28 жовтня 1989 року Верховна Рада ухвалила Закон “Про мови в Українській РСР”. З цього дня вперше українська мова отримала державний статус.
Українці в СРСР зазнавали тиску і русифікації. З 1938 року російська мова стала обов’язковою для вивчення в СРСР; у післявоєнний період відбулася масова русифікація освіти, теле- і радіопрограм; російську використовували майже всі радянські науковці. Крім цього, україномовні жителі УРСР задля підвищення свого статусу нерідко переходили на російську; в суспільстві існував стереотип про україномовну людину як неосвіченого жителя села.
Однак в роки перебудови ситуація почала змінюватися на краще. Поряд з утворенням таких культурно-філологічних ініціатив як Всеукраїнське Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, у публічному просторі дедалі частіше почали лунати заклики до відродження і захисту української мови. Також визначна роль у законодавчому закріпленні державного статусу української мови належить Спілці письменників, які навіть запропонували свій варіант законопроєкту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому українець у великому місті переходив на російську
У жовтні 1989 року українці отримали мовний закон. Він багато в чому перекликався із аналогічними актами, ухваленими у Грузії та державах Балтії.
Державні акти мали приймати українською мовою, а оприлюднюватися ще й російською. Офіційні документи, зокрема паспорт, видавалися двома мовами.
Регулював закон і сфери освіти, науки, культури, юриспруденції тощо. Так навчання та виховна робота мали вестись українською мовою, утім вивчення російської було обов’язковим. Зберігався і вільний вибір мови навчання. Науковці мали право оформлювати свої роботи українською чи російською мовами, за бажанням. У культурі панівне положення зберігали обидві мови, однак держава мала забезпечити розвиток україномовного кіно і театрального мистецтва.
Мовою офіційних ЗМІ могла бути як українська, так і мови інших національностей. У сфері обслуговування споживачі могли вільно користуватися мовою, прийнятною для себе.
Попри збереження у державі значної ролі російської мови, закон став першим вагомим здобутком національно-демократичних сил на шляху до незалежності. Пізніше на його підставі склали державну програму розвитку мови на період до 2000 року. Утвердження української мало відбуватися у регіонах поетапно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Підписали обмеження щодо використання української мови
Закон діяв понад 20 років. Його скасували законом України “Про засади державної мовної політики”. Відомий як закон Ківалова-Колісниченка 2012 року, який розширював використання регіональних мов, зокрема, дозволяв у російськомовних областях встановити другу державну російську. 23 лютого 2014 року Верховна Рада України скасувала цей закон.
Нині в Україні діє закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної” ухвалений Верховною Радою 25 квітня 2019 року.
Центральна Рада оголосила українську мовою діловодства УНР 23 березня 1918-го. За основу частково взяла правопис, укладений мовознавцем Іваном Огієнком для школярів.
Ще на початку революції 1917 року новоспечена влада не вбачала необхідності у мовному нормуванні. Офіційні документи видавала українською, поруч із якою вільно існували російська, польська, ідиш та інші мови нацменшин. Обмежувати їх представників у мовному питанні не збиралася.
Наприкінці року розпочалася перша радянсько-українська війна, і питання мови стало вкрай важливим для перемоги.