13 грудня 1981-го голова уряду соціалістичної Польщі, генерал Войцех Ярузельський, ввів у країні воєнний стан. Він тривав до середини 1983-го. За цей період загинуло 115 опозиціонерів, структури опозиції повністю зруйнували.
Економічна криза 1970-х спричинила страйки і демонстрації, які придушувала влада Польської народної республіки, ПНР. Масовість протестів сприяла виникненню кількох напівлегальних центрів спротиву: профспілок у Ґданську, об’єднання католицької інтелігенції у Кракові та лівої інтелігенції у Варшаві.
Спроба влади нормалізувати економічну ситуацію за рахунок зовнішніх позик провалилася. У 1980-му розпочались протести, які з Любліна перекинулись у Щецин, Ґдиню, Катовіце і Ґданськ. До економічних вимог відміни чергового підвищення цін і продовольчих гарантій додались політичні – звільнення політв’язнів і зняття заборони на діяльність вільних профспілок. Прагнучи зняти суспільну напругу, перший секретар ЦК “Польської об’єднаної робітничої партії” Едвард Ґерек визнав право на створення незалежних профспілок, але 6 вересня 1980-го під тиском однопартійців подав у відставку.
17 вересня в Ґданську 36 регіональних відділень незалежних профспілок утворили єдину організацію “Солідарність”. Її головою став 38-річний активіст, електрик Лех Валенса. До середини листопада вона об’єднала більше 7 млн робітників. До “Солідарності” приєдналася світська і католицька інтелігенції, молодь, і дрібні фермери. До середини 1981-го в її лавах було 10 млн. осіб, що складало майже половину працездатного населення країни.
Це підштовхнуло прихильників жорстокої руки в керівництві ПНР ввести пряме військове правління. За ініціативою Ярузельського у Сейм внесли проект закону, що наділяв уряд надзвичайними повноваженнями і фактично забороняв страйки. У відповідь 3 грудня 1981-го “Солідарність” оголосила про підготовку до 24-годинного попереджувального страйку.
Остерігаючись військового вторгнення СРСР, як це раніше було в Угорщині та Чехословаччині, 12 грудня Ярузельський подзвонив у Москву і попередив про намір ввести військовий стан. Того ж дня по всій країні відключили телефонний зв’язок. Опівночі 13 грудня на вулиці польських міст вийшла армія і підрозділи міліції. Ярузельський по телебаченню оголосив про створення “Військової ради національного порятунку”, до якої переходила вся влада. Того ж дня введення військового стану затвердив Сейм.
У перші дні органи МВС заарештували більше 3 тисяч провідних активістів “Солідарності” та інших опозиційних організацій. Їх посадили в центри для інтернованих. Протягом тижня війська взяли під контроль основні промислові центри, а 16-17 грудня із застосуванням зброї розігнали багатотисячні акції в Ґданську та Кракові.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: США посилили санкції проти Москви
Воєнний стан тривав 1,5 роки. Загинуло 115 активістів опозиції, структури були зруйновані, а прихильники – деморалізовані. Після смерті Леоніда Брежнєва в СРСР Ярузельський повів курс на поступове пом’якшення військового стану і відмовився від суду над 10 лідерами “Солідарності”. 17 липня 1986-го уряд прийняв закон про амністію, якою скористались 1200 учасників протестів. Через рік президент США Рональд Рейган скасував санкції проти Польщі, які коштували польській економіці $15 млрд.
У 2007-му Ярузельського і 8-х партійних і державних діячів ПНР звинуватили у скоєнні злочинів в роки комуністичного режиму. У серпні 2011-го суд звільнив 88-річного Ярузельського від переслідування за станом здоров’я. Він помер 25 травня у Варшаві, у віці 90 років.
Новий підйом масового страйкового руху розпочався весною 1988-го і призвів до падіння соціалістичної Польщі. У 1989-му один із лідерів “Солідарності” Тадеуш Мазовецький став прем’єром. У 1990-му Ярузельський дав згоду на багатопартійні вибори президента, в яких сам участі не брав. За їх підсумками співзасновник “Солідарності” Валенса став першим президентом ІІІ Речі Посполитої.