Фемінітиви – це слова, що позначають жінок за професією, діяльністю чи соціальним статусом. Зазвичай вони утворюються від чоловічої форми, наприклад: лікар – лікарка, директор – директорка.
Такий принцип словотворення є природним для української мови та допомагає відображати гендерну рівність у мовленні.
Однак існує і зворотний процес, розповіла в інтерв’ю NV доцентка кафедри філології Українського католицького університету, укладачка Вебсловника жіночих назв української мови Олена Синчак.
“У мовознавстві це називається редеривація, тобто зворотна деривація. Зазвичай утворення відбувається так: від чоловічої назви утворюємо жіночу. А тут навпаки: від жіночої, довшої форми утворюємо чоловічу, яка коротша”, – пояснила Синчак.
Це явище в українській мові дуже поширене – не лише стосовно назв людей, але й загалом.
“Що ж стосується назв людей, то один з прикладів – слово “дояр”, утворений від слова “доярка”. Слово “нянь” – від “няня”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З якого віку треба звертатись на “ви” до незнайомих людей
У романі Андрій Лаговський авторства історика Агатангела Кримського вживається слово “проститутник”, – навела приклади Олена Синчак.
Мовознавиця також нагадала, що в багатьох західних країнах, серед яких Німеччина, немає чіткої сегрегації на ринку праці. “Дуже багато чоловіків працюють вихователями чи нянями, і це нормально. Для дітей корисно бачити інший тип взаємодії, також це корисно для символічного капіталу жінки”, – пояснила вона контекст вживання подібних слів.
Ми вже звикли до творення так званих фемінітивів – назв жіночого роду за видом діяльності. Скажімо, продавчиня, соціологиня, чиновниця, боржниця, директорка.
Але от кажуть: директорша, лікарша, генеральша. Це фемінітиви з відтінком зневаги. З такими підступники суфіксами треба бути обережними. Суфікс -ш- позначає не професію. Директорша – це дружина директора, лікарша – дружина лікаря, генеральша – дружина генерала”. На позначення професії чи посади треба використовувати суфікс -к(а): директорка, лікарка, генералка.