Уся правоохоронна система зводиться до одного слова – “погодження”

У поліцейського офіційно безперервний робочий день

Ексслідчий та оперативний уповноважений Олег (імʼя змінено з міркувань безпеки героя. Країна) розповів про вибір та нюанси професії поліцейського

Хотів займатися юриспруденцією. Улюбленими предметами у школі були історія і право. До того ж у моєму оточенні були поліцейські, МНСники, юристи. Мені подобалася форма. І я вступив на слідчу справу.

Мало людей з ідеалами вчиться в академії. У 18 років лише деякі знають, чим хочуть займатися. Зазвичай запихають батьки, які або працюють у структурі, або хотіли приборкати якусь ваду своєї дитини, щоб там вставили клепку: в чоботи взують, дисципліна, навчиться за собою прати та прибирати. Але є й ті, хто отримав пільгу, тому що батько загинув під час служби. Наприклад, у нас на курсі був хлопець, тата якого вбили під час виконання завдання. Той був оперативник. Такі курсанти супермотивовані люди. Хочуть карати зло.

Дівчатам вступити до Академії внутрішніх справ набагато важче, ніж хлопцям. Існує негласна квота 30 відсотків місць для жінок. Не можу сказати, що є гендерна рівність у поліції. Дівчатам дають легші чергування, місця роботи, об’єкти, райони. З мого потоку 60 відсотків дівчат у перший рік після випуску пішли в декрет або звільнилися. А це ж державне замовлення потрібно було відпрацювати три роки за розподілом. Робочої сили завжди не вистачає.

Подрузі було важко під час вступу до Національної академії внутрішніх справ. Військово-лікарська ­комісія її не пропускала, бо в неї була ерозія шийки матки. Лякали, що в Києві ще раз перевірятимуть. Це маячня, такого не роблять. Хотіли, певно, хабар.

Прагнув працювати на загальному криміналі, розслідувати вбивства, справи з наркотиками, інші злочини проти людини, бути грамотним слідчим у якомусь районі, бо знав, що в мене немає протекції для великого міста.

Жив у гуртожитку типу казарми: кімнати на 40 ліжок, один санвузол на всіх. Батько загартував мене так, що казарма це було супер.

Перший рік курсанти живуть у казармах на полігоні. Доступу до міста немає. Підйом о 6-й. Шикування о 6:15, пробіжка. На центральному плацу займаєтеся фізичними вправами тупими, абсолютно безграмотними і біжите назад до казарми збиратися на навчання: вдягнутися, почистити зуби, хто встигає, душ приймає п’ять кабінок на 70 осіб. На місці залишаються двоє курсантів, які стежать за чистотою. О 7:15 шикування знову. Далі заводять у їдальню, де є пів години на приймання їжі. О 7:45 ще одне шикування, де оголошують інформацію, що на порядку денному. Далі п’ять-шість пар.

О 16:00 знову шикування, далі вільний час: хтось вчиться, хтось займається курсантським самоврядуванням, хтось спортом. О 18:30 вечеря. І ще одне шикування перед відбоєм: роблять перекличку, визначають, хто є, хто в наряді. Потім усі проходять маршем декілька кіл великим плацом. Відбій о 22:30.

В академії я не був найрозумніший, як у школі у своєму селі. Однокурсники з міста були більш ерудовані, начитані, просунуті. Відчував постійну конкуренцію. Став старостою, заміняв командира. Навчання та служба поєднані. Після присяги я став поліцейським одразу.

У нас було багато спортсменів чемпіонів України, футболістів. Але їх не заохочували, не завжди давали можливість піти у спортзал.

Мав їхати на вихідні у звільнення, бо в мами був ювілей, з’їжджалися родичі. Я не мав жодного зауваження за період навчання. І ось ввечері, після відбою, мені порадили подивитися “Шерлока Голмса” із Робертом Дауні-молодшим. Дивився на ноутбуку, накрившись ковдрою. Начальник курсу її відкинув і каже: “Ти там рапорт написав, щоб поїхати на день народження мами. Так от, ти не їдеш”. То було моє перше покарання.

Правоохоронні органи забули, чому їх створили. Суть це знайти, зафіксувати злочин і покарати винних. Тепер же вся система зводиться до одного слова “погодження”. Моделюю ситуацію: оперативник виявив злочин, повідомляє про це на роботі, пише рапорт, дає його начальнику, щоб зареєструвати кримінальне провадження. Начальник відділу йде до начальника управління, той посилає до начальника департаменту, який погоджує початок досудового розслідування. Потім оперативник іде у слідчий підрозділ показати матеріал слідчому, той каже: “Добре, мені треба це показати начальнику мого відділу”. А тому потрібно показати начальнику управління, бо без погодження всіх цих суб’єктів справи не зареєструвати. Це може тривати три тижні. Як думаєте, злочинці в цей час сидять і чекають? А на кожному етапі справу можуть завернути зі словами: “не на часі” або ж матеріал просто зникне чи з’явиться на столі у бандитів. Раптом підозрювані чиїсь родичі-знайомі або під протекцією. Таких випадків 50 відсотків.

Оперативник може й не дізнатися, що справи не зареєстрували. Мені ці “погодження” ще нагадують кількість безглуздих шикувань під час навчання. Коефіцієнт корисної дії той самий.

Усі поліцейські стовідсотково читають новини. Часто журналістські розслідування стають першою інформацією, яка лягає в основу кримінального провадження. Викриваються корупційні схеми виключно ті, які на су­спільному контролі в телеграм-каналах, журналістських розслідуваннях.

Оперативники та слідчі співпрацюють з інформаційними агентами, які розповідають їм про проблеми. Це можуть бути люди різних професій. За цю інформацію потрібно заплатити зі своєї кишені. Агенти ж ризикують своїми робочими місцями. Це може бути лікарка, яка бачить, як щодня адміністрація лікарні краде кошти.

Оперативники та слідчі платять за все, чого в них немає, за інформацію від агентів, доступи до платних баз, бензин, щоб заправити авто судді, навіть картридж та воду у відділ. На це йде щонайменше 30 відсотків зарплати. Не на сім’ю, не на їжу, не на ліки, не на заощадження, а на те, щоб забезпечити собі безперебійну роботу.

Суддя, коли бачить нову справу, не думає, що потрібно її розглянути, покарати винних і провести заходи. Перша його думка: це бізнес слідчого.

Якось ми ініціювали досудовим розслідуванням обшук і слідчий пішов до суду з клопотанням на отримання ухвали. Повернувся з такими словами: “Потрібно 400 літрів бензину, щоб суддя ухвалив”. Я розсміявся, але це був не жарт. Зрозумів, що з усіма цими погодженнями та бензинами ми опиняємось у глухому куті.

Люди хочуть давати хабарі і хочуть їх брати. Усім так зручно. Суспільство не змінюється, незважаючи на війну, бідність, низький соціальний рівень. Люди хочуть шукати винних у своїх вчинках.

Слідчий або оперативник повинен мати власне авто. Інакше нічого не встигатиме. А далеко не всім дають службову машину. Наприклад, потрібно зробити виїмку тимчасового доступу в різних операторів мобільного зв’язку. Вони всі в різних частинах міста. Це лише одне завдання для одного кримінального провадження, а у слідчого їх може бути 30.

У поліцейського офіційно безперервний робочий день. Він може починатися о 5-й ранку й завершуватися о 3-й ночі.

Мотивація в поліцейських різна: заробіток, кар’єрні перспективи, тимчасовий перевал, хтось просто нічого більше не вміє робити. Це корупціогенна посада насамперед тому, що на ній людина працює надзвичайно багато, а отримує мало.

Досі люблю цю професію й ідеалізую її. Думаю, що роб­лю класну справу. Мене надихає, коли ми працюємо, щоб повернути те чи те благо державі. Суми ж великі, я ніколи таких не бачив.

Я поганий оцінник професії, бо виріс у забезпеченій сім’ї. Батько купив мені квартиру й автомобіль. Зарплата мені потрібна, щоб залишатися на плаву з тим, що вже є. Якби мені не було де жити, на чому їздити, якби в мене були діти, іпотека, хворі батьки, то не було б що їсти, напевно.

Нині маю ціль заробляти 100 тисяч гривень на місяць. У виконавчій гілці влади є такі офіційні зарплати. Потрібно пройти конкурс, поліграф, скласти тести, продемонструвати певний рівень фізичної підготовки. Необхідно постійно підвищувати свій рівень знань.

Правоохоронні органи є різні, тож і фінансове забезпечення в усіх різне. У НАБУ, наприклад, зарплати від 100 тисяч гривень. У ДБР (державне бюро розслідувань. Країна) отримують від 80 тисяч. Поліцейські отримують від 22 тисяч до 50 залежно від посади, вислуги років, звання.

Моя зарплата перед великою війною була 16 тисяч. За два місяці після повномасштабного вторгнення зросла удвічі. Тоді це було 1100 доларів. Через два роки зарплату зменшили. Тепер не отримую навіть 800 доларів. Значить, ми їм тоді потрібні були. Крім нас, військових і ТрО, ніхто не їхав дорогами міста в перші місяці війни. Ми розслідували воєнні злочини.

Люди донатять на корупційні схеми, адже не можуть відстежувати рух коштів. Культура розуміння, куди небезпечно робити пожертви, не може сформуватися, бо поліція робить роз’яснення сухо, а журналісти так, щоб перегляди були.

Наявність антикорупційних органів не є показником ефективної боротьби з корупцією. Створення НАБУ та ДБР свідчить про те, що на ці організації виділяють кошти, а не про їхню результативність. Єдиним показником ефективності роботи правоохоронних органів є довіра громадян. Нині її немає.

Ті, хто прийшов працювати в поліцію після реформи Хатії Деканоїдзе, звикли, щоб обіцянки виконували. 2015-го патрульним обіцяли зарплату 12 тисяч гривень. Я тоді в обласному управлінні поліції отримував 8, незважаючи на те, що кваліфікаційні вимоги до моєї посади були вищі, ніж до патрульних. Їм обіцяної суми так і не заплатили: обіцяли 12, а дали 8. За пів року вони розбушувалися: підняли до 9, ще через пів року до 10. У них були гарні форми, черевики коштували 100 доларів, закупили круті службові автомобілі Toyota Prius, але з часом перестали то робити. Шини автомобілів їм доводилося потім міняти за власний рахунок. Обіцянки не виконали, тому люди позвільнялися. Ідея була хороша, але все зводиться до матеріального забезпечення.

Хатія Деканоїдзе запровадила робочий графік із 9:00 до 18:00. Якщо не встигаєш за цей час виконати посадові обов’язки, отже, не вмієш працювати. А якщо затримуєшся після шостої на роботі значить, це корупційна складова. І завжди говорила, що по п’ятницях скорочений день до 16:30. Мовляв, проводьте час із сім’єю, книжку читайте, в театр ходіть. Патрульна поліція ще дотримується цього графіка. Інші підрозділи ні. У нас досі працює цей радянський пережиток: що довше на роботі, то вважається, що більше робив.

Якось сказав керівнику, що хочу піти в театр, маю квитки. Він спитав: “А нащо туди ходити?” Потім розповів, що книжку прочитав, мені сказали: “У тебе, напевно, замало роботи”. Стало зрозуміло, що з таким керівником я не працюватиму. Вважаю, що обов’язково потрібно займатися саморозвитком, щоб уникнути професійної деформації.

Незважаючи на корупційні скандали та невдоволення суспільства, я знаю людей (вважаю, що і я до них належу), які у правоохоронних органах працюють за ідею служити українському народу.

Слідчого можуть звільнити, не розбираючись, якщо побачать, що він має або орендує квартиру в центрі міста. Одним тішуся, що навряд чи в мене стрілятимуть. Усе інше дурниця. Залишається лише розраховувати на адекватність керівництва.

Був момент розчарування і розпачу, коли швидко розслідували справу, було підтверджено всю інформацію про злочин, встановлено фігурантів. Словом, готовий матеріал. Подали інформацію до суду, щоб провести обшуки, але наступного дня фігуранти справи знали про наші наміри. Ми дізналися це з прослуховування їхніх телефонних апаратів. Цей матеріал пішов у сміття. Попереджені злочинці знищили всі докази.

Поліцейські щорічно складають нормативи: біг 100 мет­рів та 1 кілометр на певний час, віджимання, прес, стрільба, збирання та розбирання табельної зброї на час; тестування із знання заходів поводження з вогнепальною зброєю, тактичної підготовки й тактико-технічних характеристик зброї. Звичайно, хтось складає всі нормативи одразу, дехто йде на перездавання, є ті, хто не складає, і їх відправляють на навчання або навіть можуть звільнити. У разі зміни підрозділу проходження служби кожен поліцейський також складає вищевказані нормативи та тести, плюс обов’язкове проходження поліграфа однієї з найнеприємніших процедур.

Україна не кримінальна країна. У нас можна спокійно гуляти ввечері. У розрізі загального криміналу за показниками кількості епізодів ми маємо середньостатистичну країну. Але основний фокус уваги зміщено на економічні злочини, зокрема корупційні, тому що є велике розкрадання державного бюджету через підставні фірми-одноденки.

Нині починаються стрілянина й незаконне зберігання та перевезення зброї. З цим стикається кожна держава, яка стає мілітаризованою.

Вектор уваги поліції нині направлено на розслідування воєнних злочинів. Але інших злочинів не стало менше.

Поліцейські воюють, просто не всі це помічають. Вони їздять на ротації в зону ведення бойових дій систематично. Для них створено Об’єднану штурмову бригаду “Лють”.

Ще до повномасштабної війни в нас не вистачало 30 відсотків особового складу. У одного слідчого може бути 100 проваджень одночасно. Цивільні не розуміють, що якщо ми, поліцейські, перестанемо виконувати свою роботу, то ситуація не просто погіршиться, вони не захочуть жити в такій небезпечній країні.