Байдуже, хто якої думки про мене. Субкультура зробила з мене повноцінну людину. Нехай і на своїй хвилі, часом “шизонуту”, як говорять за спиною. Я й далі з патлами, сережками, купою перснів на руках. І обов’язково з гарною музикою в навушниках чи зовні.
Погані звички ознака рабства. Відмовився від алкоголю й цигарок. Наркотики не цікавили ніколи. Вони гальмують, а я людина руху.
Доки говоритимемо російською, доти нас і рятуватимуть “брати”. 13 тисяч загиблих на Донбасі лише початок. Московія в Україні зупиниться тільки тоді, коли викосить декілька мільйонів.
Не страждаю ностальгією. Нащо витрачати час на те, що минуло? Варто просто пам’ятати своє коріння.
Свобода це коли обираєш головою, а не тим, що вживлюють із розмов, телеекранів, інтернету, преси.
Якщо роками спостерігати за каменем, можна помітити, як він пересувається. Повільно, але рухається. Камені теж живі, просто це не наш світ, щоб його розуміти.
Доки говоритимемо російською, доти нас і рятуватимуть “брати”
Читати потрібно, щоб не стати порожнім. Твої думки робляться тупими, коли забуваєш про книгу.
Гроші мене ніколи не цікавили. Чим більша сума, тим більше потреб. Проста математика. В мене одне життя, не хочу його переводити на зайві клопоти.
До пострілів звикаєш. Війна страшна там, де не стріляють зовсім, де просто люди наскрізь гнилі від байдужості.
Давно готовий до війни. Єдине боюся, що в разі окупації Харківщини не зможу провезти дитину через сепарський блокпост. Якщо Віталька істерично засміється, його ж застрелять. Тоді і я ляжу.
Рок слухатиму навіть на власному похороні.
Вірю в реінкарнацію. Колись прийде час шукати нове тіло. Можливо, стану внутрішнім янголом свого сина.