Попри відсутність офіційної публікації проєкту документа навіть згадка про окремі його пункти стала приводом для безжалісної критики та неофіційного таврування як “зраду” України. Багато хто побачив у контурах “плану” інформаційно-психологічну операцію Кремля, але офіційна позиція лідерів західного табору була більш ніж обережною: пропозицію Трампа з 28 пунктів вони люб’язно назвали “основою, яка потребує додаткової роботи” та майже негайно підготували контрпропозицію. Коли маєш справу із безмежним марнославством глави Білого дому, краще дати йому можливість “випустити пар”, а вже потім спробувати повернути до позиції союзника, якою він періодично нехтує. Це, напевно, найбільш логічний шлях, якщо врахувати, що й сам Трамп обмовився: новий “мирний план” США щодо завершення російсько-української війни не є остаточним. І це є підставою для моделювання подальших подій. 
Дональд Трамп, фото: gettyimagesМожливості дипломатичного корегування існуютьНапевно, варто почати з реакції держсекретаря США Марко Рубіо, який раптом побачив “значний прогрес” після жвавих перемовин у Женеві, де ключовим моментом стало навіть не перекроювання “плану Трампа”, а надзвичайна єдність та одностайність позиції Європи та України. Тобто, попередня позитивна оцінка зусиль європейців може свідчити якщо не про переосмислення кроку Білого дому, то точно про необхідність зберегти позицію Вашингтону всередині НАТО, а не десь на узбіччі військово-політичного кроку. Якщо моделювати далі, то може йтися й про збереження політичного обличчя самого Трампа, який з ультимативною риторикою щодо втілення у життя цього “плану”, здається, перетнув червоні лінії у підтримці кривавого Путіна. 
Марко Рубіо, фото: gettyimagesАдже зовсім небезпідставно авторитетне видання The Economist одразу після появи незрозумілого документу видало слушне зауваження – про те, що “мирний план” Трампа є “поганим для України, Європи та Америки”. І те що його неможливо реалізувати, бо це схоже на список погано сформульованих побажань від юридично неграмотної людини. Позицію видання можна вважати віддзеркаленням усього шквалу повідомлень та публікацій, які далеко не виглядають лестощами для глави США. І хоча йому байдуже, Рубіо як ключова фігура у представленні зовнішньої політики Америки, добре усвідомлює необхідність єдності Альянсу. Хоча б тому, що ще є Китай і уся дієва вісь зла з Іраном та КНДР, і реверанси злодійському режиму у Москві можуть зашкодити США у глобальному змаганні. Але загалом перебіг подій вказує: “план Трампа” може і має пройти доопрацювання. Бо особисті забаганки людини, що жадає визнання історичної місії через отримання Нобелівської премії, точно містить небажані ризики для Сполучених Штатів Америки. Хай там як, але ключовим питанням залишається можливість виграти час лідерами європейського НАТО, щоб формуванням більш прагматичного захисту України захистити передусім своє майбутнє. Для нас це означає: щоб не допустити капітуляції України під виглядом миру. Поки що Женева засвідчила, що Європа стоїть на боці України, але чи вдасться це надалі, покаже майбутнє. Крім того, особливим каталізатором тут стане позиція Кремля. Не так все однозначно: чому позиція Путіна може перекреслити усі зусилляПередусім, розпочатий гейм проти України та гра на роз’єднання НАТО для злочинного режиму у Москві точно має користь – щонайменше, для розхитування ситуації навколо допомоги Україні. Однак чимало аналітиків вже досить обґрунтовано висловилися за те, що путінському Кремлю наявний порядок денний щодо припинення війни може виявитися відверто нецікавим . По-перше, йдеться про збереження України як ворожої до РФ держави. По-друге, якщо справді будуть передбачені гарантії безпеки для України (на чому одностайно наполягають європейські лідери), сама ідея оновлення імперії для Путіна не тільки розчиняється, але й перетворюється на найпотужніший виклик самій Росії. Бо цілком очевидно, що без України (навіть, із відгризеним Кремлем шматком), як відомо, імперії бути не може. Тож, найбільш ймовірним сценарієм стане продовження виснажливого протистояння – Кремль буде воювати стільки, скільки буде здатним фінансувати війну. До того ж для Путіна є й додатковий стимул: економіка країни за умов повернення мирного часу може посипатися ще швидше, ніж за умов війни. Продовження війни для Кремля – вихід. 
Путін, фото: gettyimagesОднак, у питання гарантій для України існує й гірка правда, що головний голос знаходиться у Вашингтону, а привабити Трампа наданням цих самих гарантій поки виявляється надто складною справою. Навіть невідомо, чи можливою, бо тут вже й питання Конгресу – ратифікувати те, що за певних умов може проголосити Трамп. Для Києва проголошення США реальної готовності воювати за Україну в разі нової агресії Москви було б козирним тузом. Проте поки що такий розвиток подій виглядає майже фантастикою. А самостійно Європа проти РФ не воюватиме, хіба що надаватиме військову та фінансову допомогу. Тож, не виключено, після пошуків рішення та невизначених колізій, ситуація по спіралі повернеться у те ж саме місце – у суто військове протистояння. Відтак ми знову повертаємося до необхідності аналізувати військову компоненту протистояння України та РосіїВійна до останнього? Якою буде роль ЄвропиМаючи реальні важелі впливу на Москву, на жаль, з погляду інтересів України та Європи Трамп поводиться ще гірше за Байдена, якого він відчайдушно критикує. Його позиція “між двома таборами” надто часто робить Вашингтон якщо й не ворогом Європи, то точно не союзником в НАТО. Нездорові ілюзії особистості часом дуже добре грають на користь московського режиму, заохочуючи Путіна та його оточення до нових воєнних злочинів. Тож у ймовірному продовженні військового протистояння усе визначатимуть кілька компонент: стійкість та єдність Європи, стійкість самої української нації та рівень участі США. Додатково десь за дужками залишається здатність Кремля фінансувати війну. Європа відчутно підтягнула позиції та за певних умов могла б “витягти” російсько-українську війну без допомоги США. Йдеться про допомогу Україні, а не про здатність воювати – тут Європа залишається поки що безпорадною. Про це свідчить і нездатність протидіяти дронам РФ, зокрема тими ж Нідерландами, і нездатність забезпечити “військову мобільність” у самій Європі . Однак, на початку листопада генсек Альянсу Марк Рютте заявив, що країни НАТО вже виробляють більше боєприпасів, ніж Росія, з’явилися потужні рішення щодо власне європейських ракет ЗРК. Крім того, Європа з Україною значно посилилися в отриманні альтернативних розвідувальних даних. Так, кореспондент Бі-Бі-Сі з питань безпеки Френк Гарднер, аналізуючи перспективу втрати американських розвідданих у разі відмови прийняти умови президента США Дональда Трампа, зазначив: “Вони були життєво важливі в перші місяці повномасштабного вторгнення, у 2022 році, але відтоді Київ знайшов альтернативу: постачальників комерційних супутникових даних”. Також і колишній міністр оборони Великої Британії Бен Воллес переконаний, що Київ впорається без американських розвідданих… “світ уже не той, що колись, і можливості збору даних із цілої низки джерел стали набагато ширшими”.
Марк Рютте, фото: gettyimageЩодо практичної площини, то відомо, що ще місяць тому на фінальній стадії була угода з однією країною Латинської Америки. Комерційні структури також широко використовуються, це послуги цілої низки компаній: NGA, SAG-U, Maxar, Planet Labs, Blacksky, ICEYE, Capella Space, Planet Labs, HawkEye 360 (щоправда, відомо, що та ж компанія Maxar після паузи США у березні цього року завдяки наполегливим рекомендаціям американського уряду припиняла постачання послуг).Слабкістю країн Європи скоріше може виявитися їх традиційний егоїзм та зростання страхів перед Кремлем в разі відсторонення США. Йдеться передусім про здатність передати Силам оборони те, що останніми роками купується для власних армій. Адже в багатьох країнах є ракети до ЗРС Patriot, є також новітні, щойно отримані за контрактами, ракети ATACMS до РЗСВ HIMARS та й багато іншої новітньої зброї… Війна до перемоги: що залежить від УкраїниЩодо стійкості самої України, то давно відомі нерозв’язані проблеми армії – нестача людей в окопах внаслідок проваленої наприкінці 2023 року – на початку 2024 року мобілізації та нерозв’язаних питань мотивації особового складу. За порівняльним аналізом Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння складу новостворених корпусів Сил оборони із корпусами противника, наявна 2 – 2,5-кратна перевага на користь противника у переважній більшості корпусів. А ще є наявні проблеми військового управління – попри звіти про припинення діяльності Оперативно-тактичних угруповань (ОТУ) та Оперативно-стратегічних угруповань військ (ОСУВ), а також про завершення переходу Сил оборони на корпусну структуру, зміни відбулися лише на папері: нині діє чимало приданих до корпусів бригад та батальйонів. Упродовж останніх двох років радянський дух значною мірою повернувся в Сили оборони, внаслідок чого в армії зникла більшість того, чим ми усі пишалися у 2022-2023 роках – ініціатива знизу, здатність приймати та обґрунтовувати самостійні рішення від солдата – сержанта до командира бригади, зрештою – монолітність армії як військового організму. Мав місце й конфлікт головкома Сирського із командирами елітних ДШВ на початку Курської операції, що саме по собі є сигналом проблем у середовищі командного складу військ.
Олександр Сирський, фото: Генеральний штаб ЗСУЩе одна проблема – відсутність технологічної переваги над противником, що стало наслідками хибної системи реалізації пріоритетів переозброєння, включно з уніфікацією, вибором ключових систем озброєнь та компонентів для них. Для суспільства досі невідомо, хто саме формує оборонне замовлення та його обсяги. Досі вражає відсутність відповідальності, наприклад, за зрив виробництва мін у 2024 році, за гальмування ракетної програми з 2022 року, за ураження підприємств ОПК. Тут слабкою ланкою напевно є сам Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський, який не бажає змінити систему управління державою, а ставками на своє найближче оточення поглиблює роз’єднання нації. Бо безумовно, існує прямий зв’язок між тимчасовим послабленням України через корупційний скандал та реалізацією Кремлем операції із так званим “мирним планом” Трампа.Що залежить від стратегічного союзника та стратегічного ворога: фактор США та РосіїНарешті, позиція США та безпосередньо Трампа, який вже породив кричущу недовіру до США з боку європейських союзників в НАТО. Очевидно, що покладатися на адміністрацію Трампа не варто, хоч і говорити в голос про це недоцільно. Втрата США як стратегічного партнера стала б справді важким ударом. Однак тут, безумовно, є підбадьорливий фактор: президент-бізнесмен Трамп навряд чи піде на різке скорочення оборонних постачань за гроші Європи. Для нього це означало б позбавити ОПК прибутків, та знизити довіру до себе. Тож залишається очікувати гіршого, але сподіватися на краще, бо Україні для забезпечення витривалості понад усе потрібні саме американські ракети – балістичні та крилаті. При цьому варто не випускати із фокуса уваги й позиції самої РФ. Країна-агресор змогла створити та накопичити низку технологічних переваг. Це і воєнні структури, на кшталт “Рубікон”, і керовані озброєння, як то КАБ із дальністю застосування до 200 км. Та й модернізовані ОТРК “Искандер”, які балістикою здатні прострілювати усю територію України.
Пускова установка ОТРК “Искандер-М”, фото: militarnyiАле цікаво, що австралійський військовий експерт, генерал Мік Райян у нещодавньому дослідженні поставив резонне питання: чому наявних асиметричних переваг Росії виявилось недостатньо, щоб перемогти, та як при цьому Україна продовжує триматись? З ІПСО із так званим “мирним планом” Трампа нам стало відомо, що турбує Кремль. Українські далекобійні удари та те, що навіть у Москві часом зникає світло й тепло. Регулярні ураження нафтопереробки. Санкції, які усе ж діють. Власні проблеми із людьми, які мають усе менше мотивації йти на війну. Та й нездатність РФ завоювати Донбас, попри безпрецедентні втрати.Отже, цілком можливо, що усе більш небезпечне балансування Путіна таки веде до завершення авантюри. Хоча, напевно, не цього разу. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.
