“Українці готові на компроміс, але не на поступки територіями — суспільство відкидає будь-яке визнання анексій”, – Євген Головаха

Почнемо з підсумків року. По суті ми вже чотири роки перебуваємо у повномасштабному вторгненні. По суті ми 12 років перебуваємо у війні Росії проти України. Соціологія 2022 року і соціологія 2025 року можуть бути різними. Це стосується і сприйняття довготривалості воєнного конфлікту, і, зрозуміло,  питань того, скільки люди готові терпіти, скільки зусиль готові докласти для підтримки Збройних сил України.Тож перше питання загальне: наскільки змінюється динаміка сприйняття українцями довготривалості війни? Можливо ви бачите якісь специфічні речі. Що на кінець 2025-го і, відповідно, на початок 2026 року є у сприйнятті наших співвітчизників стосовно продовження чи закінчення війни?Звісно є дуже суттєві відмінності між 22-м і 25-м роками. У 1922-му взагалі, а особливо після успіхів ВСУ, коли були звільнені райони півночі України, Харківська область, Херсон і так далі, були очікування, що (війна триватиме, – ред.) кілька місяців, максимум пів року. Це була домінантна позиція на той час. Значно менше вважали, що, може там рік чи більше. Але вже після того, як контрнаступ виявився невдалим, почали змінюватися оцінки, почалися змінюватися оцінки (щодо тривалості війни, – ред.). При цьому від перемоги люди не відмовилися, все одно і досі переважна більшість вважає, що війна закінчиться перемогою України. Звісно вже не ті 95%, які були у 1922 році, але все одно це переважна більшість, це дві третини. Тих, хто вважає, що Україна може не перемогти, – небагато, є ті, хто сумніваються. А от щодо очікувань – так, зараз вважають, що війна триватиме рік і більше. А за нашими даними, коли ми питали людей відкритими запитаннями, то взагалі 60% не можуть визначитися коли, просто не знають. Тобто, скажімо так, оцінки пройшли шлях від упевненості, що війна триватиме кілька місяців – до невизначеності. Але це не головні цифри оцінки.Євген Головаха, фото: pravda.com.uaА які на вашу думку зараз головні маркери війни? Що суспільство станом на сьогодні виокремлює найбільше як проблему війни? Може це якийсь болючий компроміс? Може це те, що доведеться воювати ще декілька років? Може те, чи витримає/не витримає країна якісь тектонічні зміни? От що конкретно зараз найбільше турбує людей у контексті війни?Дуже важливе, неймовірно важливе для людей питання – скільки можна триматися у таких неймовірно важких умовах. Ще минулого року у нас було запитання: чи у вашому особистому житті були трагічні події, пов’язані з війною – втрата близьких, втрата друзів, втрата житла, бізнесу, накопичень тощо? Так минулого року лише 20% по Україні не мали трагічних подій, пов’язаних з війною. А зараз це взагалі лічені відсотки. Тому стало більше людей, здатних піти на компроміс. Але в чому компроміс: якщо 1922 року ніхто не погодився б зупинити війну на лінії розмежування військ, то зараз понад 50% згодні та лише 37% – проти. Тобто більше тих, хто згоден зупинити війну. А 22-го року – ні, гнати агресора, щоб там не було. Завдяки своїм трагічним втратам люди розуміють цю зупинку. І саме тому план, який українці з Європою узгодили ще до того, як Трамп запропонував свій, сприймається більшістю як придатний для реалізації. Зупинитися і офіційно не визнавати жодних окупацій, жодних анексій, але зобов’язатися на даному етапі вирішувати все дипломатичним шляхом. Оцей компроміс підтримує більшість. Компроміси, які нам нав’язували у першому плані Трампа, а особливо всі російські хотілки переважною більшістю відкидаються. Зараз межа проходить на тому, щоб зупинити війну на лінії розмежування. І при тому, що Україна матиме гарантії забезпечення її безпеки від чергової російської навали. На таких умовах українці ладні піти на компроміс. Це у тому випадку, коли дійсно будуть такі умови. Тому що ми ж розуміємо, що в той текст може бути запаковано все що завгодно. Умовно кажучи може бути запакована ситуація, коли буде написано одне, а по факту буде інше.Безумовно.Ну і ми ще зараз говоримо про те, що Росія хоче внести зміни в той план. Як, на вашу думку, сприйматимуть українці можливі зміни до поточного плану? Зараз Володимир Зеленський представив 20 пунктів. Вони також є контраверсійні, до них також однозначно є питання, і, звісно, частина суспільства не буде це сприймати. Ми зараз бачимо риторику Москви про те, що вони хочуть ще змінити цей план і щось туди внести. У такому випадку чи можна буде говорити про позитивне сприйняття суспільством якихось речей, які будуть підважувати український суверенітет чи якісь українські національні цінності тощо?На цей час, на кінець 1925 року – ні. За опитуваннями різних центрів переважна більшість українців відкидають можливість мирної угоди в якій могло б бути визнано, що якісь українські території належать Росії, як вона стверджує за її фейковою конституцією. Росіяни навіть не розуміють що вони наробили зі своєї конституції, тепер, після того, як вони включили в неї анексовані території, в усьому світі їхня конституція не визнається як реально офіційний документ. На таких умовах – ні. Можливо, якісь тактичні, економічні моменти – це треба буде опитувати та з’ясовувати, але найпринциповіша позиція буде абсолютною більшістю українців відкидатися, а саме включення в домовленість офіційного визнання анексії українських територій.Євген Головаха, фото: pravda.com.uaВихід Збройних Сил України з території Донецької області, те, що сьогодні є найбільшим каменем спотикання для цих перемовин. Україна – проти. З іншого боку США пропонують “вільну економічну зону”, але по суті це все одно вихід ЗСУ. І виникає питання: під чиїм контролем це буде відбуватися. Росія наполягає, що під її. Мовляв, навіть якщо там не буде російської армії, там буде, припустимо, росгвардія чи будь-що інше. А ми прекрасно розуміємо, що та сама росгвардія брала участь у подіях у Бучі, Ірпені, Гостомелі, тож це не дуже змінює ситуацію. От ситуація стосовно цієї потенційної “вільної економічної зони”, виходу з Донецької області… Як, на вашу думку, тут сприйматимуть українці можливі компроміси, якщо на нас будуть тиснути Трамп, США, Росія? І як нам цю позицію донести до наших міжнародних партнерів, що ми не можемо цього зробити, оскільки, зрештою, є воля суспільства.Громадська думка. Так, за даними громадської думки і на такий компроміс переважна більшість не згодна. Згодні 18 відсотків. 1922 року на поступки Росії територій були згодні чотири відсотки, зараз – 18. Але понад 70 – проти, це абсолютна більшість.Ну а якщо припустити, що це буде інакше запаковано? Не економічна зона, а просто вихід. Це буде ще менший відсоток?Можу сказати, що згодні на російські умови 18 відсотків. Будь-які умови з анексією територій і визнанням їх російськими не визнають більш як дві третини населення, а це так звана кваліфікована більшість за якою Конституцію можна змінювати.І ще одне питання, яке завжди руба ставить Росія на будь-яких перемовинах – питання ідеологічного характеру. Раніше вони це називали денацифікація, зараз вони в цьому плані, знов-таки через Трампа, намагаються просунути у вигляді певної толерантності до релігії, мови й тому подібне. Це доволі небезпечна річ, тому що ми не знаємо що під цим знаходиться. Тобто, якщо Росія вимагає якийсь статус для російської мови, чи юридичне повернення російської церкви, чи якісь у регіонах зміни, чи якісь регіональні особливості для російської мови, зміни до чинного мовного законодавства, я вже мовчу про другу державну, які речі тут спостерігаються за соціологічними опитуваннями? Наскільки українські громадяни готові до таких поступок?Ну, щодо державної мови – там просто абсолютно з цим не згодні. Можливо, є якісь нюанси, які можна врахувати.Євген Головаха, фото: pravda.com.uaА що це за нюанси?Ну, наприклад, вільне використання мови. Ну так ми його і так пропонуємо.Так воно ж у нас є.Ну, ми можемо дати якісь гарантії, що дозволяємо використовувати, що у нас немає бар’єрів для використання мов у будь-яких ситуаціях, що стоять за функціями, які виконує державна мова. Все. Там можна шукати компроміси, пов’язані з Європейською хартією мов, ще щось. Ви ж розумієте, що якби була б добра воля Росії, вони б не чіплялися за все це. Вони чудово розуміють, що не в цьому справа. Їм не потрібна ця мова. Я завжди згадую, як один з чудових наших професорів-істориків сказав, що якби в якійсь країні був один російськомовний папуга, то Росія його б теж захищала. Це просто привід для того, щоб чинити агресію і не зупиняти її. Я думаю, що Росія не буде шукати тут компромісів. Справа в тім, що якщо вони зрозуміють, що це їм вигідно і іншого шляху у них нема, вони забудуть про всі ці вимоги, пов’язані саме з культурними особливостями, про мову. З релігією складніше. Там вони будуть протискати церкву, яку ми колись називали “московського патріархату”, а нині вони наче від тої назви офіційно відмовилися. Там є проблеми, які треба дуже серйозно вирішувати. Але я думаю, що навіть цим вони поступляться, якщо відчують, що це їм вигідно. А якщо вони не захочуть зупиняти, як зараз, наприклад, цього року, то не можемо ми їм запропонувати будь-який компроміс, який знайдемо з Трампом, наприклад. Бо вони скажуть :а навіщо це нам, ми і так всюди наступаємо, як це зараз каже Путін. Знаєте, дуже важко оцінювати перспективу, коли маєш справу з державою, якою керує диктатор. Бо все, що в цій державі робиться, залежить тільки від того, що у однієї людини в голові, а всі інші – вони ж тільки виконавці. Тому є дві позиції. Перша позиція – що там є якась раціональність: хочемо, щоб з нами рахувались, щоб повернули якісь позиції тощо, якась крапля хоч і людожерської, але раціональності. А є позиція, що просто з глузду людина з’їхала, та ще й вікові проблеми. Якщо перше, то, враховуючи стан російської економіки, яка вже зараз почала падати у прірву, вони підуть на компроміси і щось там знайдуть, що видадуть за велику перемогу, скажуть, що вони вже все давно денацифікували, що українці пообіцяли, що ніхто не буде ображати і так далі, знайдуть що розповісти своєму населенню. А якщо дійсно в голові цієї людини вже запаморочення, то тут важко щось прорахувати, тим більш прогнозувати. Тож я займаю позицію, що там є раціональність, є статки свої, своїх дітей, коханок і близького оточення, і вони про це дуже дбають і бояться втратити, а тому економічний фактор при можливому підписанні домовленостей буде головним. А вся ця культурна складова – мова, релігія – вона відійде на другий план.Давайте ще про вибори. У нас фактично розпочинає роботу у Верховній Раді робоча група. Там буде 60 осіб – народні депутати, конституціоналісти. Їхня мета – підготувати процес або виборів під час дії воєнного стану, або поствоєнних виборів. Наскільки я розумію, це буде окремий закон, що, як каже Стефанчук чи Корнієнко, буде одноразовим. Але зараз триває війна, нічого не змінюється. Трамп нам каже про вибори, активно говорить про вибори українська влада, яка демонструє, що ми будемо активно до цих виборів готуватися… А наскільки зараз українці підтримують ці вибори? Ні, не підтримують.От я дивлюсь останню соціологію. За дослідженням СОЦИСу в рамках постійного моніторингу громадської думки “Барометр” 64% респондентів підтримують вибори, але в разі паузи під час війни, тобто припинення активних бойових дій.За умови припинення бойових дій – так. А якщо такого припинення не буде, то ті ж дві третини виступають проти.Тобто, умовно кажучи, владі під час дії воєнного стану буде дуже важко провести вибори.Важко.Євген Головаха, фото: pravda.com.uaГоворимо скоріше про вибори під час паузи, так?Це така зване перемир’я. Думаю за таки умов підтримують. Але це перемир’я має бути таким, щоб можна було організувати політичне життя. Це ж дуже важко, у нас же політичне життя завмерло майже на чотири роки. Це ж треба відновлювати і партії, і агітацію, всю систему, всі ці комісії. Це ж не така проста річ – організувати всеукраїнські вибори. Але це можна зробити. Враховуючи, що більшість підтримує, то в період припинення військових дій це можна буде зробити. Думаю, що на це підуть, і населення сприйматиме це як нормальну подію.Наскільки, пане Євгене, можна говорити про релевантність тих опитувань “Рейтингом” (Соціологічна група “Рейтинг” — українська незалежна дослідницька компанія, яка спеціалізується на проведенні усіх видів соціологічних досліджень, – ред.)? У нас останній місяць різні соціологічні групи демонструють певні дані щодо політичних уподобань – як (гіпотетично) на посаду президента, так і на вибори до ВРУ. СОЦИС оприлюднив за даними “Барометра”, КМІС оприлюднив, але потім щось пішло не так і вони визнали некоректність своїх даних. Може розкажете, що і як там відбулось? Але з того, що зараз бачимо, Володимир Зеленський, Валерій Залужний і Кирило Буданов на сьогодні мають найвищий рейтинг, і Петро Порошенко має значні позиції. Наскільки ці дані можна вважати релевантними, справжніми, такими, що відповідають духу часу, в принципі відповідають поняттю виборчого процесу під час діє воєнного часу. От припустимо: зупиняється воєнний стан, настає пауза і… Далі ці дані можуть змінитися. Наскільки можна довіряти цьому і казати, що конкретно зараз такі рейтинги?Абсолютно ні. До того, як починається виборча полікампанія, всі ці рейтинги дуже умовні. Усі ці переліки кандидатів, їх рейтинги, залежать від того самого переліку – і місце, і відсоток, і все. Вводите одного – і все міняється, потім виводите – знову міняється. Тобто все це – відносні рейтинги. Поки ми не знаємо реального переліку кандидатів – все це умовно, навіть у нормальних умовах, без війни. Це все так, про всяк випадок, бо цікаво, але майже ні про що не каже. А в умовах війни воно взагалі ні про що не каже. Нема політичного життя. Все. Люди зараз і не думають про все це, для них це гра. Зараз це все не серйозно, люди не хочуть навіть брати участь у виборах. Ну вони скажуть, що їм той чи цей подобається. Почнеться реальна політична боротьба, з’явиться реальний перелік кандидатів – от тоді люди почнуть про це думати і робити якісь серйозні висновки. А зараз можна казати лише на рівні “подобається/не подобається”.А якщо все ж таки відбувається виборчий процес, і хтось там бере чи не бере участь у цих виборах… Чому зараз почали публікувати ці соціологічні опитування? Пам’ятаєте 2022 і 2023 роки? Мені здавалося, що була якась домовленість серед політичних сил і політичних фігур про те, що вони не замовляють, а якщо замовляють, не публікують, дивляться для себе. А зараз війна триває… Ну добре, Трамп сказав про вибори, якась там робоча група, але чи не здається вам, що такі от публікації можуть призвести до певного роз’єднання суспільства? Чому це робиться зараз?Тут я поділяю вашу думку. Можуть бути замовники. А замовник як каже? Або не друкуй, або надрукуй. А це ж не малі гроші – проводити опитування, це дуже дорога річ. І можливо, якийсь замовник каже друкувати. А у 22-23-му які там були замовники, ви шо? Ці люди розуміли: які там вибори, країна на межі виживання, про що казати. Я проти того, щоб зараз займатися оцими рейтингами, і Інститут соціології цим не займається.А от якщо ми говоримо про ці речі, це означає, що відчувають наближення виборчої кампанії?Ну так. З’явилися спонсори. Трамп сказав – значить щось там є, це ж він не так просто. Це ж він не так просто, значить з’явилися спонсори, які щось там замовляють і кажуть, щоб надрукували. От така ситуація.Ще одна важлива тема, пане Євгене. Корупція. Оці всі скандали, які ми спостерігали цього року.Як кажуть українці – це друга проблема після мобілізації. Зараз серед найважливіших проблем, які можуть породжувати напруженість у суспільстві, на першому місці мобілізація, а на другому – зростання цін і корупція.А бойові дії, обстріли?Так вони ж не породжують напруженість. Навпаки, це нам слугує об’єднанням. Саме тому, що нас хочуть вбити, ми єднаємось. А корупція – роз’єднує.Тобто, ви стверджуєте, що корупція – друге місце. А мобілізація? Наскільки мобілізація зараз турбує людей?Перше місце серед того, що може роз’єднати, народжувати напруженість у суспільстві. Ми ж це бачимо.Тож корупція. Ми цього року спостерігаємо низку корупційних скандалів. Можливість ліквідації НАБУ та САП, їхньої незалежності (червень-липень 2025-го), потім відома всім операція НАБУ та САП “Мідас”. от ми говоримо про контекст виборів, навіть якихось конкретних кандидатів, уподобань, довіри/недовіри до органів влади (це ж теж важливо). Говоримо взагалі про контекст довіри до інституцій як таких. Наскільки корупція, станом на сьогодні, вплинула на довіру до Верховної Ради, до президента, до Кабінету міністрів. До багатьох інших органів влади, правоохоронних органів? Зрештою, у цьому запитанні я, мабуть, ще одне задам. Наскільки корупційні скандали і, можливо, відсутність нормальної реакції на них впливають на об’єднання суспільства у період страшної війни Росії проти України?Корупція є одним з чинників, які слугують роз’єднанню суспільства. У мене є цікавий приклад наших досліджень. Корупція сприймається як дуже суттєвий фактор. Наприклад, за даними КМІС, Зеленський втратив 10 відсотків свого рейтингу після Міндічгейту. Так само втратили свої відсотки і Верховна Рада, і Кабмін, усі. Але для мене значно важливіші окремі випадки корупції. У нас завжди , починаючи з 1994 року, було таке запитання: які сили відіграють важливу роль у житті українського суспільства? Так от, до 2014 року перше місце займала мафія, злочинний світ. Було уявлення, що українське суспільство – це наскрізь корумповане суспільство і все вирішує мафія, а потім вже політики, військові, робітники, інтелігенція і так далі. У 2014 році трохи покращилась ситуація. На перше місце стали виходити політичні сили, чиновники, а вже мафія була на третьому чи четвертому місці. І тільки після 2022 року абсолютно змінилося в українців уявлення про те, хто є рушійною силою у суспільстві. Насамперед, на одному рівні – армія і підприємці, а потім – робітники, селяни, інтелігенція, тобто масові верстви. Що це означає? Що українці дійшли висновку, що зараз рушійними силами у суспільстві є їхні масові групи. І це правда. Хто в армії? Насамперед селяни та робітники, частково інтелігенція. І ЗСУ. А підприємці підтримують життя суспільства. Тобто у нас уже суттєво нормалізувалася ситуація. А мафія – на передостанньому місці. Нема вже зараз в українців уявлення, що мафія і злочинний світ – це рушійні сили. Вони побачили, скільки в українському суспільстві здорових сил – ну хоча б ті ж волонтери, до яких велика довіра, мільйони людей стали волонтерами. Люди побачили, що здорові сили все ж таки переважають. Хоча вони чудово розуміють, що і зараз у нас корупція залишається, просто з нею треба боротися. До речі, навіть у найрозвинутіших країнах корупція теж існує, не така, як у нашій пострадянській країні, але достатньо серйозна, і з нею теж доводиться боротися. Візьміть, скажімо, ту ж Італію, де прем’єр-міністр був корумпований мафією. Для мене це один з важливих оптимістичних висновків – те, що сталося з суспільством після початку війни, на тлі всіх трагедій, – що все ж таки нормалізувалося уявлення українців про власне суспільство.На зламі 2025/2026 років як люди сприймають розвиток країни? Швидше позитивно чи швидше негативно? Я б тут запропонував, щоб ви оцінили порівняно зі стрибком, наприклад, у 2022-2023 роках.Ну, у 2022-му я це взагалі назвав шоковою ейфорією. Там просто 90 відсотків вважали, що Україна буде процвітаючою країною після перемоги. Це був дивний феномен. До війни українці ставилися до України як держави достатньо погано. Люди вважали, що вона несуб’єктна, у світі її ніхто не поважає, що там усе нерозвинене, що все вирішують мафіозні структури. А тут вони побачили і відчули повагу до України. А коли ти відчуваєш повагу до своєї країни, до держави, ти й до себе починаєш відчувати повагу.Євген Головаха, фото: pravda.com.uaЗараз є певний відкат?Відкат був у 2023/2024-му, було вже гірше, була тенденція низхідна. Оцінки, емоції, перспективи… Це наш моніторинг, який ми робимо наприкінці кожного року. І от коли ми нарешті отримали результати 2025 року – по багатьох показниках ця тенденція зупинилася, ситуація стабілізувалася. А по деяких, наприклад щодо уявлення про перспективи України, навіть покращилася, звісно порівняно з 2024 роком, не з 2022-м. А якби та низхідна тенденція, яка йшла у 2023-2024 році, продовжилася, то ми цього року мали б такі ж показники, як були у 2021-му. Як не смішно, а у 2021 році ми маємо гірші показники, ніж зараз, і це дуже важливо.Пане Євгене, насамкінець. Що ви побажаєте нашому суспільству у 2026 році? Що буде важливо?Для нашого суспільства важливо, щоб був мир. Головне, щоб закінчилися всі трагедії, які супроводжують нас у нашому житті. Маємо певні підстави на це розраховувати. Росія економічно втрачає дуже суттєво позиції. На Трампа зараз тиснуть республіканці, які вимагають від нього рішучого застосування санкцій, бо відчувають, що партія може програти на виборах. 70% виборців республіканців підтримують посилення допомоги Україні. Це навіть більше, ніж прихильників демократів. Оце головне. Тобто – тиск на Трампа, його тиск на Росію і наша інтегрована позиція. Якщо на Росії не зовсім з’їхали з глузду, то я дуже сподіваюся, що наступного року ми будемо жити в мирі. І цього я бажаю насамперед.