Результати президентських вибори у цій країні можуть змінити розстановку сил у Східній Європі перед вступом на посаду обраного президента США.
У Хорватії 12 січня 2025 року, відбувся другий тур президентських виборів. На другий термін переобрався чинний проросійський президент Зоран Міланович. Gazeta.ua писала про колізію першого туру. Тоді він не дотягнув до 50% менше одного відсотка. Тож 12 січня у другому турі змагався з Драганом Приморашем, соратником чинного прем’єра Андрея Пленковича.
Конкуренція цих двох політиків є лише проявом масштабнішого змагання за владу двох партій Хорватії: правлячого Хорватського демократичного союзу (ХДС), чиїм лідером є Пленкович, і Соціал-демократичної партії (СДП), від якої балотувався Міланович. Попри відрив у 30% від чинного президента у першому турі, Прімораш заявив про реальність перемоги у другому.
Та Зоран Міланович 12 січня зібрав понад 74% голосів. Та ще й переміг майже у всіх регіонах. Драган Прімораш набрав 25,42% голосів.
Для українських виборців цифра “74%” до щему знайома – у 2019 році у другому турі президентських перегонів майже стільки ж набрав чинний президент Володимир Зеленський.
Штурм уряду
Схоже, що Зоран Міланович поспішає конвертувати свій результат у реальний вплив. Перш за все – на уряд, з яким конфліктував протягом першої президентської каденції. Завалити Кабмін друга України Пленковича президентові не допоміг навіть гучний корупційний скандал. Тому нині Міланович робить ставку на безпеку країни.
“Прошу уряд почути те, що громадяни хотіли сказати (таким голосуванням. – Gazeta.ua). Це не просто підтримка мене”, – заявив він відразу після оголошення результатів голосування.
Справді, ключовим на цих виборах стало питання безпеки. ХДС акцентувала – НАТО захистить, СДП просувала умовний “проросійський нейтралітет”.
Однак з’ясуванням реального політичного впливу сторін, очікується, стане голосування у парламенті поправок до закону про оборону.А у ХДС та СДП голосів приблизно порівну. Деякі зміни можуть торкнутися безпосередньо президента. Наприклад, йому заборонять отримувати у своє розпорядження військовий гвинтокрил за першим же зверненням. У цьому Пленкович, як пишуть хорватські ЗМІ, “досяг порозуміння” з міністром оборони Іваном Анушичем. Рекордні для Хорватії воєнні закупівлі на один мільярд євро президенту теж не змінити.
За рішучу й парадоксальну манеру спілкування хорватського президента називають хорватським Трампом. Після виборів Міланович видав таку тезу у критиці ЄС: “Якщо ви не думаєте, як я, то ви – ворог, що дорівнює психічному насиллю. Це не та сучасна Європа, у якій я хочу жити”.
І він пообіцяв докласти зусиль, щоби змінити ситуацію. Це свідчить, що він зі старту робить заявку на загальноєвропейську тему. Можливо, Міланович усвідомлює, що всередині Хорватії “місцевому Трампу” може загрожувати “санітарний кордон” а відтак долучення до когорти лідерів під брюссельским остракізмом.
Крижаний душ
Але словами він може багато чого наробити. Особливо якщо орієнтуватиметься на Дональда Трампа. Тому хорватські консерватори влаштували переможцю крижаний душ. Пленкович не втомлюється звинувачувати Мілановича у проросійськості і навіть не привітав його з перемогою, бо “йому нічого запропонувати нації”. Ставка на релігійність і традиційність Примораша у поєднанні з орієнтацією на Брюссель цього разу була бита радикальною риторикою лівих.
Відтепер, як зазначив політолог Вишеслав Раос, “У Мілановича немає причин комусь догоджати або контролювати себе”. Можливо, Пленкович задіяв жорстку критику як превенцію.
Адже кредит довіри у 74% – вагомий чинник у політичній боротьбі.
До Москви чи до Мар-а-Лаго?
Посилення Мілановича тим примітне, що у Східній Європі міцнішає тандем “Віктор Орбан – Роберт Фіцо”. Антибрюссельська риторика угорського прем’єра, посилена антиукраїнськими заявами його словацького колеги, досі сприймається як казус європейської політики. Хоча обидва політики обіймають високі виборні посади, у вищому керівництві Євросоюзу вони не мають суттєвого впливу. Відомі плани обмежити і той вплив, що у них теоретично є. У власних країнах теж нестабільність: в Угорщині вимагає дострокових виборів опозиціонер Петер Мадяр, якого західні ЗМІ розглядають як реальну противагу Орбану, а у Словаччині тривають протести проти проросійської політики Фіцо.
Тому обидва вони шукають зовнішньої підтримки і, як їм здається, знайшли таку у Дональда Трампа. Принаймні, він сприймає цих східноєвропейських прем’єрів люб’язніше, ніж Володимир Путін. Але і він розуміє, що обмежений уплив цих фігур, зокрема, у Європарламенті, зумовлює нову тактику США у Європі. Вірогідно, таку тактику могла запропонувати Трампу прем’єрка Італії Джорджія Мелоні під час нещодавньої зустрічі.
Зі свого боку, кремлівський диктатор посилює тиск на Східну Європу. Останнім часом до Росії дедалі більшу прихильність виявляє президент Сербії Александр Вучич. Сербські депутати, услід за словацькими, 12 січня попрямували до Москви. Вучич, як і Фіцо запропонував провести у своїй країні переговори по Україні. Міланович, схоже, доєднується до східноєвропейського проросійського трикутника.
“Ми воюємо з Росією? Я цього не знав. Можливо, Німеччина знову воює з Росією, тоді, ймовірно, їм пощастить більше, ніж 70 років тому”, – заявив переобраний на другий термін хорватський президент, аргументуючи відмову допомагати Україні.
Таким чином, лідери вже чотирьох країн Східної Європи не підтримують Київ.
Загрози Україні
“Є реальна загроза отримати, на додаток до Угорщини та Словаччни, ще одну пропутінську державу”, – зазначив політолог Вадим Трюхан. На його думку, програш ХДС багато в чому був зумовлений “сіреньким” кандидатом Пріморашем проти харизматичного Мілановича.
Україна ризикує не отримати збройну допомогу від Хорватії. Навряд чи це суттєво вплине на ситуацію на полі бою, але зміцнить проросійський анклав у Європі.