Червоний махровий рушник, пошкоджений уламками, зберігає старший солдат 3-ї окремої штурмової бригади Олександр Мірошниченко на псевдо “Аніматор”. Його разом з іншими речами передала з дому дружина.
Вперше завели на посадку вночі, без ВЛК, без базового вишколу. Одразу на Вугледар, розповідає Олександр. Копав під сяйвом фосфорних снарядів. Які ж вони красиво-смертельні. Тільки вранці, оглянувши обвуглену посадку, де хаотично валялися шоломи та броня, на горизонті спалена ворожа техніка, а з бруствера стриміла нога дохлого орка, зрозумів, куди потрапив. Минув місяць-другий і вже не сприймав навколишню дійсність так гостро. Побачив смерть побратимів, відчув на собі обстріли та мерзенний холод у норі. Почав ловити вайб прекрасного навколо: як оживає природа, як сідає за шахту сонце, як здорово мати на спостережному пункті вайфай. А ще хотілося домашнього затишку й комфорту. Незважаючи на втому, щодня тягав дошки з ящиків, щоб зробити полички для посуду в бліндажі та щоб усе навколо нагадувало домівку.
Олександр попросив дружину надіслати домашні речі ковдру, чашку, капці й подушку.
Як отримав від коханої улюблений червоний рушник, іще більше зрадів, продовжує чоловік. Усі, звісно, сміялись і казали: “Навіщо? Одне пряме влучання і весь твій затишок розлетиться посадкою”. Мені було байдуже, головне, що в той момент я почував себе спокійно.
Влітку на одного солдата давали 3 літри води на добу. Одну пляшку випивав, а іншою мився. Навіть не підозрював, що за процесом купання противник веде щоденний нагляд. Безтурботність ледь не коштувала мені життя. Помившись, повісив рушник сушитися. Раптом почув дрон і за секунду вибух. Траншею заповнила пилюка. Рушник весь у дірках валявся на підлозі. Спочатку було страшно, а потім смішно. Не змінив традиції купатися щодня, але для цього знайшов покинутий бліндаж, де спокійно голився та мастив руки кремом, що пахнув домівкою. Незмінно носив покоцаний червоний рушник. Удруге противник підійшов до мого вбивства радикальніше. Тільки-но пірнув у бліндаж, тільки-но намилився, як почув ракету від ПТУРа, вибух. Що робити? Одягатись і тікати чи пересидіти? За пів хвилини пішла друга ракета вже ближче. Вибух. Третя, за нею четверта. Поруч, але не можуть поцілити. Пофіг, не вилазитиму, доки не вдягну свіжу білизну й домашні шкарпетки. Щоб убити простого піхотинця, ворог витратив сім ракет і не досяг цілі.
Коли всі хлопці розійшлися траншеями й гомоніли з коханими та матерями, пряме влучання 152-го снаряду згорнуло бліндаж.
Врятувала любов, що витягнула нас у той момент із братської могили, каже Сашко. Вже поховав надію знайти особисті речі, але отримали наказ: розкопати та відновити бліндаж. Під землею знайшов розбиту чашку, ложку та червоний покоцаний уламками рушник. Тепер він не нагадує мирного життя.