаєте, мені не зовсім було комфортно, коли я чув, що президент Трамп казав, наприклад, що президент Зеленський і Путін, вони не мовби два хлопчики, які на майданчику щось там не поділили. Вони просто відчувають, що є потреба побитися, інколи їм треба просто дати побитися.Це певний сигнал з боку Трампа, який не виглядає так, що Росія мала би досягти своїх цілей в Україні. Тобто це величезна помилка. Насправді ситуація зовсім не така. То йдеться і про стратегічний, і моральний аспект того, що Україна мусить боротися за себе, давати відсіч Росії.І з іншого боку, це також демонструє те, що чим довше Україна продовжує такий успіх на полі бою, б’ючи по території Росії, по тих об’єктах, то це тільки розвиває повагу з боку Трампа.Повага з боку Трампа – це дуже добре, але хотілося би посилити і нашу систему протиповітряної оборони. Але якщо говорити про примушування Путіна до миру на українських умовах, як ви гадаєте, оце от методичне знищення стратегічних російських об’єктів, як воно загалом впливає і на ментальність Путіна і на готовність Путіна вести ті чи інші перемовини? Якщо говорити про загальний баланс, так би мовити, російського пального в регіонах Росії. Так ми розуміємо, на тимчасово окупованих територіях України, на півдні і в Криму пального скоро не буде. І інтервенти це відчувають. Але ми розуміємо, що є ситуація за Уралом, є ситуація на півночі Росії, із пальним – там великі проблеми. Чи зреагують на це, на вашу думку, у Кремлі?Звичайно, ми не знаємо, як і коли президент Путін зможе передумати і усвідомити, що Росія не зможе виграти цю війну. Це питання риторичне і це лише йому вирішувати, адже він вгадає, що у нього якась божественна місія знищити Україну як країну.Але звичайно, коли він усвідомить, що у нього нічого не вийшло і коли він психологічне прийме цю реальність, або, можливо, обставини на полі бою також змусять його змінити свій підхід. То ці факти, які ми знаємо, це може бути і ціле співвідношення російських сил, зрештою, як і раніше діяли совєти, тобто вони усі рухалися по українському напрямку.І тому такими ударами, далекобійними та ударами середньої дальності, звичайно, ви завдаєте потужного дефіциту палива в Росії. І особливо у Криму, там просто уже якась нагальна, невідкладна ситуація, пального взагалі майже немає. Тому що так, отакі потужні скорочення, потужні дефіцити. Ми бачили величезні черги. Також хтось з росіян навіть використав вогнепальну зброю під час такої сутички, будучи в черзі. Тому ми бачимо, яка напруга загострилася в суспільстві. По-друге, є ще один фактор. Ми знаємо, що Україна завдає зазнає такого успіху, особливо знищуючи потужності, нафтопереробній потужності Росії, особливо б’ючи по танкерах у Азовській протоці. І також удари по Керченському мосту.Це також може мати відчутний ефект, зокрема з використанням морських дронів для того, аби ізолювати Крим, для того, аби Крим не отримував постачання з боку Росії, перетворити Крим на такий острів.І також наостанок скажу, що коли Росії не вдалося виграти цю війну, Кримську війну, чи навіть російсько-японську війну, чи навіть Першу світову війну в 17-му році. Тобто ми бачили такі величезні національні протести в 17-му році під час революції більшовиків. І відповідно, президент Путін знає всі ці факти, він знає, як можуть настрої повернутися. І хочу сказати, що навіть в журналі The Economist, і ми, можливо, будемо про це говорити, було таке інтерв’ю про найпотужніших олігархів, найбагатших людей, які стверджують, що ми не зможемо виграти цю війну. Тому ті фактори, все це впливає на Путіна. Він чує думки своїх радників. І, звичайно, також напруга у суспільстві також наростає. Все це впливає на те, щоб Путін якомога швидше сів за стіл перемовин. Є низка обставин, які змушують Путіна сідати за стіл перемовин. Але замість цього він делегує Лаврову казати, що ні, переговірний процес неможливий. І паралельно є трек, про який ви згадували. Ідеться про дуже дивне інтерв’ю багатого впливового російського олігарха Мельниченка. І розрахований був цей меседж на західну аудиторію. А цьому передував візит Абрамовича до Києва. І ми розуміємо, що Абрамович надзвичайно активно працює не лише із західними елітами, але, наприклад, він має великі інтереси у Туреччині. Що означають насправді ті меседжі і як би це могло вплинути на контури того, чого нема? Йдеться про перемовини.Щодо Лаврова, і так, в мене була можливість працювати з ним кілька років. Скажу, що він дуже розумний чоловік і що він розуміє всі ці фактори, які ми вже з вами обговорили, але він є той, хто виживає постійно. Він міністром уже десятиліття працює. І він просто виконує те, що вимагає бос. І так, звичайно, все це смішно. Це немовби якийсь цирк.А колишній президент, наприклад, Медведєв, взагалі поводить себе як клоун. Тобто він робить оці такі погрози Європі, західним країнам. І тому так, Лаврову залишається постійно повторювати те, що Путін не готовий піти на перемовини і тому подібне. Також ще розчаровує те, що є певна лицемірна критика України, особливо, коли ми говоримо про ці танкери, які Україна потопила в Азовському морі. Вони це називають тероризмом і цей меседж іде у всьому світі.Тобто Росія б’є по українцям людях, звичайних мирних жителях і не називає це тероризмом. Навпаки, вона називає дії України терористичними. Лавров просто відпрацьовує свої гроші. Але щодо Абрамовича і Мельниченка, як на мою думку, Абрамович послуговується, не мовби, таким посланцем і звичайно основна ініціатива йде від Кремля. Він доволі розумний спосіб, як можна передавати меседжі від Путіна, через Лаврова, через Медведєва. Тобто, так, вони свою лінію гнуть, вони хочуть погроз, вони про них говорять і називають у дію України тероризмом. Але ми знаємо, що Україна абсолютно успішно відпрацьовує по таких військових активах Росії. Але саме Путін вирішив піти війною на Україну, і тому це не тероризм. Щодо Мельниченка, тут, бачите, Еconomist подав трішки інший контекст. Він жив уже 20 з чимось років за межами Росії, він багато свої статки напрацював за межами Росії, йому навіть не треба було в Росію повертатися, але я думаю, що він намагається зараз здійснювати певні маніпуляції, він ніби намагається сказати якусь там свою правду, те, що він гадає. Він гадає, що Путін не може виграти цю війну. Він хоче, знову ж таки, просто донести, що Росія буде мати новий шанс на відбудову як колись це мала Німеччина. Тобто ось, що він подає західним країнам. Він вважає, що може бути певний колапс російської системи. Хто там прийде після Путіна, ніхто не знає. Тобто він вважає, що Росія має ще шанс не на тотальне приниження, але на те, щоби стати чи сісти за стіл переговорів зі своїми певними вимогами, які не є такими максималістами, як ті, які Путін висуває, але загалом, які можуть прийти до певного результату. І я, ви знаєте, погоджуюся з такою перспективою, адже я думаю, що дуже буде важко віднайти цю формулу миру і особливо, якщо Путін буде притримуватися своїх максималістських вимог. Наразі ми бачимо, що Путін готовий іти до кінця. І тут ключове питання, чи він буде йти шляхом вертикальної чи горизонтальної ескалації. У будь-якому разі, чеський президент Пьотр Павел припустив, що в нас є два місяці коридору для переговірного процесу. Тому що у вересні в Росії розпочнуться вибори і після того всіх накриє велика глобальна ескалація. Зокрема, йдеться про перспективи загальної мобілізації у Росії. З іншого боку, ми розуміємо, що це може зламати російську систему, тому що це може загострити надзвичайно внутрішньоросійські протистояння. І, відповідно, як ви гадаєте, якою буде калькуляція чи арифметика Путіна? Тому що він не готовий вести перемовини, хоча певні меседжі, можливо, він посилає і через Мельниченка, і через Абрамовича. Але нам в Україні від цього не легш, тому що крім меседжів через Мельниченка, Путін посилає балістичні ракети, які вбивають простих цивільних українців. Абсолютно вірно, але тут немає якихось певних протиріч з точки зору Росії, особливо, якщо ми говоримо про різні тактики. З одного боку, Росія вважає, що найкращою тактикою для Росії – це залякувати іншу сторону. І йому абсолютно успішно це вдавалося. Він залякав Байдена, він залякував у європейців протягом перших кількох років повномасштабної війни, особливо погрозами застосування ядерної зброї, особливо у відповідь, якщо буде якась додаткова підтримка Заходу України. І особливо він далі з часом погрожував таким чином. Але і Європа, і Сполучені Штати подумали, що Путін блефує і що він не має жодного варіанту, щоб цю ядерну зброю використати, тому що ця зброя вже може бути застарілою. Але на полі бою, як він каже, що буде ескалація, буде ескалація, але ви бачите, що в частоці також був блеф і його наступний крок, так, він хоче ескалювати, він хоче збільшити кількість мобілізованих до мільйона солдат. І далі мають бути оці парламентські вибори. Тобто він не може здійснити цю ескалацію, так як він це хоче. І навіть, якщо він буде продовжувати мобілізацію, те, що ми бачили, як Україна розбиває російські війська на полі бою, тобто сенсу в цьому немає. Тому він справді в дуже складно-складній ситуації. Він надсилає оці сигнали, він ніби випробовує іншу сторону. Тобто його погрози щодо ескалації, та й загалом використання і щодо ударів по території НАТО – це просто такий спосіб залякати. Але зараз він не залякує європейців. Чим більше він тисне, чим більше він демонструє, що він заповзявся довести все це до кінця в своїх діях, тоді ми бачимо також і іншу посилену відповідь з боку представників європейської комісії. Також була підписана угода щодо виробництва дронів, а також були подальші зустрічі Коаліції охочих з президентом Макроном та іншими очільниками. Особливо з Великої Британії, Німеччини та інших щодо постачання крилатих ракет Україні. Також ми бачимо, що США підтримує виробництво на українській території, як із систем, які захищають зараз європейські країни, так і з комплексів Patriot. Тому ми зараз бачимо, що це співвідношення сил, вони працюють на користь України. Росія не може виграти цю війну суто мілітарним способом. Вона втрачає також цю війну в економічному і політичному плані. Так, Путін шукає цей спосіб, як зберегти своє обличчя, і от тому він використав таких своїх пішаків, як Абрамович або інших людей. Тому не може Путін зараз піти на ескалацію. Ну, хіба би він би використав ядерну зброю, але як мій колишній начальник у Держдепартаменті Біл Бернс сказав Путіну: “Не може Росія, нехай тільки посміє Росія використати це”. Вибори, так звані вибори в Російській Федерації у вересні і розмови про вибори в Україні. Це якось корелюється між собою оті от треки?Багато було розмов про вибори в Україні ще від початку того, як президент Путін закидав, що уряд та і президент Зеленський загалом не є легітимним очільником. Мене зараз більше потрясли ці зміни, які відбуваються, кадрові зміни в уряді. Я тут зараз скажу про відставку міністра Федорового. Він прекрасно відпрацював.Ми бачимо, яким чином він саме далекобійні дрони запровадив у військо, дрони, які задають удари середньої дальності.Щодо Росії, важко сказати, чи є певні кореляції, якесь співвідношення між виборами і в нас.Але так, будуть вибори в думі у Росії і тому може бути, що навіть оці представники думи можуть певний тиск чинити на Путіна для того, аби він почав деескалацію цієї війни. Знову ж таки довести йому, що він має відступити, що він не може загальну мобілізацію задійснювати для того, аби посилити свої атаки на Україну.Тому, можливо, тут є якась перспектива оптимістична для України.
19/07/202619/07/2026Автор Олександр Ковальчук