“У домі – мертва 8-річна Даша” – художник з Маріуполя згадав про окупацію і виживання

Home Новини звідусіль “У домі – мертва 8-річна Даша” – художник з Маріуполя згадав про окупацію і виживання

Маріупольський художник, 59-річний Олександр Лук’янов, розповів, як йому із родиною вдалося вирватися із оточеного ворогом рідного міста.

24 лютого на його подвір’я впала ракета. Він з сім’єю ховався у квартирі за стінами коридору подалі від вікон. Про це розказав у інтерв’ю АрміяInform.

Розповідає, що запасу їжі було на два тижні. Вирішили чекати, оскільки по новинах казали, що війна затягнеться на 10 днів.

На четвертий день у місті зникли зв’язок, світло, газ, вода.

“Ховалися у підвалі будинку, у темряві при свічках. Людей ставало дедалі більше. Холодно та сиро. Будинок трясло від снарядів. Вони потрапляли у магазини, сусідні будинки. Люди під розривами грабували крамниці з їжею, аби вижити. Сніг, справжня зима у березні. На вулиці − мінус 10”, − розповідає.

За його словами, загиблих не було куди ховати. Обстріли не припинялися.

Через 10 днів оголосили гуманітарний коридор до Запоріжжя.

“Біжу в гараж за машиною. Сусідні гаражі завалило, але нам пощастило. Беремо найнеобхідніше і морську свинку Кіті. До Запоріжжя 250 км. У голові одна думка: “скоро повернемося. Це ненадовго”, − згадує.

Каже, що на виїзді з міста колону легковиків із біженцями обстріляли “Градами”. Влучило у передні машини. Люди почали тікати назад.

“Знову трупи, машини палають. Паніка. Розвертаємось. Хоч би вціліти! Зв’язку немає! Їдемо на квартиру до старшої доньки це Західний район. Але в них пожежа, немає вікон та дверей. Переїжджаємо до одноповерхового району порту селища моряків”, − розповідає.

За два дні місто оточили, каже.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гордість і біль: чотири місяці війни у фото

“Ми знову на передовій. Вирви від снарядів по три метри, вибухи вивертають дерева з корінням. Ховаємось у тісному підвалі 15 людей стоячи. Серед нас двоє трирічних дітей. Розриви близько. В усіх в очах страх”, − згадує Лук’янов.

Художник каже, що їжу готували на багатті, пригинаючись, під свистом куль та снарядів. Коли захотіли вдруге вибратися з міста – потрапили під обстріл у дворі. Будинок згорів.

“Донька ридає з жахом. Документи залишились у куртці на ліжку. Секунди. Думати ніколи відчиняю розбите вікно та стрибаю в чорну стіну диму. Біжу. Хапаю, що зміг, і назад у вікно. Господи, вийшло! Довго кашляю не вистачило вдиху і ковтнув диму”, − каже він.

Лук’янов каже, що сусіди надали їм кімнату. У будинку було холодно. Зранку люди принесли крупу, макарони, одяг.

“На воротах сусіднього будинку крейдою написано: “У домі мертва 8-річна Даша, дід та баба”. В іншому будинку загинули мати та син. І так весь район через будинок. Або згоріли, або зруйновані”, − розповідає.

Після цього сім’я вирішила “у два прийоми” переїхати до Бердянська і далі до Запоріжжя.

До Бердянська дісталися за добу. Далі колоною автобусів за дві доби дісталися Запоріжжя.

“З’явився зв’язок. Побачили фото нашого будинку та міста. Точніше все, що від них лишилося. Жах. Зрозуміли повертатися вже нікуди. Немає нічого”, − каже Лук’янов.

У місті залишаються приблизно 150-170 тис. людей. Мешканці п’ють воду з каналізації. У місті поширюється холера, грабують пенсіонерів.

У травні журналісти повідомляли про четверте місце масового поховання вбитих окупантами мешканців.

Російські війська вбили понад 22 тис. маріупольців, що вдвічі більше, ніж убили німецькі нацисти за два роки під час Другої світової війни.