У Білорусі оголосили вибори Лукашенка. Чого варто очікувати?

23 жовтня Палата представників білоруського парламенту (серед тамтешніх законодавців нема жодного хоча б реєстрового опозиціонера) призначила дату проведення президентських виборів на 26 січня 2025 року. Формальні вимоги законодавства дотримано, проте у цьому рішенні є низка цікавих аспектів.

Встигнути до кризи

Протягом кількох місяців на підставі інформації організації колишніх білоруських силовиків BELPOL у інформаційному просторі домінувало припущення, що голосування на президентських виборах відбудеться 23 лютого 2025 року. Причини – не лише використання інерції “чоловічого свята” пострадянського простору, але і усвідомлення того факту, що організовувати протести взимку набагато складніше, ніж влітку. Спогади про неспокійне літо 2020 року досі впливають на формування політики Лукашенка, і це очевидно. Як і те, що у його опонентів практично немає шансів

Самопроголошений президент Білорусі, якого часто називають “останнім диктатором Європи”, дозволяв собі періодично кокетувати з приводу перспектив власної участі у прийдешніх президентських виборах. Відтак всередині Білорусі та у середовищі білоруської еміграції виникали натяки на пошук наступника, проте ця версія не знаходила реального підтвердження. Варто зауважити, що протягом останніх років Лукашенко виглядає не надто добре фізично, з його графіку практично випали прояви публічної фізичної активності, залишився лише “паркет”. Проте шукати наступника після “кульбіту Токаєва” в Казахстані та ставати “східноєвропейським єлбаси” він навряд чи стане.

Експерти відзначають повернення до Мінська на ключові посади у адміністрації Лукашенка Дмітрія Крутого, який працював послом у РФ, Наталії Петкевич, яку ще 20 років тому називали “залізною леді білоруської політики”, призначення міністром закордонних справ Максима Риженкова. Їх вважають ключовими фігурами в організації чергових президентських виборів, які Лукашенко розглядає як спробу “перегорнути сторінку” після подій 2020 року.

Одна з особливостей оновлення процесу оточення Лукашенка – його представники не прагнуть жити у складі Росії. Білоруський соціолог Андрій Вардамацький стверджує, що за входження до складу Росії вже багато років виступає не більше 5% громадян Білорусі, проте це не означає, що решта з них агресивно налаштована проти РФ. Лукашенко, як видається, вправно використовує цей факт, позиціонуючи себе як відданого союзника Кремля, проте не дозволяючи Росії повністю поглинути Білорусь.

Сьогодні білоруському диктатору на руку грає економічна ситуація в країні, адже чимало білоруських підприємств виконують замовлення російського оборонно-промислового комплексу, часом комерційні структури беруть участь у схемах з обходу санкцій Заходу. Рівень життя білорусів зараз є найвищим з 1991 року, і це дозволяє режиму суттєво зміцнювати власні позиції. Однак поспіх Лукашенка з проведенням виборів пов’язаний і з занепокоєнням щодо перегріву економіки, результатом якого може стати падіння курсу білоруського рубля та рівня життя населення.

Нагадаю, що лідери білоруських демократичних сил (противники Лукашенка не хочуть називатися опозицією) перебувають або в еміграції (Світлана Тихановська, Павел Латушко, Зенон Позняк) або за гратами на Батьківщині (Віктор Бабарико, Марія Колесникова). В ув’язненні перебуває і Алесь Беляцький, організатор правозахисного руху “Вясна”, який минулого року став лауреатом Нобелівської премії миру разом з українкою Олександрою Матвійчук та росіянином Олегом Орловим. Орлова обміняли під час великого обміну між Росією та Заходом, Беляцький залишився за гратами. Останнім часом питанням звільнення в’язнів почали опікуватися колишні члени Об’єднаного перехідного кабінету Ольга Горбунова та Валерій Ковалевський, на цьому напрямі активно діє і сестра Марії Колесникової Тетяна Хомич.

На конференції “Нова Білорусь” на початку серпня у Вільнюсі білоруські демократичні сили домовилися про узгодження дій своїх органів, фактично наділивши Тихановську повноваженнями, подібними до лукашенківських. Модель суперпрезидентської республіки, як виявляється, є привабливою для політиків з різними ідеологічними поглядами. Проте білоруські демократичні сили живуть завдяки фінансовій підтримці Заходу, а Лукашенко жебракує біля московського Кремля. Але має можливість використовувати фінансові ресурси для підкупу майбутніх виборів. Тим часом заявку на посилення впливу на ситуацію в Білорусі 14-15 жовтня зробила Німеччина: у Берліні пройшов “Форум майбутньої Білорусі”, який організували представники чотирьох фондів, які працюють з системними політичними партіями ФРН, куди запросили представників білоруських демократичних сил.

Протягом останніх місяців у Білорусі більше сотні політичних в’язнів були помилувані та вийшли на волю. Проте говорити про пом’якшення режиму абсолютно не випадає, наприклад, нещодавно було затримано журналіста Ігора Ілляша, співавтора книжки “Білоруський Донбас”. Його дружина, журналістка Belsat Катерина Андреєва, перебуває за ґратами вже третій рік.

Потрібно розуміти, що “відлига по-лукашенківськи” може торкнутися хіба що тих в’язнів, які не становлять для його режиму серйозної загрози, для топів білоруських демократичних сил у в’язницях створено режим інкомунікадо – їх позбавляють права на листування та отримання передач від рідних та близьких, утримують в одиночних камерах. Подібний психологічний тиск серйозно деморалізує. Досвід показує, що боротися за їхнє звільнення з Лукашенком складно, той наче перевіряє, якої кількості звільнених політичних в’язнів достатньо для діалогу з Заходом. Наприклад, у частині повернення послів країн ЄС, Британії та США до Мінська та послаблення, а то і зняття санкцій, накладених на Білорусь.

Зовнішній фактор

У останній день вересня уряд Литви звернувся до Міжнародного кримінального суду з заявою про розслідування злочинів проти людяності, які були здійснені Лукашенком проти білорусів. Цей крок, як би ефектно він не виглядав на перший погляд, не спроможний призвести до швидких рішень, цьому заважає непроста процедура розгляду позову. Матеріалами для звернення литовську владу забезпечувала команда Павла Латушка, заступника Світлани Тихановської в Об’єднаному перехідному кабінеті. Колишній дипломат та міністр культури Білорусі сьогодні є однією з найбільш помітних фігур у середовищі білоруських демократичних сил.

Підтримка Варшавою звернення Вільнюса, схоже, також серед досягнень Латушка, який має хороші контакти у польському істеблішменті. Проте для Польщі принциповими є інші питання – звільнення ув’язненого Лукашенком журналіста та лідера Союзу поляків Білорусі Анджея Почебута та видача польській владі мігранта, який вбив влітку польського солдата під час спроби перетнути кордон між Білоруссю та Польщею.

У середині жовтня у Мінську побували двоє представників Державного департаменту США, один з яких очолює відділ у справах Білорусі у посольстві США у Вільнюсі. Їх прийняв Лукашенко, за його словами розмова тривала 4 години. Є підстави припускати, що однією з тем було подальше звільнення політичних в’язнів, щонайменше один з них, Юрій Зенькович не лише має американське громадянство, але і підірване перебуванням у в’язниці здоров’я. Любителі конспірології пов’язали перенесення дати президентських виборів на січень 2025 року з майбутньою інавгурацією президента США, запланованою на 20 січня наступного року.

Проте куди більше приводів для хвилювання Лукашенку дають візити міністра оборони Росії Андрія Білоусова до Мінська. Після участі останнього у святкуванні Дня визволення Білорусі від нацистів, який за Лукашенка став днем незалежності, над територією республіки почали гасати російські “шахеди”. Кількість безпілотників (понад два десятки) не дозволяє припустити, що вони просто заблукали. Більше того – нещодавно група “шахедів” була в повітрі в одному районі з гелікоптером, яким летів Лукашенко. Кожен російський безпілотник, який пролітає над територією Білорусі, підриває публічний образ Лукашенка як керівника країни, який рятує її населення від жахів війни, що триває поряд, в Україні.

Без України не обійтися

Представник парламентської фракції “Слуга народу” Олег Дунда під час “Форума свободной России”, який на початку жовтня проходив у Вільнюсі, запропонував перенести бойові дії на територію Білорусі. Мовляв, достатньо буде невеликих підрозділів ЗСУ, щоб забезпечити швидке просування. Натяк на Полк Кастуся Калиновського – найбільший підрозділ з білоруських добровольців у лавах Сил Оборони України – зрозумілий, проте ПКК активно демонізує білоруська пропаганда. Цей факт не варто ігнорувати. До речі, хоча Олег Дунда неодноразово брав участь у конференціях з питань деколонізації та демонтажу Росії, проте з білоруської тематики публічно висловився вперше, він навіть не входить до міжфракційного об’єднання “За демократичну Білорусь”.

Варто відзначити: попри фурор, який заява парламентарія викликала у вузьких колах, реальної можливості увійти до Білорусі українські Сили оборони не мають. Причин кілька. Найбільш очевидні: брак людського ресурсу, ризики, пов’язані з суттєвим збільшенням довжини лінії фронту (Білорусь розглядається Кремлем як “балкон”, що нависає одразу над кількома країнами НАТО та ЄС) та, як не парадоксально, збережені досі дипломатичні відносини. Теплоти у контактах Києва та Мінська немає вже давно, проте збройна інтервенція з території України до Білорусі навряд чи викличе схвальні оцінки Заходу. Що, у свою чергу, може спричинити проблеми з постачанням зброї та боєприпасів.

БРІКС: у казані конспірології

Лукашенко, який постійно використовує можливості “підкрутити” власний рівень легітимності, побував у Казані на саміті БРІКС. Там він доволі активно та показово спілкувався з представниками медіа та кремлівськими пропагандистами. Саме Ользі Скабеєвій Лукашенко розповів, що балотуватиметься у президенти Білорусі, приправивши свої одкровення маячнею про зацікавленість українського керівництва в ядерному конфлікті з Росією. Телезірці російської пропаганди білоруський диктатор не забув розповісти про доцільність російсько-українських переговорів на базі Стамбульських домовленостей, які дуже любить Путін.

Розмова зі Стівом Розенбергом з Бі-Бі-Сі була куди цікавішою, адже його Лукашенко запевнив, що не давав Росії дозвіл на використання території Білорусі для вторгнення в Україну в лютому 2022 року та не менш впевнено збрехав, що російська тактична ядерна зброя, розміщена в Білорусі, не буде використана без дозволу Лукашенка. Насправді об’єктивного підтвердження факту розміщення ТЯЗ у Білорусі за півтора роки так і не з’явилося. Лукашенко наголосив, що Путін занепокоєний перспективою переозброєння України Заходом в разі досягнення перемир’я, не забувши наголосити, що в разі розміщення в Україні військ НАТО “Кремль дістане свою найнебезпечнішу зброю”.

Інформаційна шизофренія Лукашенка свідчить про те, що його накачують інформацією з різних боків, і вона далеко не завжди вкладається на потрібні місця у його мізках. Брехлива мішанина з різних меседжів, якими білоруський диктатор хоче одночасно догодити Кремлю та продемонструвати Заходу готовність до діалогу викликає хіба що огиду. Не стало виключенням і припущення Лукашенка про можливість звільнення Марії Колесникової – однієї з трьох лідерок масових протестів 2020 року. Ще один привід для хвилювання: коли Лукашенко був у Казані, до Мінська прилетів вже згаданий Білоусов, який проводив нараду з білоруським генералітетом. Тут можна пригадати і свіжу заяву посла Росії у Білорусі Бориса Гризлова, який висловив готовність допомогти в разі потреби білоруським силовикам.

З передбачуваним результатом

Ініціативні групи для збору підписів за кандидатів у президенти Білорусі повинні бути зареєстровані Центрвиборчкомом до 1 листопада 2024 року. Очевидно, що президентська кампанія буде не лише швидкоплинною, але і практично безальтернативною. У Білорусі побудовано зразкову поліцейську державу, і розраховувати на повторення подій 2020 року нині не варто. Більшість учасників тодішніх протестів навряд чи виїхали за кордон, надто масовими вони були. Проте чекати спалаха опозиційності у полійцейській державі не варто.

Лукашенко має шанси перемогти всьоме на президентських виборах, ба більше – отримати більш легітимну перемогу, порівняно з 2020 роком. Чи уникне він спокуси намалювати більше 90 відсотків підтримки? Навряд чи. Проте ця перемога може стати пірровою, адже Росія не припиняє тиснути на свого геополітичного міньйона. Чи готовий Захід провести часткову реабілітацію Лукашенка за принципом “мерзотник, але корисний”? Відповідь на це питання ми дізнаємося за результатами президентських виборів у США. Поки варто напрацьовувати елементи спільної політики по Білорусі щонайменше в рамках Люблінського трикутника, який утворили у 2020 році Литва, Польща та Україна.