Столичний ринок у Києві вважається найбільшим гуртовим ринком свіжих продуктів в Україні. Розміщується на території у 37 га, а працюють на ньому понад 3 тис. людей.
На базарі біля 25 тис найменувань продукції. Торгують тут, як вітчизняними, так і закордонними товарами. А щорічно на “Столичці” скуповуються близько 1,5 млн людей.
На цьому ринку закуповуються продуктами мережі ресторанів, їдальні тощо.
Як живе базар на третьому році повномасштабної війни та що там говорять про рейди ТЦК, блокаду кордону поляками і торгівлю, дізнавалася кореспондентка Gazeta.ua.
БАГАТО НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ Й НЕВИХОВАНІ ЛЮДИ
– Девушка, что вам подсказать? – молодий продавець відволікається від паперів і жваво йде назустріч, закочуючи до ліктів рукава теплого бомберу. – Заходите, выбирайте!
В оптовому павільйоні “Столички” мало людей. Більшість – працівники ринку.
– У Києві весь день ллє дощ, тож день буде не прибутковим, – веде далі чоловік. Називається Олександром. Родом з Лозової на Харківщини він переїхав у столицю рік тому. Влаштувався на ринок.
– Зарплата невелика, 30 тисяч. Приходимо о п’ятій ранку і до вечора, – каже неохоче про умови роботи.
Пропонує зігрітися й випити кави в кіоску навпроти. Обходимо прилавки з роздрібними товарами. Їх місцеві продавці беруть тут же – в оптовиків. Роблять націнку й збувають людям, які не хочуть купувати ящиками. Картоплю в сітках продають по 40-45 грн за кілограм, цибулю – по 25 грн.
Очі розбігаються від різноманіття фруктів і овочів. На підлозі й прилавках стоять ящики соковитих помаранчів, полуниці, авокадо. Щойно завезли молоду капусту. Її обприскують водою, щоб мала свіжіший вигляд.
У залізну стелю павільйону ритмічно бʼє дощ. На підлогу біля виходу капотить цівка води з дірявого даху.
Перед входом у кіоск за письмовим столом сидить жінка з акуратною стрижкою під каре. Щось невпинно пояснює в слухавку.
– Ты замужем, – питає з порогу продавець Вугар, на вигляд 60 років. – И не надо! Сейчас толковых парней нету.
У магазині всього кілька вузьких проходів. Місце довкола займає товар – щойно доставлені мандарини у паперових червоних обгортках і єгипетський апельсин. Харківʼянин швидко приносить стілець. Продавці не проти теревенити за роботою, зустрічають привітно.
Вугар із помічником машинально перебирають мандарини. Зіпсовані викидають у старе пластикове відро під ногами.
Чоловік родом із Азербайджану. На батьківщині працював агрономом.
– А потім мене депортували, – сміється і показує український біометричний паспорт. – Люблю фрукти, подобається розмовляти з ними. Тут всього шість місяців. До цього 17 років працював на Троєщині. Там багато несправедливості й невиховані люди. Тут зовсім інша атмосфера – приходять хороші покупці, сімʼї у вихідні.
ДРУЗІ ПОЛЯКИ І ЗІПСОВАНИЙ ТОВАР
У павільйоні всі кіоски – орендовані. Ціну за місце Вугар не називає. Продукти завозять переважно з-за кордону – Єгипту, Туреччини, Чилі, Іспанії, Нідерландів.
Раніше багато продукції транспортували морем. З початком повномасштабного вторгнення її везуть через Європу. Однак після блокади поляками кордону з Україною – з поставками почалися проблеми.
– Чому псуються мандарини? Бо ваші друзі, поляки, перекрили дорогу. Температуру ніхто не тримає. Коли вона міняється – фрукт починає швидко псуватися. Один підгнивший може зіпсувати стиглі, – Вугар бере позеленілий мандарин і кидає у відро з такими ж цвілими фруктами.
– Поки дефіциту товарів немає. Але скоро через цю блокаду – буде, – говорить помічник Вугара у помаранчевій кофті.
– Ви вважаєте, що поляки ваші друзі? – запитує мене Вугар із неприхованим роздратуванням. – Вони в радянський час були зрадниками, а зараз брати? Хіба брати будуть висипати зерно на землю? Нормальні сусіди так не зроблять, коли в Україні війна. Це все прояв неповаги, щоб принизити нас.
Чоловік спілкується з водіями вантажівок, які стояли на кордоні. Ті жалілися, що поляки їх проганяли та не давали навіть води.
– Якщо хтось від голоду вмиратиме, то допомоги не буде, – розповідає Вугар. – Треба було все мирно вирішувати, а не блокувати. Звичайно тут Росія теж свою роль грає. Але з іншого боку я ще ось, що скажу: минулого року українська лохина продавалась в Росії. Через Європу її везли у Казахстан. Там розвантажували машину й потім доставляли в РФ. То це як? Чому поляки тоді нічого не блокували?
Нам на другий місяць війни підняли оренду з 16 до 22 тисяч
Фрукти доводиться перебирати щодня. За раз можуть викинути 200-300 кг мандарин, хоча раніше псувалося не більше 10 кг. Через це власники мають шалені збитки, – каже продавець.
– Ціни скачуть, – додає Олександр, слухаючи нашу розмову. – У Києві ще не дуже помітно це, а от в селах, де в роздріб продають – космос.
– У країні війна йде, а в деяких роздрібних точках піднімають ціни на оренду, – відповідає Вугар.- Коли Росія напала, наш павільйон на Троєщині віддав товару на понад 500 тисяч гривень. Були склади й на три мільйони, які все роздали військовим на передову. І за це нам на другий місяць війни підняли оренду з 16 до 22 тисяч.
– Всюди піднімаються ціни, – перечить йому харківʼянин.
– Та ні! У країні війна йде, бомбардування, а вони підвищують. Ми й так понесли збитки, а всі наживаються! – різко відповідає Вугар.
Окрім проблем з поставками, ринок страждає й через малу кількість клієнтів. Причина проста, запевняють продавці : “Українці виїжджають за кордон”. Навіть у карантин людей на ринок приходило значно більше.
– Бояться деякі через мобілізацію з дому виходити, – говорить Вугар. – Кому треба ця війна? Вона в цьому році закінчиться. Як колишній екстрасенс кажу. 1 грудня чекаємо вас тут із шампанським.
На Столичному ринку скуповуються ресторатори й великі бізнеси. Товар тут вигідно брати оптом. За кілограм мандарин продавці правлять від 40 до 60 грн. У ящик влізає до 8 кг фруктів.
– Із Херсону фрукти і овочі вже не їдуть, – каже Олександр. – Зараз сезонку доставляють із Закарпаття, Одеси, Миколаєва, Рівного. Кожна область відрізняється своїм товаром. Раніше з Херсоном ніхто не міг стояти поряд. Зараз все по-іншому. Найкращі огірки з Рівного везуть.
– А з Полтави? Та і харківський огірок красивий теж, – заперечує Вугар.
– Не так щоб дуже там красиві… В Одесі от помідори гарні. Але все залежить від ціни, а грошей немає в країні. Та й роботи немає – заводи позакривалися. Для молоді у нас взагалі нічого путнього. Скільки в офісі будеш отримувати – 25 тисяч і все? Куди зараз молоді йти, Вугар? – риторично звертається до коллеги Олександр. – За кордон всі виїжджають, бо зарплати в нас маленькі. У мене кент в Харкові закінчив вишку, юрист. Не може ніде влаштуватися!
ТАКИХ ЦІН НЕМАЄ
Продавці гріються чаєм, що парує в термосах. Збираються разом і розмовляють, поки немає людей. Час від часу витирають підлогу від води, що капає зі стелі. До виходу поспішає жінка у сірому непримітному одязі. На волоссі ледь помітна сивина, а під очима ніби закарбувались зморшки.
– Для себе прийшла купити продукти і для подруги. Її син загинув під Бахмутом, а вона – в інвалідному кріслі. Немає нікого, хто може допомогти, – говорить російською Людмила й одягає на плечі рюкзак. – Я сюди давно їжджу. Скуповуюсь раз на місяць – на 1,5-2 тисячі. Вигідно брати яблука, але в сусідньому павільйоні. А ось це – самий гидкий відділ, який тільки може бути… Стоять люди, які перепродують і мають від цього заробіток (натякає на те, що продавці у павільйоні беруть все задешево в оптовиків і потім накручують ціни на товар. – Gazeta.ua).
У другому павільйоні можна купувати оптом і в роздріб. Там торговці платять за місце, продають власні товари, здебільшого – сезонні фрукти й овочі.
Хлопці під обстрілами везли сюди. От у таких треба брати
– Колись купувала виноград з Ізюму чорний – робила вино з нього. Хлопці під обстрілами везли сюди. От у таких треба брати. Мʼясо тут хороше, бо конкуренція висока. Ніколи не буває неприємного запаху. Язик телячий брала по 60 гривень, – веде далі Людмила. – Я пенсіонерка, тому не можу дозволити собі дороге. В рибному беру завжди хвости на бульйон. Їх продають дешевше. У кіоску неподалік є цукор по 25 гривень – у магазинах таких цін немає.
Дорого на “Столичці” вартує хліб. За буханець якось попросили 100 грн, згадує покупчиня.
– Сюди не вигідно приїжджати за чимось одним. Треба робити великі закупи, тому краще брати машину. От в сезон беру ящиками сливи на консервацію, ягоди. Подобається, що продавці не чіпляються й не навʼязують покупку. Я знаю, де тут продукти на мою кишеню.
Роздрібний павільйон сьогодні не користується популярністю. Немає сезонних дешевих товарів, а на додачу негода, що відлякує клієнтів.
До останнього чекає покупців Марія – торгує овочами, фруктами, соліннями. Помідори з Дніпра віддає по 200 грн за кілограм, коктейльні – 300 грн. Морква коштує 25 грн за кілограм, а український колючий огірок – 200 грн.
– Це моя точка, платимо за місце щодня. Цим мама більше завєдує, то не знаю, скільки зараз коштує оренда. Ціни на продукти дорогі, але заробляємо дуже мало. За день 3-5 тисяч виторгу, – пояснює Марія. – На вихідних трохи більше, але люди купують саме необхідне. Прийде сезон, то може стабілізується ситуація.
НАВІТЬ СОБАКИ НЕ ЇДЯТЬ
– Беріть рибку свіжу – ми її почистимо. Скільки зважити? – питає й нахиляється над прилавком з льодом продавчиня із рум’янцем на щоках. На її чорний фартух налипла луска.
Ціни в рибному павільйоні нижчі, ніж у супермаркеті. Товари тут українські й імпортні. Дорадо коштує 350 грн, скумбрія – 150 грн. За червону рибу просять від 750 до 900 грн. В акваріумах лежать гори устриць, плавають щуки й раки з довгими клешнями.
Що незвично для ринків – у павільйоні тихо. Чути відлуння кроків та звуки того, як зішкрібають лід з риби. Гудуть холодильники. Поодинокі покупці виходять з великими сумками.
– До нас минулої зими більше людей приходило. Коли блекаут був і магазини не працювали, то всі їхали на “Столичку”. Тут стояли великі генератори, але не працювали термінали, – розповідає продавець Денис. Із колегами стоїть біля прилавку, спершись на колону з лічильником. – Чим далі – тим буде гірше, бо війна. Раніше мали багато клієнтів з ресторанів. Але більшість закладів зачинилися, особливо в центрі міста. Бо генератор у маленькому приміщенні не поставиш. А все ж від електрики – духовки, холодильники, плити.
Денис на ринку рік і три місяці. До цього працював кухарем в одному зі столичних ресторанів. Коли почали вимикати світло й приходило все менше гостей, звільнився з роботи.
Через ситуацію з поляками, риба приїжджає гіршої якості, ніж раніше. Товар довго стоїть на кордоні і псується. Відповідно у магазинах його можуть зберігати менший термін. Це впливає на кінцеву вартість.
Якщо війна триватиме, то на наступний рік буде ще важче
– Якщо раніше рибу ми могли зберігати тиждень, то зараз тільки три-чотири дні. Доводиться брати менше товару в постачальників, – веде Денис далі. – Якщо товар псується – викидаємо, бо його навіть собаки не їдять. Для мене загадка, чого польський уряд нічого не робить з цим? Якщо війна триватиме, то на наступний рік буде ще важче… Раніше покупці приходили на акції, бо багато товару залишалося. Зараз такого вже немає.
Минулого місяця сюди навідувалися працівники ТЦК, зізнається Денис. На ринок не заходили, але зупиняли людей на вʼїзді.
– Машини розвертались і тікали так, що капець! Але все одно згодом їдуть сюди знову, бо їсти ж хочеться, – каже. – Якось обстріл ще був. Вибухи чути добре було. А покупці все одно приходять.
Продавці вже почали ховати продукти в холодильник і замивати поверхні.
– Чи довго триватиме війна, на вашу думку? – питаю наостанок.
Денис складає руки на грудях і опускає голову.
– Війна закінчиться, коли розвалиться Росія або там зміниться режим. Я не хочу переговорів, бо скільки хлопців вже полягло наших. У мене мама в Житомирській області, то там в селі немає майже чоловіків.
– Я сам із села на Хмельниччині, то там остались одні пенсіонери за 70 років. Такі, як я, – повільно повертає голову інший продавець Іван. Важко зітхає у свої густі вуса. – Село невелике у нас, але багато загиблих. Так само в сусідньому селі. Ось недавно привезли хлопця в якого залишилася жінка та двоє дітей.
Дощ посилюється. Прямуючи до виходу через павільйон з фруктами – намагаюся спіймати погляд Вугара, щоб попрощатися. Але продавця вже ніде не видно. Робочий день на “Столичці” закінчився.