Стаття в виданні The Economist
Це не щасливі часи. Війна Ізраїлю та ХАМАС у Газі загрожує поширитися на Близький Схід, а США та Іран протистоять на задньому плані. Війна в Україні, найбільша в Європі з 1945 року, не має ознак закінчення. А китайські реактивні літаки та військові кораблі тепер загрожують Тайваню дедалі більше і частіше, оскільки наближення виборів на острові, ймовірно, спричинить ще більше заворушень. Громадянські конфлікти у Малі, М’янмі та Судані також загострилися останніми тижнями.
Зчеплення криз навряд чи безпрецедентне. Історик Сергій Радченко вказує на приклади радянського вторгнення в Угорщину та Суецької кризи 1956 року, кризи в Лівані та в Тайванській протоці в 1958 році та бурхливі 1978-1979 роки, коли китайське вторгнення до В’єтнаму, Ісламська революція в Ірані та вторгнення СРСР в Афганістан розгорталися швидко. У 1999 році Індія та Пакистан, які недавно отримали ядерну зброю, вели війну за Кашмір, у той час як НАТО бомбардувало сербські сили в Югославії.
Але Америка та її союзники не можуть втрутитися так легко чи дешево, як колись. Такі супротивники, як Китай і Росія, більш наполегливі та працюють разом. Так само діють держави, що не приєдналися, включаючи Індію та Туреччину, які мають дедалі більший вплив на формування віддалених подій і вірять, що з’являється новий і більш сприятливий порядок. Ймовірність війни безпосередньо між великими державами нависає над світом.
Гра з багатьма гравцями
Великі держави стають все більш поляризованими щодо питань, де вони колись могли рухатися в одному напрямку. На Близькому Сході, наприклад, Росія зблизилася з ХАМАС, порушивши роки ретельної дипломатії з Ізраїлем. Китай, який у минулих війнах робив м’які заяви, закликаючи до деескалації, використав кризу, щоб критикувати роль США в регіоні. За винятком таких людей як лідер Угорщини Віктор Орбан мало західних лідерів далі спілкуються з Росією. Навіть у діалозі з Китаєм дедалі більше домінують погрози та попередження, а не зусилля щодо вирішення спільних проблем. Зустріч, запланована на 15 листопада в Каліфорнії між Джо Байденом і Сі Цзіньпіном, може стати доказом цього.
Іншим зрушенням є зростаюче зближення між супротивниками США.
Між Росією, Китаєм, Північною Кореєю та Іраном виникає вісь, яка відкидає версію міжнародного порядку на чолі зі США
“Між Росією, Китаєм, Північною Кореєю та Іраном справді виникає вісь, яка відкидає версію міжнародного порядку на чолі зі США”, – каже Стівен Хедлі. Він працював у Раді національної безпеки США в 1970-х і в Пентагоні в 1980-х, перш ніж стати радником президента Джорджа Буша з національної безпеки в 2005 році. Війна в Україні зміцнила партнерство між Росією та Китаєм. Це не офіційний альянс, але в червні дві країни провели своє шосте за останні чотири роки спільне патрулювання бомбардувальників у західній частині Тихого океану. У серпні вони продовжили спільне морське патрулювання в регіоні. Іран і Північна Корея постачали Росії зброю в обмін на військові технології. В результаті заплутування стає більшим. Криза, пов’язана з одним ворогом, дедалі частіше втягує іншого.
Крім того, кожна криза залучає не тільки більше ворогів, а й більше гравців загалом. Лідери Австралії, Японії, Нової Зеландії та Південної Кореї відвідали останні два саміти НАТО в Європі. Цьогорічний контрнаступ України не обійшовся без вливання південнокорейських снарядів. Туреччина зарекомендувала себе як ключовий постачальник зброї в усьому регіоні, змінивши конфлікти в Лівії, Сирії та Азербайджані за допомогою своїх військових технологій і радників. Європейські країни все більш інтенсивно планують, як можуть відповісти на кризу навколо Тайваню. Тож кризи мають все більше рухливих частин.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ще кілька років війни: про що говорять у Пентагоні
Це відображає ширший зсув у розподілі економічної та політичної влади. Ідея “багатополярності” – термін, який колись обмежувався наукою і стосується світу, в якому влада зосереджена не в двох місцях, як під час холодної війни, чи в одному, як у 1990-х, де панували США, а в кількох – увійшло в дипломатичне русло.
У недавньому есе Джейк Салліван, радник Америки з національної безпеки, стверджував, що США зараз мають сильнішу позицію, ніж вона була під час війн в Іраку та Афганістані.
Якби США все ще воювали в Афганістані, дуже ймовірно, що Росія робила б усе можливе, щоб допомогти Талібану стиснути там Вашингтон, не даючи йому зосередити увагу на допомозі Україні – Салліван
“Якби США все ще воювали в Афганістані, дуже ймовірно, що Росія робила б усе можливе, щоб допомогти Талібану стиснути там Вашингтон, не даючи йому зосередити увагу на допомозі Україні”, – написав він.
Це правдоподібно.
Опитування, проведене в лютому аналітичним центром European Council on Foreign Relations, показало, що понад 61% росіян і китайців, 51% турків і 48% індійців очікують, що світ буде визначатися багатополярністю або домінуванням Китаю. У своїй останній промові в січні 2016 року тодішній президент США Барак Обама наполягав, що “в кожному важливому міжнародному питанні люди в світі не дивляться на Пекін чи Москву, а на нас”. Сім років по тому все стало менш однозначним.
Америка та її союзники бачать зростаючі загрози. Росія і Китай бачать можливості
Результатом усього цього є відчуття безладу. Америка та її союзники бачать зростаючі загрози. Росія і Китай бачать можливості. Середні держави, до яких залицяються більші, бачать і те, і інше.
“У міжнародні відносини заповзає анархія. Це не анархія в строгому значенні цього терміну, а радше відсутність центрального організаційного принципу або гегемона”, – написав Шившанкар Менон, який працював главою МЗС Індії та радником з питань національної безпеки, в есе, опублікованому минулого року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Залужний б’є на сполох: як змінюється підтримка України
У книзі, опублікованій у 2021 році, Колін Кал, який недавно пішов у відставку з посади керівника Пентагону, і Томас Райт, високопосадовець Ради національної безпеки адміністрації Джо Байдена, зазначили, що міжнародна співпраця припинилася під час пандемії Covid-19, оскільки країни поспішили. закрити кордони та захиститися.
“Політика пандемії зрештою завдала остаточного удару старому міжнародному порядку”, – написали вони.
Новий світовий безлад
Новий світовий безлад ставить під напругу інституційну спроможність США та їх союзників, водночас розширюючи їхні військові зусилля. Хедлі стверджує, що холодна війна була “організованим світом”. Були глобальні виклики, визнає він, але багато з них були частинами більшої боротьби наддержав.
“Для радників з питань національної безпеки після холодної війни світ зараз схожий на приготування їжі на плиті з вісьмома конфорками, де кожна має каструлю, і кожна ось-ось закипить”, – пише він.
Світ, у якому разом виникає все більше криз, ставить перед лідерами та дипломатами два види викликів. Один – тактична проблема гасіння кількох пожеж одночасно. Колишній високий британський дипломат каже, що кризи, як правило, мають централізуючий ефект, коли прем’єр-міністри чи президенти беруть на себе особисту відповідальність за питання, яке інакше могло б бути розпорошене між міністерствами закордонних справ і оборони. Навіть у великих і могутніх державах бюрократична пропускна здатність може бути напрочуд обмеженою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Московський мехінізм” та об’єднання республіканців з демократами: Карпентер про те, чого чекати Україні
Дипломати, занурені в кризи, часто відчувають, що їхні часи надзвичайно хаотичні. Баронеса Кетрін Ештон, яка була де-факто міністром закордонних справ ЄС в 2009-2014 роках, зазначає, що вона одночасно мала справу з Арабською весною, ядерною програмою Ірану та суперечкою Сербії і Косово.
“Я дуже чітко пам’ятаю, коли почалася українська криза, згадуючи революцію в Києві в 2014 році, я просто не знала, чи буде у нас пропускна здатність для цього”, – каже вона.
Одна проблема полягає в тому, що конкуренція перетворилася на конфлікт. Війна в Україні була особливо виснажливою для дипломатії. Баронеса Ештон згадує, що коли в 2014 році розпочалася українська криза, в її групу для переговорів щодо ядерних ініціатив Ірану у Відні входив заступник міністра закордонних справ Росії. Вона тоді їде в Київ, щоб засудити втручання Росії, а він до Москви, щоб засудити ЄС.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Можемо отримати “чорну діру” на Близькому сході” – Сергій Данилов
“Тоді ми летимо назад, усі сідаємо й продовжуємо переговори щодо Ірану”, – згадує вона.
Таке швидкоплинне розділення тепер було б неможливим.
У есе, опублікованому в 2016 році, Джуліанна Сміт, нині представниця США в НАТО, згадала час, коли була заступником радника з національної безпеки Байдена, коли він був віце-президентом.
“Звичайний день часто включав чотири-шість годин послідовних зустрічей щодо будь-чого – від Сирії до кібербезпеки та Північної Кореї, після чого йшло 150-500 електронних листів на день. Моя здатність планувати, думати далі про наступний день в офісі або значно поглибити свої знання з будь-якої окремої проблеми була практично відсутня”, – пише вона.
Навіть якщо дипломати можуть успішно крутити кілька тарілок, одночасність криз представляє більшу стратегічну проблему, коли йдеться про військову силу. Нинішні події на Близькому Сході показують, що військова сила – дефіцитний ресурс, як і дипломатична спроможність.
Коли “Дуайт Ейзенхауер” і його ескорт увійшли в Червоне море 4 листопада, це був перший випадок, коли американський авіаносець діяв на Близькому Сході за два роки. Якщо війна в Газі затягнеться або розшириться, ВМС США, можливо, доведеться вибирати, де саме бути присутніми.
Західні офіційні особи вважають, що війна в Україні може затягнутися ще на п’ять років, і ні Росія, ні Україна не готові поступитися, але й не зможуть вийти з глухого кута
Тим часом західні офіційні особи все більше вважають, що війна в Україні може затягнутися ще на п’ять років, і ні Росія, ні Україна не готові поступитися, але й не зможуть вийти з глухого кута.
Військовий потенціал Заходу зазнає величезного тиску в найближчі роки. Війна в Україні стала нагадуванням, скільки боєприпасів витрачається у великих війнах, а також про те, наскільки мізерними є західні арсенали і засоби їх поповнення. США різко збільшують виробництво 155-мм артилерійських снарядів. Навіть з урахуванням цього їх виробництво в 2025 році, мабуть, буде нижчим, ніж у Росії в 2024 році.
Україні потрібні ракети великої дальності, щоб вдарити по Криму, бронетехніка, щоб дозволити піхоті наступати в умовах ударів ворожої артилерії, і засоби розмінування, щоб пробивати величезні мінні поля
Ілюстрацією цих стресів є війни в Україні та Газі. Ізраїль і Україна ведуть два різні види війни. Україні потрібні ракети великої дальності, щоб вдарити по Криму, бронетехніка, щоб дозволити піхоті наступати в умовах ударів артилерії, і засоби розмінування, щоб пробивати величезні мінні поля. Ізраїль хоче мати розумні бомби, що скидаються з повітря, включно з руйнівниками бункерів і перехоплювачами для своєї системи ППО “Залізний купол”.
Торік Америка занурилася в свої запаси снарядів в Ізраїлі, щоб озброїти Україну. У жовтні їй довелося перекинути кілька снарядів, спрямованих на Україну, до Ізраїлю. Обидві країни використовують систему ПРО Patriot, яка знищує літаки та більші ракети. Споживання Києвом ракет-перехоплювачів, ймовірно, різко зросте взимку, оскільки Росія, яка місяцями накопичувала ракети, і почне постійні обстріли енергосистеми України.
Наразі Америка, мабуть, може задовольнити обох своїх друзів. Останніми тижнями Франція та Німеччина пообіцяли збільшити допомогу Україні. Але якщо будь-яка війна або обидві затягнуться, буде неприємність.
“З часом будуть компроміси, бо певні ключові системи перенаправлятимуться в Ізраїль. Декілька систем, які потрібні Україні для контрнаступу, можуть бути недоступні в тій кількості, яку хотіла б Україна”, – пише Марк Канчіан з Центру стратегічних і міжнародних досліджень, США.
Більша проблема в тому, що реально Америка не змогла озброїти себе та своїх союзників одночасно.
“Якщо виробничі лінії США вже намагаються впоратися з потребами озброєння України, вони будуть повністю перевантажені у разі фактичної тривалої війни з таким супротивником, як Китай”, – каже Іскандер Реман з Університету Джона Гопкінса в недавній статті про затяжні війни.
Ці виклики вказують на глибшу напругу в американській оборонній стратегії. З 1992 року військові планувальники США дотримувалися того, що було відомо як стандарт “двох війн”. Американці були готові вести дві одночасні війни середнього розміру проти регіональних держав – скажімо, Іраку чи Ірану, а не просто одну велику. У 2018 році адміністрація Дональда Трампа змінила це на стандарт “однієї війни”. На практиці це зобов’язання мати змогу вести війну або в Європі, або в Азії, але не в обох місцях одночасно. Адміністрація Байдена дотримувалася цього підходу.
Мета в тому, щоб прищепити дисципліну Пентагону та привести цілі у відповідність із засобами – оборонний бюджет США практично не змінився, тоді як витрати Китаю на оборону різко зросли. Ризик у тому, що стандарт однієї війни спокусить ворогів відкрити другий фронт, який потім може змусити Америку або відступити, або вдатися до непривабливих варіантів, як-от ядерна загроза.
Якщо війна в Україні залишиться відкритою виразкою в Європі, а Близький Схід залишиться палаючим, Захід матиме серйозні труднощі, якщо вибухне третя серйозна криза.
Переклад Gazeta.ua