Ветеринарна лікарка з клінічним досвідом в Україні та США розповіла, як змінюється професія в умовах браку фахівців у світі й чому тваринам теж потрібен офтальмолог.
У багатьох країнах ветеринарні клініки стикаються з браком фахівців. Про проблему в професії, яку тривалий час недооцінювали, говорять у Європі та Північній Америці. Серед нових вимог до спеціалістів уміння швидко орієнтуватися у складних випадках і працювати за високого навантаження.
Єлизавета Шудренко починала кар’єру в Україні як ветеринарний технік і поступово виросла до позиції ветеринарної лікарки. За п’ять років роботи вона здобула широкий клінічний досвід: вела терапевтичних пацієнтів, брала участь у хірургічних втручаннях та анестезіологічному супроводі, працювала з різними клінічними випадками.
Нині Єлизавета працює в американській ветеринарній клініці невідкладної допомоги. І хоча формально обіймає посаду техніка, лікарський досвід допомагає їй глибше розуміти клінічні процеси, долучатися до розбору складних випадків, підтримувати команду в напружених ситуаціях і навчати нових працівників.
Ми поговорили з нею про те, як змінюється роль ветеринара, чому стереотипи про професію заважають її розвитку і навіщо тваринам потрібні вузькі спеціалісти.
Єлизавето, існує стереотип, що ветеринар це локальна професія: де навчався, там і маєш працювати. Ви навчалися в Україні, а тепер працюєте у США. Що думаєте про це переконання, виходячи зі своєї практики?
Час локальних спеціалістів минає. Коли світ стикається з браком професіоналів у нашій сфері, ветеринар це передусім мобільний фахівець із гнучким мисленням.
Брак кадрів змушує індустрію цінувати не диплом сам по собі, а реальні компетенції та здатність працювати в команді. Кордони існують лише в документах, а в операційній чи кабінеті огляду важливі професіоналізм і системний підхід.
В умовах браку фахівців ветеринари стають частиною глобальної системи безпеки для тварин. Якщо маєш міцну базу й готовий адаптуватися, перед тобою відкриваються можливості в різних країнах.
Що особисто вам допомогло отримати роботу у США країні з відчутним браком ветеринарних фахівців?
Брак фахівців не означає, що клініки беруть на роботу всіх із ветеринарною ліцензією та дипломом. У клініці завжди оцінюють професіоналізм, а якщо йдеться про іноземного спеціаліста ще й вільне володіння мовою.
Готовність працювати в інтенсивному середовищі та швидко адаптуватися до команди теж відіграли свою роль. Тут не заведено довго входити в процеси: новий працівник приходить і одразу починає працювати.
В умовах багатозадачності, коли доводиться поєднувати невідкладний прийом і складний анестезіологічний моніторинг, що допомагає вам зберігати високі стандарти допомоги пацієнтам?
Справді, коли кількість пацієнтів зростає, а кваліфікованих рук бракує, інтенсивність роботи збільшується в рази. У нашому ветеринарному госпіталі, наприклад, лише 19 працівників. Зазвичай на зміні один лікар і два-три ветеринарні техніки.
Через нестачу персоналу на одну зміну припадає обсяг завдань, який раніше розподілявся між більшою командою. Частину функцій у межах своєї компетенції бере на себе кваліфікований технік. Саме тому критично важливо правильно визначати пріоритети.
Така інтенсивність великий виклик, але водночас і сильний професійний досвід. За високого навантаження я бачу значно більше складних випадків, ніж у спокійніший період.
Високі стандарти в умовах браку фахівців тримаються не на героїчних зусиллях, а на системному підході: чітких алгоритмах, командній роботі та технологічній підтримці. Це дозволяє зберігати якість допомоги навіть у найнапруженіші моменти.
У вашій практиці, напевно, були складні випадки. Розкажіть, як ви діяли в таких ситуаціях.
Ситуації, де потрібно швидко реагувати, виникають регулярно. Особливо коли надходять пацієнти з проблемами дихання, отруєнням або після складних операцій.
Одним зі складних випадків був пацієнт із піроплазмозом, ускладненим поліорганною недостатністю. Я брала участь у його інтенсивному лікуванні, і після чотирьох днів госпіталізації стан пацієнта стабілізувався. Його успішно виписали додому.
Нещодавно до нас потрапив собака із сильно збільшеним животом і загальним погіршенням стану. Тварина була млявою, слизові оболонки блідими, пульс пришвидшеним. Лікар запідозрив заворот шлунка.
Я допомагала стабілізувати пацієнта: встановлювала катетер, починала інфузійну терапію, стежила за показниками. Усе відбувалося швидко, бо стан був критичним. Після підтвердження діагнозу собаку направили на операцію. У післяопераційний період я спостерігала за нею, перевіряла стан, біль і апетит. Зрештою вона одужала.
Ваша міжнародна практика показує, що ветеринарний технік або асистент це більше, ніж виконавець інструкцій. Чому для вас важливо змінювати це уявлення?
Це один із головних стереотипів, який я прагну зруйнувати, бо вважаю таке уявлення застарілим.
Я хочу показати, що технік може і повинен не просто виконувати маніпуляції, а розуміти патофізіологію процесів. Цього мене навчила українська школа і подальша лікарська практика.
Наприклад, якщо я бачу зміни в моніторингу пацієнта під анестезією, то можу одразу звернути на це увагу лікаря і в межах командної роботи запропонувати варіанти корекції. Це економить критично важливий час, а отже, підвищує шанси на кращий результат лікування для пацієнта.
Ви поглиблюєтеся у складний і дефіцитний напрям офтальмологію. Чому обрали саме його?
Офтальмологічні травми у тварин трапляються часто й потребують дуже точної роботи. Нерідко власники привозять тварину з глибокою виразкою рогівки або проптозом випадінням очного яблука.
Правильна первинна обробка і грамотно підібрана терапія в перші години після травми часто визначають, чи збереже тварина зір. Для мене це дуже цінно розуміти, що завдяки моїм знанням собака чи кіт зможуть і далі бачити світ, а не просто вижити.
У клініку, де ви працюєте, часто приходять нові працівники, яким потрібно швидко адаптуватися до процесів. Вам як фахівчині з рідкісним поєднанням компетенцій доручили бути їхньою наставницею. Як це змінило ваше відчуття відповідальності?
Наставництво для мене природне продовження професійної діяльності. Кожен наступний етап передбачає новий рівень відповідальності.
Я відчуваю, що від того, наскільки якісно зможу систематизувати свій теоретичний і практичний досвід, залежить не лише професійність колег, яких я навчаю, а й здоров’я їхніх пацієнтів.
Тому я вчу їх уважно “читати” стан пацієнта, а не просто фіксувати показники монітора. Для мене важливо, щоб новий працівник розумів, чому падає тиск або змінюється ритм дихання, і міг зробити запобіжні дії ще до того, як ситуація стане критичною.
Саме тому я прагну передати колегам системний підхід до діагностики та моніторингу, який сама виробила роками.
Беручи участь у розвитку якості ветеринарної допомоги, яким ви бачите майбутнє галузі та свою роль у ній?
Ветеринарія сьогодні це світ можливостей для тих, хто готовий підтверджувати експертизу справою.
Моя найближча мета отримати ліцензію, без якої зараз не можу повністю реалізувати свій професійний досвід, а також продовжити розвиток у клінічній практиці й офтальмології.
Завдання сучасних ветеринарів, на мою думку, об’єднувати зусилля попри кордони й будувати нову стійку міжнародну систему ветеринарії, де професіоналізм цінують вище за формальні записи в дипломі. Інакше ця галузь медицини не зможе розвиватися відповідно до викликів часу.