Мирні переговори у Стамбулі відбулися так як хочтів Кремль повільно та без результатів. Москву не хвилюють санкції Європи чи ризик розгнівати Дональда Трампа. Вони затягують війну без страху наслідків.
Поки Трамп не натисне на Москву – прогресу в мирних переговорах не буде.
Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ минулого тижня
“Мирний процес між Росією і Україною йде так, як хоче Москва – повільно”, CNN, США
Рішення президента Володимира Зеленського направити міністра оборони Рустама Умерова на зустріч з російською делегацією низького рівня в Стамбулі – складний вибір, вимушена необхідність. Його аудиторія – одна людина, президент Трамп.
Київ має показати готовність зробити будь-які кроки до миру, інакше ризикує тим, що Трамп поступово почне відчувати, як прокремлівські голоси навколо нього зростають. Йому набриднуть ці процеси та/або він обмежить допомогу Україні.
Зрештою, мирний процес йде так, як хоче Росія. Повільно і за ініціативою Кремля.
За минулий тиждень, відколи Франція, Велика Британія, Німеччина та Польща виступили на боці України та вимагали 30-денного безумовного припинення вогню, яке мало набути чинності в понеділок, ми багато дізналися про справжні емоції Путіна та Трампа.
По-перше, головним одкровенням є те, що Кремль не боїться подальших санкцій, тиску Європи, і не піддається на вмовляння Трампа. Наразі Володимир Путін вважає потенційні внутрішні пастки від можливості сфотографуватися з Трампом і Зеленським набагато більшими, ніж можливість шкоди, якщо розгніває Трампа.
Путін насолоджується тим, як мирний процес просувається вперед
Його відмова від цієї ініціативи – прорахований ризик, який вже окупається. Реакція Трампа – натяк, що “нічого не станеться”, доки він не зустрінеться з Путіним. Вона відкидає всі очікування щодо дипломатії до двосторонньої зустрічі між ними. Це дозволяє Путіну вільно дотримуватися будь-якого курсу, усвідомлюючи, що глава Білого дому справді вірить у можливий прогрес, доки обидва президенти не зустрінуться особисто.
Не виключено, що двостороння зустріч може відбутися найближчим часом, або навіть те, що переговори в Стамбулі в п’ятницю можуть призвести до саміту цих лідерів на вихідних. Але Путін насолоджується тим, як мирний процес просувається вперед, з достатньою удаваною щирістю, щоб Білий дім не відмовився від нього. Навіщо поспішати? Його сили зосереджуються на фронті.
Рішення Путіна відхилити пропозиції Трампа щодо участі в саміті розкриває два ключові аспекти його мислення. Він готовий терпіти подальші “масові санкції”, якими Європа погрожує за відмову від припинення вогню, а потім і від саміту в Стамбулі. Він також зробив ставку на обмежений гнів Трампа. Глава Кремля навіть був готовий ризикнути триденними спекуляціями і разом відхилити вмовляння Трампа щодо його участі, змушуючи світ чекати на склад російської делегації в Стамбулі.
Трамп може далі уникати додаткових санкцій та наслідків для Росії
Зеленський стикається з незручним моментом, під час якого він має бути присутнім на переговорах на випадок їхньої раптової ескалації, але не чекати наступного кроку Путіна.
Поступово стає очевидним, що Трамп може далі уникати додаткових санкцій та наслідків для Росії, на які натякали Європа та Білий дім. Обмежений та “технічний” характер російської команди в Стамбулі дасть Трампу достатньо підстав сподіватися на прогрес і відкласти створення проблем для Москви. Переговори затягнуться. Кремль висуне низку максималістських вимог, а Київ гнівно вимагатиме припинення вогню, що Росія постійно відкидатиме.
Навіть із додаванням високопосадовців Трампа до переговорів у п’ятницю, буде мінімальний прогрес і переговори про подальші переговори будуть мінімальними. Саме цього хоче Кремль.
“Путін і незірка з мирних переговорів”, The Wall Street Journal, США
Редакційна стаття
Президент Трамп хоче миру в Україні, але Путін продовжує опиратися США. Подивіться на ганебну неявку російського лідера в Стамбул у четвер.
Цей показовий епізод розпочався минулого тижня, коли лідери провідних країн Європи запропонували “повне і безумовне 30-денне припинення вогню, щоб створити простір для переговорів про справедливий та тривалий мир”. Це мета України і Трампа, але Путін відповів жорстким “ні”.
Путін на ультиматум Європи відповів пропозицію прямих переговорів між Україною і Росією. Трамп зажадав, щоб Зеленський погодився. Однак у четвер Путін вислав до Зеленського, держсекретаря Марко Рубіо та спецпосланця Трампа Стіва Віткоффа делегацію низького рівня, подібну до тієї, яку послав у 2022-му для несерйозних переговорів.
З моменту інавгурації Трампа, Путін запустив по Україні 346 ракет і понад 13 000 дронів
Трамп, який перебуває на Близькому Сході, спочатку заявив, що може здійснити візит до Туреччини, якщо відбудуться мирні переговори. Але після того, як Путін виказав небажання до переговорів, Трамп спробував загладити конфуз, заявивши, що “нічого не станеться, поки ми з Путіним не зустрінемося”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські наративи Віткоффа і монополізація влади Зеленським: про що писали світові ЗМІ
Ближче до реальності буде сказати, що нічого не станеться, доки Путін не відчує, що має стимул з’явитися і вести переговори. Неявка Путіна – останній доказ, що росіяни несерйозно налаштовані на припинення війни. Це не дивно. Путін вважає, що Трамп може покинути Україну і полегшити йому подальше захоплення української території.
За підрахунками Інституту вивчення війни, з моменту інавгурації Трампа, Путін запустив по Україні 346 ракет і понад 13 000 дронів. “Володимире, СТОП!”, – благав Трамп у соцмережах після того, як російський удар забрав життя мирних жителів у Києві в кінці минулого місяця. Путін не зупиняється. Минулого тижня внаслідок атаки на українську столицю загинули мирні жителі.
З наближенням літа Росія готується до нового наступу. Москва здобула певну територію на сході України протягом зими, але за велику ціну і без стратегічних проривів. Але Путін знає, що Україна вичерпає запас американських боєприпасів за кілька тижнів.
Найкращий шлях до миру – посилення тиску на Москву
Трамп доклав щирих зусиль, щоб бути посередником у війні, але виглядає тим гірше, чим довше Путін говорить про мир, але веде війну. Трамп не хоче, щоб світ бачив його прохачем Кремля.
Найкращий шлях до миру – посилення тиску на Москву. Трамп може почати з вторинних санкцій проти країн, які купують російську енергоносії. Колишній головний економіст мінфіну США Ерік ван Ностранд цього тижня писав, що вилучення чверті експорту російської нафти з ринку скоротить доходи Кремля від нафти на 20%. Світовий видобуток нафти достатньо високий, щоб це не призвело до значного підвищення цін на паливо у США.
Трамп також може оголосити про свою підтримку більшої військової допомоги Україні. Тоді, коли Трамп нарешті зустрінеться з Путіним, Україна і Трамп будуть вести переговори з набагато сильнішої позиції. Хтось колись це назвав “миром через силу”.
“Трамп тисне на Україну без перспектив мирної угоди”, The Telegraph, Велика Британія
Колонка колишнього міністра оборони Великої Британії Бена Воллеса
Книга 1991 року “Трампований” Джона О’Доннелла, одного з босів казино Трампа, багато розповідає нам про те, як президент США веде бізнес.
Одне з найяскравіших спостережень в тому, що Трамп ніколи не бере на себе відповідальність за будь-які невдачі та ніколи не залишається достатньо довго, щоб його угоди викрилися як порожні, якими зазвичай вони є. Тож не варто дивуватися, що Джо Байдена звинувачують в угоді Трампа з Талібаном, або що Зеленського звинувачують у тому, що не капітулював перед Путіним.
Україна для Трампа була лише угодою про корисні копалини – нічим більше і нічим менше. Йшлося не про глобальну політику, західні цінності чи безпеку НАТО. Тепер, коли він її отримав, то пішов далі.
Це також зрозуміло Путіну. З першого дня цього президентства в США Путін знав, на чиєму боці Трамп.
Європа та Україна повинні почати готуватися до самостійного вирішення проблеми
Останнім поворотом подій стало залякування Зеленського зі сторони Трампа, щоб зустрівся з Путіним. Путін, як боягуз, не приїхав. Результат – Трамп нічого не робить. Не зовсім нічого – США блокують Зеленського від поїздки на саміт НАТО в Голландії наступного місяця.
Ключове питання – що далі. Європа та Україна повинні почати готуватися до самостійного вирішення проблеми. Ніхто не має вірити, що без США українцям кінець. Це не так. Вони знають, як воювати. Знають, як впроваджувати інновації. І “життєво важливі” розвіддані, які отримують на полі бою, не є повністю американськими.
Якщо ми в Європі вирішимо замінити Дядька Сема, то зможемо. Якщо справді цього хочемо, і якщо готові піти на власні жертви.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Залужний оцінив реформи у ЗСУ та коли Путін може напасти на країну НАТО: світові ЗМІ написали
Нам також слід реалістично оцінювати, що ця нова американська адміністрація означає для нашої безпеки. Не сумніваюся, що на певному етапі Трамп визнає кордони 2014 року, нав’язані Україні російським вторгненням того року.
Визнання суверенних кордонів, змінених силою, суперечить усьому, за що ми виступаємо, у що віримо. Хоча декому подобається стиль та манера Трампа, вони не розуміють, що зараз не 1920-ті.
Росія будує військові бази біля Фінляндії
Якщо Трамп визнає російський Крим, нам слід побоюватися, що це буде означати ближче до нашого дому, у Північній Європі. Ми вже бачимо, як Росія будує військові бази біля Фінляндії, агресивно порушує патрулювання неба та військово-морські пересування в Балтійському і Північному морях. Подивіться на це з точки зору Путіна. Він знає, що США не зацікавлені в цьому і збираються скоротити війська в Європі. Він знає, що, незважаючи на вторгнення в Україну, йому це зійшло з рук. Чому він має зупинитися зараз?
Путін думає: “Чи справді Трамп ризикне американцями та ядерним Армагеддоном, якщо я захоплю трохи Естонії і Литви? Або навіть Фінляндії?”.
Великі держави Європи не готові до війни, а їхнє населення ще менше. Британія та Франція сильні у риториці, але досі не підкріпили її грошима.