У центрі нашої уваги насамперед історія з великими перемовинами. На вашу думку, хто міг стояти за оприлюдненням, чи за великим зливом, розмови Віткоффа з Дмитрієвим?Ну, це очевидно – це спецслужби. А які спецслужби? Це ми просто бачимо початок контроперацій. А насправді чому вони рано чи пізно виникли – тому що підтверджуються всіма різними даними. Причому ми отримуємо їх більше і більше, що це спецоперація велика, яка розроблялась ефесбешниками разом із кремлівськими. Не знаю, чи були лавровські. Ну, Ушаков там був, а значить, Путін знав про це.Запустили це як велику спецоперацію. У принципі вона дійсно виглядала як в тому чи іншому варіанті успішна, але насправді ці кур’єри плюс якісь “корисні ідіоти” возомнили себе Кіссінджерами, там помилок дуже багато. А потім підключились усі з різними треками дипломатичними – прикрити свої внутрішні скандали: в американців свої проблеми, в Україні свої. І така метушня почалась. Європейці раптом прокинулись – проспали цей момент, – а тепер включились серйозні професійні люди, які розробляють протидію спецопераціям.Ми будемо бачити далі, на превеликий жаль, не наближення до миру, а будемо бачити розвиток, мені здається, уже таких різнонаправлених дипломатичних треків. Але головне, все, що почалось, – спецоперації за російськими лекалами ніколи до миру не приводили. Ми це ще бачимо.На превеликий жаль. Це, радше всього, відтермінує реальні перемовини, якщо вони справді планувалися. Але кому це могло бути вигідно? Немовби Дмитрієв входив до певного наближеного пулу, і тут стався злив. Значить, якщо працювали росіяни, це працювала якась інша, антидмитрієвська коаліція чи угруповання.От ви хочете докопатися до оцих нюансів зараз, як з’явилось оприлюднення записів. Я вас запевняю, що ми з вами це не зможемо достовірно сказати, тому що варіантів може бути там п’ять-сім різних, і всі вони мають право на існування. Від того, що це ті, хто хотів почистити зараз оці завали з боку Путіна, зрозумівши, що воно не входить далі ніяк. І європейці кинулись в останній момент щось рятувати. Уже змінені всі ці базові позиції, як там кажуть.У будь-якому разі може зачистити вже оцю історію, але може бути й інше. В Америці свої там внутрішні є речі. Не сплять і спецслужби європейських країн. Тобто це не головне питання насправді, абсолютно не головне питання. Головне питання – це якраз наслідки чи прояви спецоперації і контроперації, а не дипломатично всеохоплюючого процесу, який на сьогодні ще не готовий. Не готовий він в першу чергу через те, що Росію немає часу, чи бажання, чи концентрації уваги примусити до миру.Тобто треба зробити три базові речі: підсилити Україну, переговорну позицію українську, одночасно послабити Росію. І третя умова – що має бути вже певний баланс на фронті. Щоб уже не було ілюзій у Путіна, що можна кудись просуватися далі. Плюс гарантувати військовим контингентам військовою коаліцією, може з присутністю в самій Україні, як це прописано в Статуті ООН, що це перемир’я може перерости в якийсь довготривалий мир, – тоді дипломати включаються. Мені здається, це головне.А зараз оцей трек аналізувати, хто звідки і як це зробив… Я вам скажу, маючи досвід роботи в державних установах, – часто-густо є прикриття цьому. Є інші моменти, дуже важко це встановити, хто дає журналістам. Рано чи пізно це стає відомим, але не зразу.А головне тут… Слухайте, якщо спілкуються з Саудівською Аравією телефоном мобільним Дмитрієв з Ушаковим, то, можливо, вони ще якісь телеграм з вайбер-аут використовували чи щось таке. Може, бояться сигналу вотс-ап, що контролюється спецслужбами західних країн. Я думаю, можливостей технічних тут маса.Я би назвав не такий короткий перелік країн, які можуть це зробити, – досить широкий, коли в мобільному зв’язку по месенджерах спілкуєшся.І тут я з вами погоджуюсь. Але якщо ми говоримо про великий контур цієї макрооперації, з якої ви розпочали свою розлогу відповідь. Якщо говорити про швейцарський трек – йому передавали зливи чи оприлюднення свідоме так званого плану Віткоффа?Розуміємо, що проводились певні консультації. Що на виході – ми не знаємо, ми чули заяву президента України і чули певні сигнали про те, що частину з тих пунктів вдалося викинути, частину вдається переграти. Але все одно хотів би просити вас провести глибокий аналіз того, що, на вашу думку, відбувається в цьому широкому треку щодо перемовин.По-перше, те, що я сказав: ми знаємо точно, що це російська розробка. Друге – що вона розроблялась за участі Ушакова, це найближчий зовнішньополітичний радник Путіна. Тобто Дмитрієв є зараз таким кур’єром і зв’язком через Віткоффа на Білий дім. Тепер не тільки через Віткоффа, більше через Кушнера, зятя президента Трампа. Таким чином, це путінський план, тільки в його базовій постановці. Я думаю, що ті натяки чи прямі слова кремлівських, що треба брати за основу те, що Путін передав Трампу в Анкориджі на Алясці, – от воно приблизно те все і є, ці всі бажання Росії за такого розвитку подій, коли Україна віддасть частину територій, погодиться на зміни внутрішньої політики, віддасть частину суверенітету. Тобто все це буде виконано – і потім Росія перестане стріляти. От і все.Тобто це не план був – це був набір для обговорення. Було передано такий позиційний документ. А тепер він перетворюється в якийсь формат, який – я не знаю, тому що нам українська влада про це не говорить, ми це побачимо по факту. Я думаю, що це буде, ми не знаємо, що буде в найближчі дні. Але, скоріше, перенесуть зустріч президентів Україна і США. Якщо вона відбудеться, там буде підписана, скоріше всього, політична заява. Я не маю інформації, що готується угода юридична. Там, скоріше, про неї буде сказано. Тому що юридично угода в Україні має проходити через МЗС, через Мін’юст – там є відповідальність. І поки про це, я так розумію, не йдеться.Але насторожує, що ми не знаємо, які зараз червоні лінії. Нам про це не говорять. Документ із 19 пунктів, який… Я вас запевняю, я брав участь у перемовинах, – це може мінятися в процесі перемовин, в останній момент. Дональд Трамп сказав, що він піде тільки туди, погодить там, де буде згода Путіна і Зеленського. Я поки не бачу варіанту, так як ми чуємо публічно, щоб щось таке сформувалось, де була б згода. Але всі нам дають реляції, що все йде дуже добре, прогресивно, все рухається.Це мене насправді насторожує, тому що я був би щасливий, якби був реалістичний концепт, і плани, і дорожні карти, і конкретний набір, дуже важливо, пунктів, які можуть бути реалізовані. Там дуже багато було пунктів, які не можна реалізувати просто за визначенням в Україні, наприклад зміна Конституції, два рази голосування, відмова НАТО від своїх позицій.До речі, ще один важливий момент, найскладніший, на мій погляд, у цій ситуації. Що Росія хотіла зробити? Вона не прагнула миру. Вона хотіла переформатувати сприйняття війни. Від того, що є агресор Росія (якого підтримали Північна Корея, Білорусь – вони, до речі, також є сторони війни проти України) і Україна, яка потерпає від цієї агресії, перетворити на війну в Європі, де ведуть війну різні країни. І треба говорити тепер про те, як зафіксувати, щоб далі не було розвитку ескалації. От вони наратив цей міняють. США, на жаль, і Дональд Трамп, і багато хто допомагає їм у цьому. Це саме гірше для нас. Змінивши наратив війни, можна поміняти дуже багато всього. І стосовно політики санкцій, позиції Китаю, яка вже не дуже сприятлива, а в цій ситуації взагалі буде дуже чітка. До речі, не просто так у розмові телефонній лідерів США і Китаю було сказано Сі Цзіньпінем, що Тайвань має належати Китаю. Це так, тавтологія – Китай Китаю, Китайська Народна Республіка має взяти контроль над Китаєм тайванським. У результаті це було як ультиматум сказано. Це якби свідчення вже оцих перших фраз із концептуального погодження права на закріплення анексії.Тут же ж чому воно ще не реалізовано і не реалізуємо – тому що той же Марко Рубіо в Держдепі прекрасно розуміє, що США, які погодяться змінити свої базові рішення, документи на погодження права на анексію (це ж те, що було відмінено системою ООН після Другої світової війни), – це США, які дають пас Китаю у своєму регіоні домінувати. Така позиція, можливо, у Дональда Трампа, але такої позиції немає в конгресі, немає в Держдепі.Тому найскладніше, щоб ми не упустили зміну цього наративу, це раз. А по-друге – це щоб не умив руки Дональд Трамп, не вийшов повністю з цієї гри. Навіть якщо він вийде, щоб США залишились у цьому і продаж озброєнь через Європу, передача Україні, політична підтримка щоб залишалися.Тут пастки розставлені були дуже вміло, можу сказати, в задумі, але вони можуть не реалізуватись, тому що основна причина, що це не реалізуємо, – що там немає тих європейських країн, які мають піти на якісь кроки, вони там так і кажуть.А саме головне ви розумієте, що росіяни роблять і з чого це все починалось? Я нагадаю: у 2021 році вони надіслали 15 грудня два листи офіційних у Вашингтон, у Білий дім, і в НАТО, у Брюссель. А в цих листах були проєкти договорів про безпеку, гарантії безпеки для Росії. І там були вимоги, за яких Росія не буде далі розвивати війну фактично. Ті вимоги були відкинуті, справедливо відкинуті нашими партнерами.Але питання – а чому зараз розмова відбувається не навколо тих бажань російських, а навколо України? Тобто, якщо ми говоримо про базові питання, про які постійно нагадують Росія, Китай, то я вам скажу: базове питання – це рішення між Росією, НАТО, включно з США, про те, яким буде безпекове рішення принаймні в Європі. От базове питання.А росіяни перетворили це своє вторгнення в Україну на фактор тиску. Я скажу думку, яка, можливо, неочевидна: навіть якщо Росія в Україні зупиниться на якийсь час, нічого базового не вирішиться. Базові питання, які вони хотіли, – це розміщення ракет середньої і меншої дальності. Це питання, як вони кажуть, гарантії безпеки, – кому належать які сірі зони, чиї країни впливу між НАТО і Росією (ви розумієте, це Україна, Молдова, це Білорусь). Росіяни претендують зараз на розмову про країни Балтії, що вони будуть робити.Тобто це велика гра. І нашим мистецтвом було б перевести розмову напряму. Он вони межують між собою, США і Росія, по протоці. Там острови, між островами кордон – 4 кілометри між островами. Там кілометрів 60 між країнами – ну і воюйте собі там, якщо хочете. Чому Україна стала частиною цього – тому що слабка ланка була, на жаль, на той момент. І Путін по-хуліганськи, як він, гопнік, робить в підворотні петербургській, пішов саме так набирати собі впливу.І ми повинні якось шукати способи цю війну з нашої території викинути.Ви слушно відзначили, що вторгненню повномасштабному в Україну передували певні торги – російські ультиматуми, скеровані до країн Євроатлантичної спільноти. Зокрема, йдеться й про так звану демілітаризацію Центральної Європи і взяття під контроль. Пам’ятаєте путінську заяву про “нехай НАТО забирає свої манатки і вертається до кордонів 1997 року”.Якщо ми говоримо про базові речі, які могли б міститися в тих 20 пунктах (їхнє то збільшується число, то зменшується, але не суть), на вашу думку, чого росіяни насправді хочуть і що вони можуть намагатись заводити через американських контрагентів? Ви назвали певні прізвища, зокрема і трампівського зятя, це і Віткофф, і не тільки Віткофф. Трампівська команда може виглядати значно ширшою, якщо ми говоримо про якихось закулісних персонажів, які з’являються вже в той чи інший момент перемовин. Базові вимоги росіян і ті вимоги, якими вони були б готові пожертвувати, – як розібратися?Хочу уточнити, що зять президента Кушнер грає іншу роль, ніж Віткофф. Він ніколи не хотів підключатися, але із-за успіху, як вважає Дональд Трамп, близькосхідного врегулювання, вони хочуть ту ж схему застосувати. А там пан Кушнер, який має дуже хороші зв’язки з Катаром, з Саудитами, думав, що тут, може, воно нарешті якось зростеться. Я думаю, він буде відходити від цього, скоріше всього. Тому він не грає тут такої негативної ролі. Навпаки, через нього можна було б взаємодіяти. Я з ним спілкувався, він дуже прагматична людина і дуже чітка. Це не Віткофф. Багато є абсолютно розумних речей у Кушнера.Ми можемо гадати, що там буде, але головне питання – те, що може бути реалізовано, а що ні. Ми можемо скільки завгодно обговорювати Донбас. Ну, ми вже з цих записів бачимо, що ключове питання для росіян – щоб вони отримали Донбас в адміністративних кордонах української Донецької області. Це для них критично важливо. Зрозуміло чому – тому що Путін тоді щось зможе прорапортувати всередині країни. Там уже йде така кампанія інформаційна, якщо ви помітили, буквально на днях почалась, щоб назвати Покровськ Путінградом, – це серйозно через лідерів громадської думки в Росії розкручується: якщо є Сталінград, то чому нема Путінграду?І я думаю, що це зрозуміло: Донбас віддайте, бо не можемо ніяк захопити. Обіцяють уже кілька разів Трампу, що захопимо зараз – і от уже дедлайни переносяться. Я думаю, що це ключова позиція – територіальна. Плюс все те, що було раніше, але оця ключова – віддайте нам.Плюс дуже дивне питання: як можна мати в якомусь варіанті російське користування українською атомною станцією? Це взагалі дуже складно зрозуміти. МАГАТЕ пропонує специфічний об’єкт, вони хочуть цього, бо їм треба окуповані території якось забезпечувати. Далі виникає базове в них питання, щоби зберігати можливість диктувати умови Україні.Розмова мене дивує про розмір Збройних Сил України, сам підхід: країні, яка не капітулювала, не можна нав’язувати принцип формування збройних сил. Може, нам потрібно в мирний час і не 800 (тисяч), і не 600. Може, там 250-300 вистачить, якщо технічно є ракети, є безпілотні системи. Я не знаю цього, але принцип треба залишити – суверенне право мати таку армію, Збройні Сили України, Сили оборони, яку ми вважаємо необхідним для захисту нашого суверенітету.По-друге, вони хочуть обмежити можливість приєднання України шляхом договорів до військових об’єднань чи безпекових. Будь ласка, домовляйтеся з НАТО, якщо ви вже так хочете, хай НАТО робить те, що воно хоче. Тобто, якщо сьогодні НАТО не готове приймати Україну, хай це публічно говорить, але ми не можемо. І хто сказав, що ми з НАТО хочемо тільки? А якщо ми захочемо підписати угоду оборони з Великою Британією окремо або з іншими країнами – ми і цього не зможемо зробити? Навіть з Литвою підписати Спільну оборонну угоду? Ні, ну, вибачте, це не суверенітет. Вони хочуть цього домогтися від України – щоб ми стали роззброєними, незахищеними.І третє – нейтралітет постійний. Тобто щоб ми визнали, що не можна в нас розміщувати інші війська, тренувальні центри. У разі дійсно ядерної загрози ми маємо право, я вам скажу, навіть на захист від ядерної загрози. Тобто ми тільки приєдналися до договору про нерозповсюдження ядерної зброї. І нам не заборонено в умовах, коли на нас будуть, не дай Бог, погрози серйозні ще й ядерними атаками, ми можемо з іншими країнами, наприклад Великою Британією чи Францією, мати спільні якісь позиції в цьому плані, як США захищають в ядерному плані ту ж саму Південну Корею (Республіку Корею).Так що Росія хоче створити умови, щоб вона домінувала над Україною ззовні силовим способом і всередині шляхом зміни українського законодавства, яке, власне, його наявність раніше – отаке читання як сірої зони з незрозумілою мовою, розмитістю ідентичностей України. Вони хочуть повернути в цей стан, щоб ми були вразливі. Врешті повернути те, що призвело до війни.Тобто від війни вони не відмовляються. Вони хочуть досягти іншими способами цілі. Якщо це не вийде, вони будуть атакувати далі. Або атакувати вже не тільки Україну, тому що в них вивільниться великий мобілізаційний чи людський ресурс. Тому їхні цілі зрозумілі – це отримати від США право на домінування на своїх кордонах. Це країни Балтії, це Україна, це Білорусь, це країни Кавказу. Тобто це радянський імперський підхід – повернути назад те, що Путін вважає, його попередники злочинно не змогли втримати. От і все.Тобто це повернути ріку назад. Усі імперії розпадалися в одному напрямі розпаду. А Путін чомусь вважає, що особливість радянська переходу зараз призведе до того, що він може повернути назад. Такого в історії не було. Час був різний. Римська імперія розпадалася століттями, Османська менше, свіжий приклад – минулого століття імперія розпадалась ще швидше. Час пришвидшується, Російська також розпадається, це очевидно. А він хоче це повернути. На його вік, може, і вистачить.Тому їхні цілі зрозумілі – це тримати владу всередині Росії, тримати підданих у покорі. Цар буде править, його бояри будуть мати доступ до ресурсів. А єднання росіян буде навколо зовнішніх ворогів. Це дуже чітко. І насправді, на жаль, із-за того, що це такий екзистенціальний якийсь варіант (або ми, або вони), то виглядає, що ті, хто говорять, поки Росія отака буде, нічого не буде,- вони, мабуть, досить праві.Тому я думаю, що щось серйозно зміниться зі зміною або режиму в Росії, або з її дефрагментацією.Є ще інші сценарії, які трошки песимістичніше звучать. Я думаю, що всі про них також думають. Але якщо говорити про інструменти російського внутрішньоукраїнського контролю, вони також хотіли б просувати подібне. Як виглядала влада за часів Януковича, ці моделі були дуже добре проаналізовані. Наприклад, Польська Народна Республіка часів комуністів, де на рівні міністерств кожен заступник у статусі першого заступника міністра мав безпосередній зв’язок із Москвою. Відповідно, вводилися співробітники штатні спецслужб російських на певні посади, і в такий спосіб забезпечувався контроль. Удасться цього уникати в разі певного консенсусу між Трампом та Путіним?Ця тема дуже глибока. Ми із-за того, що це упустили, що в нас на ключових позиціях, ви ж пам’ятаєте, міністр оборони – росіянин, керівники спецслужб – росіяни, здавали країну, аж до президента вони дійшли, купа агентури. Розумієте, можна вичищати агентуру, вона з’являється, гроші з’являються. Що має бути? У наших умовах, якщо чесно казати, то це має бути якась парасолька зовнішня.Ну, ми вибрали рух до НАТО і Європейського Союзу. Це вже обмежить можливості, кажуть, суверенітету – от зараз там заяви, дуже дивні для мене, що просто це обмежує суверенітет. Також невходження в міжнародну організацію кожне обмежує певною мірою не суверенні права, а твої рішення. А суверенітет – це можливість приймати таке рішення. Ти свідомо це робиш, ти даєш частину повноважень на федеративні органи якісь.Тільки якщо це не так, як у Росії показуха, а реальне. Росія б уже давно по-іншому жила. І в нас така сама історія. Якщо ми будемо в Європейський Союз приєднуватись свідомо, з усвідомленням, з розумінням всього, то великі переваги можуть бути. А це реально точно обмежить, не зруйнує, але обмежить можливості корупції, тому що правила дещо інші, якщо ми не можемо самі це встановити всередині. Корупція – це тільки інструмент розмивання ефективності державного управління.У нас зараз криза державного управління реальна. І це не новина, тут багато елементів, звісно, можна агентами робити дуже патріотичних раніше людей, корумпувати їх.Треба мати, на мій погляд, три умови. Перше – це середній клас, це забезпечені, більш-менш економічно незалежні люди, які не залежать від дій центральної влади. Як зараз подачки дають – то тисяча, то проїхати залізницею.Це має бути зарплата достойна для того, щоб людина мала час не тільки забезпечити сім’ю, але подумати про політику, профінансувати партію, як у США є, підтримати якісь політичні сили. У нас такого не буде, на жаль, уже після війни, у нас дуже обмаль у людей залишиться цих ресурсів. Тому я кажу: у нас вибору небагато. Це має бути не сіра зона буферна, а члени Євросоюзу і НАТО або іншої оборонної організації – раз.А друге – це має бути і практика, зміна практики того, кого ми підтримуємо на державні посади або виборні посади. Якщо люди свідомо підтримують тих, хто заявляє відкрито, що в них нема української ідентичності, а в нас дуже багато на чолі держави, у кого немає української ідентичності. У них є локальна ідентичність – у когось шматки радянської, у когось вона зникає поступово. Але це десятиліття потрібно, щоб людина з радянською ідентичністю перетворилась на людину українську.У нас ще проблема переходу політичної нації не завершена. Ми в складній ситуації. Політична – так називають, коли незалежно від того, ти українець, ти єврей, ти росіянин, білорус, ти спільно об’єднуєшся навколо українських цілей як громадянин країни. Цей процес незавершений. Війна мала б прискорити процеси очищення, мала б взагалі поставити питання справедливості. Але ми бачимо, що, на жаль, війна, особливо для тих, хто має можливість з країни з’їхати… Подивіться, скільки людей далі роблять бізнес в Україні і перебувають за її межами. Подивіться, ну це ж просто очевидно. Подивіться, скільки людей приїздять на одне засідання в парламенті для того, щоби прикрити свої попередні дії, і потім їдуть у Монако, їдуть в Європу, живуть там.Тобто це має бути в Україні: ті люди мають відповідати за майбутнє, хто хоче тут жити, хто хоче, щоб діти їхні тут жили. А не так, що просто тут заробляю, а витрачаю в Європі чи в США. Як це зробити? Ну, у нас вільний світ, я не знаю, як це зробити. Починати треба з усвідомленого вибору президента України, парламенту, спостерігати за кожним, як вони діють, контролювати, добиватись, щоб авторитарні тенденції не розвивалися, баланс влади відновити.Дуже просто: зараз відновіть баланс влади. Це значить, що коаліція має бути в парламенті. Може, навіть із тих же депутатів, але уряд має бути не бутафорний і відповідальний, як записано в Конституції. А не перед президентом, коли президент каже: я там сказав главі уряду оте зробить, того призначить. Це ж очевидно, що закони не діють, Конституція не діє, навіть воєнного стану.Це знову те ж саме питання, яке у нас завжди перед Україною стояло, але зараз після війни в нас є шанс принаймні оці російські впливи зменшити. А чи ми можемо це зробити? У Грузії ситуація показує, що бувають і інші сценарії – ті погані, про які ви говорите. Що дуже багато людей вертаються назад, у ті умови, в яких вони жили раніше.Скільки у нас мільйонів людей повернеться, які зараз не відчувають те, що ми з вами відчуваємо тут під ракетами. А ми з вами ще не відчуваємо те, що на фронті хлопці з жінками відчувають. Тому це буде дуже складно і займе десятиліття. На жаль, Росія нас відкинула назад, далеко. Зараз вийти самим буде складно, з допомогою тільки інших партнерів можна це зробити.Ну, план Маршалла в Європі показав дуже чітко, що при цілях США впливів і домінації вони допомогли Європі піднятися одночасно.Але ж цілі США тоді і зараз можуть трошки різнитися, зокрема, коли ми говоримо про конкретні позиції Дональда Трампа і його оточення. І в мене на превеликий жаль, довіри вони не викликають.Якщо припустити поганий сценарій, умовний, що на зустрічі в Анкориджі Трамп про щось домовився з Путіним, наскільки це могла бути широка угода, чи вона була звужена, чи вона стосувалася конкретних речей? Можливо, це й була широка угода, про яку мріяв Путін? І країна, наш бюджет не в найкращому вигляді.Ви справедливо згадали про те, що Європейський Союз нам допомагає, зокрема, закуповувати американську зброю. Але хтось з американських еліт може намагатися випромінювати певні меседжі в Європу, типу “давайте ви будете трошки менше фінансувати український бюджет”. Наприклад, вдвічі менше чи на третину менше. Розуміємо, що внутрішньоукраїнська макроекономічна ситуація, на превеликий жаль, не надто стабільна, так м’яко кажу.Отже, поганий такий сценарій – тиснути на нас за допомогою відсутності необхідних коштів для підтримки нашої стабільності. Тим більше, що, як з’ясувалося, українські еліти теж стараються примудритися, щоби впродовж років в промислових масштабах освоювати державні кошти, реалізовувати в такий спосіб ці зловживання. Я думаю, подібне не снилося навіть сицилійській мафії – оті оборудки в енергетиці. А можливо, з’явиться не лише енергетичний кейс. Ми де там знаємо – кого писали, в який спосіб писали, скільки записали детективи антикорупційних органів. І воно буде вкидатися, вкидатися. Буде дуже тяжко сказати: послухайте, давайте нам гроші, бо ми потребуємо. А нам скажуть: послухайте, у вас крім Міндіча ще є такий-то, такий-то, такий-то – є і такий ризик.Ну, очевидна відповідь на це – будь-які схеми паралельні, звісно, для країни створюють дуже погані умови. А ми бачимо, що ці «смотрящіє» часів Януковича і контроль політичний над цим повернувся. Тому влада нинішня краще не стане. Очевидно, що нам потрібна динаміка в покращенні якості влади. Воєнний стан – неможливість виборів. Але ніхто не сказав, що воєнний стан – неможливість зміни коаліції. Ну, власне, там її немає вже де-факто, де-юре вона є.І президент України сказав: а чого нам віддавати те, що ми на виборах отримали у 2019 році? Ну так, вибачте, вже підтвердити треба легітимність. Тому коаліція має бути підтверджена, тобто вона має бути створена наново, відповідальність взяти за уряд. Президент має все-таки відійти трошки назад на свої повноваження – зовнішня політика і безпека, оборона, не передавати так явно відповідальність свою своїм підлеглим на межі порушення, тому що інколи передача повноважень відбувається. Принаймні так сприймається виконавцями, що дуже мені дивно.В ідеалі, звісно в Україні це неможливо, у такий динамічний час влада має мінятися швидко. Якщо мирний би був час, я би сказав: раз на чотири роки, не більше. А от в Америці, до речі, конгрес міняється, кожної палати представників, кожні два роки. В Америці, яка досить стабільна. Я вам скажу, в Америці можуть бути і зворотні процеси. Може бути гірше в політичних питаннях, а може навпаки піти в майбутньому. Зараз таких ознак немає, зараз Америка дуже розділена, але в майбутньому…Америка дуже самодостатня. Це велика країна, 320 мільйонів. Їм не потрібно те, що нам потрібно. Нам потрібні зовсім інші речі. І ті стадії корупції, всього іншого вони вже пройшли раніше. У них все було – і контроль над ЗМІ, і корупція. Вони іншими способами якось ці питання владнали. Ввели в закон лобізм, поставили тільки не в закон – у нас теж закон про лобістів є, – а в реальну практику, що це має бути якось оформлено. Ну, хтось каже, що все рівно все це залишилось, впливи. Так, але принаймні є контрзаходи.Судова система має все-таки до кінця бути вже незалежною, український громадянин має на щось спиратись, на якусь основу, яка його захистить від влади. Влада апріорі – інструмент тиску, хто би там не був. Якщо навіть буде самий чесний, справедливий (президент), а навколо нього будуть люди, які будуть свої вести схеми, то президент це буде знати 100%. Бо коли Володимир Зеленський каже “Я чогось не знав”, – у мене питання: а де тоді наші спецслужби?Якщо президент не знає – звісно, він фізично не може там бути в усьому, але не знати, що в тебе твої кумов’я чи твої спільники по бізнесу в попередньому чим займаються, то це дивує. Тому коли мені президент каже “Я не знаю”, у мене питання: президент стомився? І не тільки я – кожен із нас може так сказати.Тому треба повернутися від двох паралельних оцих світів – створеного інформаційного і реального світу, якось звести їх до купи. Контрольні механізми відновити: парламенту, громадянського суспільства, мати діалог із суспільством. Це наприкінці цієї влади. А далі знайти спосіб, що дуже важливо, переходу до нової системи. Можливо, буде якась корекція, можливо, якась і правова, хтось пропонує це. Ну, я не думаю, що це вирішить питання. Після війни надто складно буде. У нас же два варіанти, у нас очевидно, що буде влада централізована. Або це буде більш військова влада, базуючись на тих, хто був у війні. Вони мають на це право. Або це буде централізована, але більш все-таки збалансована, ніж зараз, парламентом влада.Тобто як установити легітимність результату переходу влад – це питання. Як показати все-таки діючим, що, вибачте, для України сьомий рік – це too much, це забагато. Україна – країна одного терміну президентського. Українці не люблять ніколи, коли влада засиджується. Ніколи. Те, що було в Леоніда Кучми два рази, – ну це абсолютно… Я можу пояснювати, чому так відбулось, але один термін п’ять років зараз абсолютно достатній для будь-якого лідера для того, щоб втілити всі свої цілі. А оце, що нам розказують, що нам ще треба час… Як у Росії Путін – ще п’ять років, ще шість, тепер ще шість, Україні це не підходить. Тому передача влади спокійним демократичним шляхом. Сьогоднішній президент Володимир Зеленський має свою обіцянку прямо зараз все-таки заявити, що він завершить ці цілі і не буде претендувати далі. Тому що встановити легітимність за участі діючої влади в виборах далі дуже складно буде.І я не вірю в оце: «всі люди міняються, люди стають кращими» або в інший сценарій – «молоді завжди кращі старших». Ні, мають працювати інституції. Для України це єдиний спосіб. Це країна козацтва, країна колективних рішень. Має бути взаємний контроль. У нас сусід сусіда проконтролює краще, ніж хтось інший. Тому те, що є в Америці зараз, показує: навіть Дональд Трамп, навіть із таким контролем над конгресом, навіть з усіма його можливостями – і то на нього є там баланс дій. От у нас має бути повернення до балансу влад, до впливу людей на рішення влади, до судів, які нарешті завершать реформу і там не буде оцих зашкварених суддів, яких, ну просто жах, коли їх вибирають. І для цього люди мають самі йти в ці структури, вчитися критичного мислення, брати на себе відповідальність. Поки кожний не скаже “Я сам зроблю краще» і не піде туди, нічого не буде.Ну, вибори можливі були б через 100 днів по закінченню активної фази війни і після укладення параметрів безпекової угоди, яка б гарантувала нам можливість проведення виборів. Чи є, на вашу думку, перспективи, що до кінця поточного року буде укладено рамкову принаймні угоду? Чи це може протягнутися на весну?Навіть якщо буде якась політична заява американсько-українська, це не приведе до рішення – це буде початок дипломатичного треку. Мають сформуватись умови. Я не можу прогнозувати – стільки факторів різних, які впливають. Але зараз такий консенсус є в головах, одна група людей каже, що так, може зараз бути, і дуже впевнено, починаючи від генсека НАТО. І завершуючи дніпровським равіном – він дуже серйозно сказав, що знає цю конфіденційну інформацію. Ну, ми бачимо, яка інформація малась на увазі.Тоді січень – час рішень, і все. Я не буду казати, що ці люди неправі, але я вже давно для себе вирішив: те, що я аналізую і сам бачу, я не буду міняти. Оця спецоперація це підтвердила. Коли мені зразу говорили: та яка ж спецоперація – Трамп же говорить, що це, Зеленський говорить, а ви кажете – спецоперація. Так! Тому що політики говорять те, що їм вигідно.Тому, якщо брати об’єктивно, раніше лютого-березня ці умови не складуться – на фронті, навколо. За умови, якщо санкції американські будуть діяти по нафті російській, якщо деякі Саудити будуть брати, давати Китаю нафту замість російської, і нафта впаде в ціні, і Путін це побачить, що економіка війни – на рік не складається бюджет. При тому, що американці наважаться й підсилять нас все-таки ракетами середньої дальності, будь-якими, хоч своїми, хоч європейці дадуть, тобто підсилять просто можливості дальнього точного удару, ракети – це точний снайперський удар. Тоді на лютий десь виникне вікно можливостей. Може, ні. На найближче я бачу лютий-місяць.Далі оцей процес зараз зекономить час, тому що трек напрацювання рішень буде йти кілька місяців. Оці тіньові розмови, якісь ідеї. І тоді з лютого можна зекономить не пів року, а кілька місяців і вийти на якесь рішення. Тільки за умови, якщо примусити Росію. Тільки за цієї умови. Примусити Україну можна, звісно, спільними зусиллями.Тільки в умовах, якщо народ України повністю скаже, що так, ми далі не готові до супротиву. І це вже ніяк я не можу прогнозувати, на якому це етапі, тому що це мають відповідати люди на фронті. Їх треба запитувати, наскільки вони готові. Я тільки знаю зі свого спілкування, що вони не готові на таку паузу, яка займе кілька місяців, а потім війна відновиться. Вони хочуть якихось гарантій подальшого спокійного існування, бо два рази країну на таку війну підняти дуже складно. Якщо ще й до того ж сказати, що треба відійти від Покровська кудись там на адміністративні кордони Донецькі, ви вже потім людей не піднімете.Тому прогнози, знаєте, – це така штука… Я не хочу претендувати на прогноз. Я скажу, що вікно можливостей, яке могло б створитися зараз, якби тиснули пів року американці максимально на росіян, воно зараз перенесено на лютий-березень. Що буде далі, важко сказати.
30/11/202530/11/2025Автор Олександр Ковальчук