Українське суспільство, втомлене війною, природно прагне стабільності та відновлення. Проте це прагнення може приховувати небезпечні пастки. Соціальний психолог Ольга Духнич попереджає, що шлях до повернення мирного життя не повинен бути сліпим відтворенням минулого.
За її спостереженнями, для багатьох українців «золотим віком» стали два роки до повномасштабного вторгнення. Це був період єдності, щастя та свободи, який раптово обірвали російські агресори. Людська пам’ять має здатність на контрасті зберігати лише найкращі спогади, що підсилює бажання повернутися у це безтурботне минуле.
Однак пасткою є прагнення відновити порядок за будь-яку ціну, не аналізуючи причин його втрати. Важливо поставити собі питання: що саме в минулому призвело до того, що Україна опинилася перед обличчям цієї агресії? Без такого аналізу, просте відтворення може бути згубним.
Нещодавно Ольга Духнич стала модератором дискусії, де один зі спікерів висловив доволі тривожну тезу. Він припустив, що навіть незручні та важкі поступки можуть розглядатися як стратегічний виграш, адже суверенітет України не буде знищений. Мовляв, неприємні умови можна буде прийняти, а потім «схитрувати» і не виконувати.
Така стратегія, застерігає психолог, може заколисати суспільство і призвести до «епохи Іванішвілі», що сталася в Грузії. Там виснажений війною народ шукав стабільності, покладаючись на обіцянки не виконувати незручні угоди. Зрештою це перетворилося на удавання виконання, а потім і на удавання невиконання.
Незалежно від подальшого розвитку подій, вкрай важливо зберегти високий рівень політичної участі громадян. Не можна допустити відкату в «стабільність без свободи», де свобода не є метою, а історія не слугує уроком. Пам’ять, що фільтрує лише добре, також може стати оманливим фактором.
Нарешті, слід усвідомлювати унікальне геополітичне становище України. Між нею та Російською Федерацією немає іншої Східної Європи, що унеможливлює повторення шляху Західної Європи. Це вимагає власного, виваженого та свідомого підходу до майбутнього.