Сам Вайсгаупт насправді був людиною доволі раціональною (воно й не дивно, професорами права були його дід, батько та хрещений, який турбувався про Адама після смерті батька, виховуючи його в дусі філософії Христіана Вольфа), містикою ніколи не захоплювався, а популярність в тодішній Європі всіляких напівсекретних спілок і лож його щиро обурювала. Та врешті-решт, наважився, як кажуть, “вогонь вогнем долати”: “У часи, коли зловживанням таємними товариствами, здавалося, не було кінця і краю, я вирішив використати цю людську слабкість для справжньої та гідної мети, на загального блага. Здійснити те, що насправді мали зробити очільники церковної та світської влади…”
Анатомічний театр і ботанічний сад університету Інгольштадта наприкінці XVIII сторіччяВладців Вайсгаупт не любив, особливо церковних, а єзуїтів зневажав, виглядає, ще з часів навчання у єзуїтській же школі. Він був впевнений, що людина від народження є доброю, і лише суспільство, держава та церква (та й релігія загалом) її псують. Відтак завдання, на думку засновника товариства, полягало в тому, щоб позбавити людей “кайданів”, накинутих умовностей і повернути їм свободу.У цьому його доктрина цілком відповідала духу Просвітництва – зрештою саме на це натякала й назва “ілюмінати”. Але з тим же Іммануїлом Кантом Вайсгаупт розходився в найпринциповішому пункті – він не вірив у “самозвільнення”. І був переконаний, що для цього потрібен “поводир” – яким і мали стати керівники товариства та вишколені ними “посвячені”.
Адам ВайсгауптВласне, саме тому організація ілюмінатів отримала ієрархічну структуру, що чимось нагадувала майбутні тоталітарні експерименти – із “внутрішньою” та “зовнішньою” партіями. Ядро товариства складало вузьке коло “просвітлених мінервалів”. Їх оточували мінервали звичайні, а більшість членів організації називали “новачками”.Читайте також: Зубодер-підпільник, або Як стати героєм через сторіччя після стратиПерші два роки “новачки” повинні були навчатися в старших товаришів, слухатися в усьому та повідомляти їм про все, що відбувалося навколо і з ними самими. Про діяльність керівників натомість пересічні ілюмінати не мали знати геть нічого – просто вірити, що ті працюють в інтересах “загального блага”. Чи ставили ілюмінати перед собою від самого початку конкретні цілі — заміну тогочасних європейських монархій на республіку, або ж християнства (в усіх його проявах) – на деїзм, тобто віру в існування бога, але без релігійних догм – чи ці цілі з часом почали їм приписувати, ми достеменно не знаємо. Вайсгаупт, звісно, міг уже з часом конкретизувати завдання чи створити щось на зразок політичної програми. Або ж навіть стверджувати постфактум, що мав її ще при створенні товариства. Проте партією в класичному розумінні товариство так і не сталою Та й не могло стати – часи були не ті.Та й з вербуванням адептів спочатку справи йшли кепсько. Саме тому вже невдовзі Вайсгаупт вирішив використати у своїх інтересах… конкурентів – зрештою, ті діяли на полі таємних товариств вже не перше десятиріччя і накопичили чималий досвід. У 1777 році “головний ілюмінат” приєднався до мюнхенської масонської ложі – і завдяки новим знайомствам “новачків” в товаристві одразу побільшало. Читайте також: Філософія корупції. Урядовий “експеримент” Френсіса БеконаВ 1780 році до ілюмінатів долучився барон Адольф фон Кнігге, масон зі стажем, який став активно допомагати Вайсгаупту. Структуру товариства зробили складнішою – тепер у ньому було цілих шість категорій участі. В організації з’явився символ – сова Мінерви, всі ілюмінати отримали псевдоніми на честь античних персонажів (Вайсгаупт став “Спартаком”, а сам фон Кнігге – “Філоном”), запровадили й свої обряди…
Адольф фон Кнігге Розрахунок фон Кнігге, вочевидь, полягав в тому, що все це допоможе ілюмінатам стати “своїми” в масонському середовищі, пустити в ньому коріння і зрештою підпорядкувати собі. Поки це було імітацією, засновник товариства не заперечував проти змін, але на певному етапі “маска” почала “приростати до обличчя”, а товариство – перетворюватися на чергову ложу, з усіма ознаками, які так дратували Вайсгаупта в масонах.З’ясування стосунків зрештою завершилося розривом. Фон Кнігге зі своїми прихильниками пішов із товариства, і вже невдовзі з’явилися памфлети “ображених” про те, що собою уявляють ілюмінати та сам Вайсгаупт. Сваркою одразу скористалися заздрісники та конкуренти – адже в середовищі таємних спілок не припинялася запекла боротьба за вплив, і суперники не гребували навіть доносами один на одного (свідчив проти ілюмінатів згодом навіть “граф” Каліостро).Зрештою на активність ілюмінатів звернув увагу сам курфюрст Баварії Карл Теодор, який видав один за одним аж чотири едикти про заборону товариства і таємних спілок загалом.В 1785 році в руки поліції потрапили папери кур’єра ілюмінатів, який загинув внаслідок нещасного випадку (його вбила блискавка) – вони нібито містили детальні інструкції щодо підривної діяльності. Архів товариства, вилучений наступного року у барона Ксаверія фон Цвака, свідчив, що його спільники не лише користувалася таємними шифрами, а й намагалася підробляти печатки та навіть конструювати “адські машини”.Читайте також: Гра з вогнем, або Розвага “господарів життя”, що ледь не коштувала Франції незалежностіВсе це звісно могло бути майстерно зробленою провокацією самої поліції чи конкурентів товариства, але після цього ілюмінатів почали громити та переслідувати по всій Європі – навіть там, де їх не було (а в тому, що діяльність товариства, заснованого Вайнсгауптом, виходила за межі кількох баварських міст є насправді великі сумніви). До заборон долучилася й церква. Вайсгаупт вчасно втік до турингської Готи, де його прихистив місцевий герцог Ернст II. І там до кінця життя (тобто до 1830 року) писав виправдання, пояснюючи, що його не так зрозуміли. Товариство – і формально, і фактично – розпалося.
Книжка “Вдосконалена ситема ілюмінатів”, написана Вайсгауптом після втечіВтім, боротьба з “привидом” ілюмінатів зробила їхнє ім’я відомим. І коли вже через кілька років у Франції спалахнула революція, про “підривників” з Інгольштадта, які, за чутками, планували “щось подібне”, не могли не згадати. Ну, й вже потім їхньому впливу почали приписувати усі змови та перевороти — починаючи з Війни за незалежність США і завершуючи… ковідом-19. А ім’я ілюмінатів стали використовувати не лише авантюристи, що не мали жодного стосунку до баварського товариства (перший такий випадок був зафіксований вже в 1784 році), а й організатори інтелектуальних провокацій — на кшталт діскордіанців. Коли Вайсгаупт засновував свою спілку, він і мріяти не міг про таку справді всесвітню славу – ще й протягом наступних двох з половиною сторіч!Спеціально для ЕспресоПро автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямуванняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
