“Гроші не розпиляли просто так, було все ж створено якийсь продукт. Продукт, який вже представлений глядачам. 4 серії по 46 хвилин”, – пише відомий український політолог Олексій Голобуцький. Кіно-, а точніше телекритиком він став вимушено. Пан Голобуцький витратив згаданий час на перегляд нової новорічної комедії “Новорічна шкереберть”, яку 7 січня показав канал СТБ. Стрічка зацікавила його не як глядача, а як громадянина. Платник податків зажадав дізнатися, на створення якого продукту пішли, ще й зі скандальним шлейфом, бюджетні кошти.
Ще минулого літа пильне око журналіста Богдана Буткевича помітило серед закупівель на Prozorro тендер на 10 млн грн – стільки держава платила лише за сценарій чотирисерійної комедії “Санаторій “Незабудка”. Збентежило все: сума, назва, замовник та виконавець. Аби не заплутувати непідготованого читача зайвою інформацією, поясню максимально коротко і почну з замовника.
Йдеться про телеканал “Дом”, який фінансується з держбюджету і який, своєю чергою, має право шукати підрядника для створення замовленого продукту. Право “першої ночі”, тобто першого показу, віддається каналу-партнеру підрядника. З тим, що надалі продукт переходить у власність замовника. Тобто, продукти лишаються в бібліотеці “Дому”.
Звідси – 10 млн грн лише на сценарій, хоча на відкритому, діючому в умовах воєнного часу ринку реальна ціна за сценарій міні-серіалу такого формату становить у середньому 200 тис. грн. Але справа в тому, що виконавець, тобто підрядник, має прямий та, що важливіше, давній стосунок до виробництва гумористичного контенту. “Оплатили номінально двом різним фірмам, а по факту – одній команді екс-КВКщиків”, – пише Голобуцький і, напевне, має на таке твердження всі підстави.
Нарешті – назва. “Новорічна шкереберть” – це “Санаторій “Незабудка”, тільки під іншою назвою. Аби ще подібний проєкт був єдиним. Але водночас із “Незабудкою” на бюджетне фінансування претендували серіали “СМТ Інгулець” та “Позивний “Санта”. Власне, “Незабудка” з “Сантою” і проявилися на фоні грандіозного скандалу довкола “Інгульця” вартістю в 33 млн грн, наслідком якого була відмова продюсера Юрія Горбунова від державних коштів. Проєкти-“колеги” просто потрапили під роздачу, ще й без особливих для себе наслідків.
А ще повз пильну увагу небайдужих пройшов мінісеріал “Новорічна зміна”, показаний водночас із “Новорічною шкеребертю”. Причина такої неуваги – відсутність корупційної складової. Аби вона якимось боком була, про це уже волали соцмережі.
Проте саме “Новорічна зміна” дає своєрідний ключ для дешифрування коду вимог до актуального під час масштабної війни українського телесеріального й загалом телевізійного продукту. Хоч “Новорічна шкереберть” із явним тяжінням до наближених до влади структур, хоч незалежна “Новорічна зміна”, хоч нереалізований “СМТ Інгулець”, хоч інші проєкти на рівні заявок – усе це разом є комедіями.
Комедійний проєкт – найкоротший шлях до отримання держфінансування в нашому кіновиробництві
Згадуються інші телефільми цього жанру, які зняли в умовах воєнного стану й показали мільйонам українців. Зокрема – скандальний серіал “Встигнути до 30” і не скандальний, навіть підлаштований до воєнної доби “Голова”. Можна навести більш прикладів, проте розумному досить, аби усвідомити: саме комедія нині є найголовнішим жанром для українського телебачення. А комедійний проєкт – найкоротший шлях до отримання держфінансування в нашому кіновиробництві.
Особливо помітно це було від 2019 по 2021 роки. Зараз Держкіно зі зрозумілих причин не приймає заявок. Але щойно процес відновиться в якому-небудь вигляді, можете не сумніватися – не менше восьми з кожних десяти проєктів у сегменті кіно для масового глядача будуть комедійними. А виробники – так чи інакше причетними до “Студії Квартал`95” чи інших екс-КВКщиків.
Комедія створює величезні проблеми, особливо в травмованому суспільстві, саме завдяки широкому полю для маніпуляцій. Ось кілька її різновидів. Вам можуть, не моргаючи, заявити: зараз, коли війна та суцільне горе, людям не потрібні драми, тим більше кримінальні. Треба хоч на кілька годин розслабитися, відпочити, посміятися, бодай трошки відволіктися й піднести настрій. Або: під час усіх великих воєн ХХ століття кіноіндустрії знімали комедії. Ще один захід з козирів: якщо вам не смішно, у вас нема почуття гумору. Тож під умовно комедійну обгортку у нас можна зашити що завгодно. Готовий продукт так чи інакше маніпулюватиме.
Під маскою комічного цинізму завжди ховається розчарований ідеаліст
Саме тому, пише американський сценарист та тренер із сорокарічним стажем Роберт Маккі, критики ненавидять комедії: їм нема що сказати. Іншими словами, нема карти, здатної побити джокера. Нагадаю: комік Джокер у коміксах є чи найнебезпечнішим лиходієм. Власне, Маккі називає комедію найпроблемнішим жанром. За його визначенням, під маскою комічного цинізму завжди ховається розчарований ідеаліст. Комічна чутливість, пояснює Маккі, вимагає ідеального безконфліктного світу. Натомість реалії – це жадібність, корупція та божевілля. Далі цитата з його книги “Оповідь”: “Кожен господар вечірок у Голівуді робив цю помилку: “Давайте запросимо якогось письменника комедій! Це зробить атмосферу світлішою”. Обов`язково… поки не прибудуть парамедики”.
Якщо вам твердять, що комедія дає позитивні емоції в надважкий час – не вірте. Це теж маніпуляція. Бо сміх – не емоція, а реакція. Тоді як позитивну емоцію дає радість. Ми в реальному повсякденні радіємо новинам про успіхи ЗСУ. І так само в світі вигаданому, модельованому, яким є світ будь-якого фільму чи шоу, ми радіємо перемогам героїв. Тому більш правильно, мудро й далекоглядно витрачати будь-які мільйони, державні чи недержавні, на створення контенту саме про перемогу і радість від неї. Передусім це героїчне, героїко-пригодницьке, окей, фантастичне, словом – будь-яке кіно, в фіналі якого наші перемагають, долаючи чисельні ворожі перешкоди. Отут радість й викликає позитивні емоції.
Якщо вам твердять, що комедія дає позитивні емоції в надважкий час – не вірте. Це теж маніпуляція. Бо сміх – не емоція, а реакція
Натомість комедія є лише формою критичного зауваження, здебільшого позбавленою змісту. Проте саме в Україні з нашої молодою демократією й перманентним розчаруванням у всіх владах працює оце саме критичне зауваження. Тому громадяни без критичного мислення й проголосували за коміка Володимира Зеленського. Він та його команда хоч на концертах, хоч у серіалі “Слуга народу” лише виконували запити розчарованих мас на критику знизу. Комедія в різних формах та форматах почала домінувати в нашому інформаційному просторі від середини 2000-них, аби досягнути апогею в квітні 2019-го, під час останніх поки президентських виборів.
Телевізійні коміки при владі навіть під час масштабної війни возвели комедійну форму в абсолют. Але саме масштабна війна змінила ситуацію й повільно, проте невблаганно наближає фінал пануванню комедій. Перейшовши на українську мову та почавши висміювати й знецінювати росіян, зводити ворога до рівня карикатури, коміки повинні розширювати тематику жартів. А отже, розчаровані ідеалісти не бачать для себе проблем жартувати з українців на окупованих територіях, переселенців, біженців. Стикати лобами українців із різних регіонів під виглядом того, що критика в комедійній формі не знає перешкод, кордонів та меж. Та й взагалі, шановні, сміятися над собою під час війни – форма самоусвідомлення, самовизначення, очищення.
Незабаром повна й беззастережна підтримка всього гумористичного зіграє з чинною владою злий жарт
Ось тільки сміх над собою і коли над тобою безкарно знущаються коміки та їхні покровителі – суть різні речі. Поволі це починає доходити не лише до активних громадян. І комедія, яка породила чинну владу, вже знецінює її саму. Сміхова культура могла б підтримувати й працювати на перемогу. Натомість лишилася в заданій російськими форматами системі координат, яка передбачає знецінення всіх і вся довкола. Тож є прогноз: незабаром повна й беззастережна підтримка всього гумористичного зіграє з чинною владою злий жарт.