Убивство Андрія Парубія – розстріл новітньої епохи відродження України

У суботу, 30 серпня, у Львові невідомий вбив українського політика, громадського діяча, колишнього голову Верховної Ради України Андрія Парубія.

Вбивство сталося у Львові на вулиці академіка Єфремова. За словами очевидців, стріляв чоловік в однострої кур’єра служби доставки Glovo. Ймовірний нападник був на електровелосипеді. Він підійшов до Парубія, вистрілив та поїхав. Стверджують, що в Парубія стріляли вісім разів. Ще одна знакова розправа над людиною – символом нашого буремного часу боротьби за волю.

І хоча поки що офіційних повідомлень про мотиви вбивства або можливі підозри щодо причетних осіб не надходило, однак у суботу вже з’явилась інформація, що поліція вийшла на слід убивці.

Андрій Володимирович Парубій – провідник сучасної боротьби за свободу, незалежність та утвердження Української державності. Український політик, громадський діяч, голова Верховної Ради України (2016-2019), народний депутат Верховної Ради 6, 7, 8 і 9 скликань, екссекретар РНБО. Комендант Євромайдану революції Гідності 2013-2014 років.

Андрій Парубій народився 31 січня 1971 року в Шептицькому (Червонограді) Львівської області. У 1994 році закінчив історичний факультет Львівського державного університету, а в 2001 році – аспірантуру на кафедрі політології та соціології Національного університету “Львівська політехніка”.

Шлях Андрія Парубія в політику був тернистим і звивистим, вимагав від нього швидкого прийняття зважених рішень. Доля випробовувала і милувала – та все ж не вберегла.

Політичну активність Парубій почав проявляти ще в юному віці. У 17 років Андрій очолив молодіжну організацію “Спадщина”, яка займалася національно-визвольним рухом та організовувала пікети. У 1991 році він став співзасновником Соціал-національної партії України (СНПУ), яка пізніше трансформувалася у “Свободу”. У 1998-2004 роках очолював її парамілітарне крило “Патріот України”. У 2004 році Парубій вийшов з цих організацій, дистанціювавшись від радикальних поглядів.

Згодом політична кар’єра Парубія привела його у Львівську обласну раду. А в 2007 році – він уже був обраний народним депутатом від блоку “Наша Україна – Народна самооборона”. У 2014 році став одним із засновників партії “Народний фронт”. Наприкінці 2014-го його обрали першим заступником спікера парламенту, а в квітні 2016 року – головою Верховної Ради України.

У 2004 році він був активним учасником Помаранчевої революції та комендантом Українського дому.

А в 2013 році Андрій Парубій відіграв ключову роль у Революції Гідності, ставши одним із лідерів Євромайдану. У листопаді він очолив організацію наметового містечка на Європейській площі в Києві та став комендантом Майдану. Під його керівництвом було створено “Самооборону Майдану” – організовану структуру, яка захищала безпеку протестувальників та координувала дії під час сутичок з правоохоронцями. Ця ініціатива стала основою для формування добровольчих батальйонів, які згодом брали участь у бойових діях на сході України.

Парубій активно координував дії протестувальників, організовував оборону Майдану та забезпечував комунікацію між різними групами учасників. Його діяльність була спрямована на підтримку мирного протесту та протидію насильству з боку силових структур. Після перемоги Революції Гідності Парубій продовжив свою політичну кар’єру, обіймаючи посади в уряді та парламенті України.

У 2019 році Парубій продовжив депутатську каденцію від партії “Європейська Соліданість” як член однойменної фракції та член Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

Він запровадив чимало цікавих депутатських ініціатив. Але одним із найбільших депутатських досягнень Андрія Парубія – є участь у розробці мовного закону. Саме Закон про статус української мови як державної – сьогодні є потужним державотворчим і обʼєднавчим фактором для громадян України.

Андрій Парубій був людиною високого польоту. Його впливу, сили мудрості, переконливості боялись вороги. У 2010 році Генпрокуратура часів Януковича намагалися зняти з Парубія недоторканність та відкрити справу через кидання димових шашок та яєць у залі парламенту. Події у Раді відбувались на тлі ратифікації сумнозвісних “харківських угод” про продовження перебування Чорноморського Флоту Росії у Криму на 25 років.

У грудні 2014 року Парубій став жертвою замаху: біля готелю “Київ” невідомий кинув гранату під час його зустрічі з соратниками. Тодішній міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що напад організувала терористична організація, а серед підозрюваних був екскомандувач Внутрішніх військ часів Януковича Станіслав Шуляк.

Ще один гучний скандал навколо Парубія зчинився у 2018 році. Тоді Печерський районний суд Києва зобов’язав Генпрокуратуру розпочати досудове розслідування проти Парубія за висловлювання, які, нібито, могли б розпалювати міжнаціональну ворожнечу. Це стосувалося його заяви про те, що священники УПЦ (МП) вбивали українців, що викликало обурення серед вірян.

Він завжди казав у вічі те, що його бентежило чи непокоїло, соратникам чи опонентам. У 2015 році Парубій критикував кадрові призначення президента Петра Порошенка, називаючи їх невідповідними духу нової України та калькою старої системи.

У 2019 році Андрій Парубій називав кандидата у президента Володимира Зеленського “модернізованою версією Януковича”. Після президентських виборів Парубій неодноразово вступав у конфлікти із президентом Володимиром Зеленським та відмовлявся проводити позачергові засідання.

Після страшної звістки зі Львова народний депутат від партії “Голос” Ярослав Железняк написав у своєму телеграм-каналі: “За свою карʼєру я мав можливість спілкуватися з багатьма політиками. І, безперечно, одним з найкращих серед них був Андрій Парубій. Я бачив його в багатьох ситуаціях, і в кожній він був чудовим прикладом принциповості та державності. І мудрості, за якою ми дуже часто досі підходили в залі.

І це поєднувалось із шикарним почуттям гумору).

Страшна втрата для всіх..”