Повномасштабна війна змінила роботу журналістів. Бізнесмоделі ЗМІ на початку повномасштабного вторгнення опинились під загрозою, але дехто таки зміг вирватись майже з прірви.
Однак питання збереження українського медіаландшафту та утримання журналістів у їхній професії досі є актуальним. А трагічний приклад Росії показує як диктатура може процвітати на тлі відсутності свободи слова та незалежних ЗМІ.
Водночас, на тлі збільшення витрат на придворні медіа усе так виглядає, що на догоду Банковій Трамп закрив грантові програми для незалежних видань та журналістів. І, схоже, європейські інвестори уже на догоду Трампу затягують надання підтримки вільним українським медіа.
Ми не будемо заперечувати, що певною мірою через USAID під виглядом альтернативної точки зору та плюралізму думок проштовхувались декотрі не завжди корисні для нашої держави програми, але здебільшого за рахунок цих грантів виживало незалежне мовлення. А саме це є потребою вільної держави.
Ви не повірите, але журналісти такі ж люди, як і всі інші. І у нас є свої людські потреби й проблеми, котрі без грошей не вирішити. Тож, хто і що тепер може прийти на заміну USAID?
Лінії фронту журналістів
Разом з тим ми не можемо обійти тему загибелі українських журналістів за час повномасштабного вторгнення.
За даними Спілки журналістів України, станом на 20 березня 2025 року від початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України окупанти вбили щонайменше 117 медійників.
Багато журналістів та іноземних кореспондентів пристосувалися до незвичних умов роботи в Україні: серед ракетних обстрілів і в бомбосховищах, без електрики та інтернету, продовжуючи виконувати свої обов’язки.
Обсяг роботи збільшився у рази. Багато українських редакцій працюють без відпустки, а їхні прибутки різко впали через крах рекламного ринку основне джерело фінансування незалежних ЗМІ в Україні. У підсумку, деяким редакціям довелося звільняти працівників. Однак, незважаючи на всі перешкоди, переважна більшість продовжує свою важливу роботу. Незважаючи на душевні травми та виснаження, українські медійники працюють, щоби світ знав реальність цієї війни.
Однак, це не єдиний журналістський тягар війни. Ураїнські ЗМІ, які інформують населення про гострі проблеми або поточні події, повинні залишатися гарантією від непропорційної централізації або можливого диктату влади всередині країни. І для цього потрібно бути незалежним. Журналісти повинні працювати з громадянським суспільством, щоб тимчасова цензура чи самоцензура в умовах воєнного стану не стала нормою та не перетворилася на політичну цензуру. Звісно, ми не маємо на увазі дотримання певних правил, встановлених Генеральним штабом ЗСУ. Під час війни ці обмеження зрозумілі і медійники звикли до них за час війни.
Спочатку було слово
У наших політичних реаліях це слово піар. Найзатятіший, найдороговартісніший піар піар влади. Тож розгляньмо в контексті нашої теми побіжно цей медіаландшафт. Тільки 13 березня вийшла критична публікація – розслідування про фінансування телеканалу “Ми-Україна” та “Єдиний марафон”. Як у той же день знову на “Єдиний марафон” було виділено ще 800 млн грн – уже у вигляді оплати за цей, 2025 рік.
Про це свідчать дані Prozorro, пише нардеп від “Голосу” Ярослав Железняк. За його словами, контракти були підписані саме 13-го березня. Додатково на канал “Ми – Україна” було виділено ще 184 млн грн. Тобто раніше закладені 400 млн в бюджеті виросли до 584 млн грн. по суті, на свій бізнес!
Більше того, якщо подивитись на розцінки, то, наприклад, ефір “Інтера” коштує 94 тис грн/година, “плюсів” – 130 тис/година, а в “команди Єрмака” (так формулює нардеп Железняк. Gazeta.ua) вартість години ефіру з’їдає аж 163 тис грн. Напевно, обладнання дороге.
Тож виходить, що разом з ТО “Кінокіт” (канал Ради) майже мільярд гривень витягнуто з бюджету на свої дві фірми з початку великої війни.
“Ось таке продовження в цьому році вийшло. З нашою владою, це реально безкінечний серіал. В усіх сенсах”, – підсумував нардеп.
Реінкарнація Медведчука через кинуті медіа
І от на такому тлі для свободи слова постала зовсім інша загроза. Припинення підтримки незалежних українських медіа європейськими та американськими грантами можуть посприяти вливанню у медіапростір України російських фінансів.
“Пішла інфа, що “люди медведчука” намагаються взяти під контроль ті медіа, які залишились без підтримки USAID. Серед них чимало регіональних. Такий сценарій був одразу спрогнозований після недолугого рішення Вашингтону”, – зазаначив ексзаступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України Георгій Тука.
У сучасному глобалізованому світі немає порожнечі: якщо пішов один гравець, на його місце обовʼязково прийде інший. Війна триває і було б наївним думати, що росіяни забудуть про свою “мʼяку силу”, у використанні якої їм, хоч як це неприємно визнавати, немає рівних нині. Легко також передбачити, що в проросійських медіа зʼявляться нові обличчя, та головні тези, котрі легко заходитимуть у сприйняття змучених і виснажених війною українців.
Якщо й така домовленість також була між Трампом і Путіним, то питань немає. Усе ясно. Але, як цьому протистояти? Звісно, допомогти вітчизняним ЗМІ наразі моли б вітчизняні багатії.
Могли б, якби справді були патріотами не за лозунгами, а за суттю. У чималої кількості з них опція усвідомлення, що настав час віддавати борги суспільству, за рахунок якого ти розбагатів, узагалі вимкнена. Також чимало з них, прикриваючись відмовкою – “усі гроші віддаю на фронт” , що не завжди відповідає дійсності, продовжують заробляти на війні.
Тому загроза монополізації медіаринку України російськими ставлениками доволі реальна. Хоча, з огляду на це все, видається, що для когось це зовсім не загроза.