Щоб бути конкурентними на ринках ЄС, українські продукти мають базуватися на унікальних дослідженнях та розробках. Що заважає розвивати технології швидше та ефективніше, як подолати ці перепони та до чого тут дуальна освіта, ми поговорили з Ольгою Рябець, кандидаткою технічних наук України, дослідницею та авторкою численних патентів на винаходи в галузі технологій продуктів харчування.
Які є стоп-фактори у розвитку RD у харчовій промисловості України? Що заважає розвивати технології швидше та ефективніше?
Розвиток RD у харчовій промисловості України стикається з низкою системних обмежень, які суттєво уповільнюють впровадження нових технологій. Найважливіше з них це брак фінансування. RD вимагає значних інвестицій, особливо якщо йдеться про створення складних технологій, наприклад, таких як технології термостабільних соусів, стабілізаційних систем для продуктів з емульсійною та пінною структурою, розробкою та впровадженням яких я займалась.
Чому такі розробки вимагають великого фінансування?
Кожна технологія, пов’язана з харчовою індустрією, базується на багаторічних дослідженнях. Від ідеї до її втілення у робочій технології мінімум 5 років. Далі йде виведення процесу у промислове використання й подальше масштабування до обсягів, яких потребує ринок. Весь цей час роботи дослідників та винахідників хтось має оплачувати.
Натомість в Україні державна підтримка найчастіше є недостатньою, а приватний бізнес побоюється вкладатись у довгострокові проєкти через невизначеність економічного середовища. Навіть ті, хто готовий інвестувати, роблять це фрагментарно, без стратегічного підходу.
Брак фінансування є єдиною перешкодою?
Ні. На розвиток RD також негативно впливає розрив між наукою та бізнесом. Вчені працюють у своєму середовищі, а бізнес часто не довіряє їх розробкам або не знає, як їх застосовувати, тому й не бачить користі від інвестицій у власну розробку. Для компаній більш знайомо вкладати бюджети в маркетинг та просування ‘me-too’ продуктів, які не є унікальними. Проте за кожною новою технологією в харчовій індустрії стоїть не маркетинг, а роки досліджень та розробки. Саме вони створюють конкурентну перевагу.
Як можна зарадити цим перепонам у розвитку RD?
Ці бар’єри можна подолати, але для цього потрібна системна робота: модернізація інфраструктури, державні та приватні інвестиції в науку, створення умов для утримання кадрів та прискорення взаємодії між наукою та бізнесом. Без цього RD залишатиметься нішевою діяльністю, а потенціал України як країни з потужним аграрним та виробничим сектором буде недовикористаний.
Які зміни потрібно провести у системі вищої освіти України, щоб стимулювати розвиток RD у харчовій промисловості?
Для цього система вищої освіти України має пройти глибоку трансформацію. Сьогодні вона, на жаль, не завжди відповідає сучасним викликам. Тож перше, що потрібно зробити, це модернізувати освітні програми, щоб надавати знання, які відповідають реальним потребам галузі. Навчальні плани мають бути гнучкими та швидко адаптуватися під запити ринку.
Зрозумійте мене правильно, я з великою повагою ставлюся до колег-науковців, з якими мені пощастило працювати в Харківському державному університеті харчування та торгівлі (ХДУХТ). Це талановиті науковці зі значущими досягненнями та глибоким викладацьким досвідом. Проте серед академічної спільноти мало людей, дотичних до реального бізнесу чи виробництва. Тому навіть коли дослідження увінчуються успіхом, не завжди винахід доходить до втілення в реальному секторі економіки.
Чому так трапляється?
Тому що мало дослідити властивості речовини, важливо зрозуміти, яке застосування може мати одна й та сама технологія. Крім того, бажано мати базове розуміння бізнес-орієнтованих дисциплін, зокрема в галузі харчового законодавства, дизайнерського мислення для розробки нових продуктів, маркетингу, оперативного менеджменту в ресторанній індустрії, капіталізації бізнесу та стратегії партнерства, розробки та постановки на виробництво нової продукції, а також управління ланцюгами поставок і продажами та дистрибуцією в харчовому бізнесі. Якщо не брати до уваги сукупність цих факторів, винахід не матиме шансів на комерційний успіх.
Дивіться, я багато років займалась дослідженнями властивостей альгінату натрію. Я не була першою, хто почав вивчати солі альгінової кислоти, проте я зосередилась на можливості їх застосування в харчовій промисловості, які ґрунтуються на їх здатності утворювати гелі, а отже стабілізувати, загущувати, капсулювати тощо.
Мене цікавила не суто наукова, а радше практична сторона питання, тож я сфокусувалась на дослідженні технології аналогу чорної ікри з використанням альгінату натрію. У 2008 році я захистила наукову дисертацію на цю тему, а в 2009 році отримала патент на винахід. Ще за три роки я впровадила промислову лінію з виробництва аналогу чорної ікри на ТОВ “Капсулар”. Проте, на жаль, далеко не всі розробки доходять до комерційного успіху.
Спираючись на ваш досвід як вченого та як Chief Technology Officer виробничого підприємства, як можна скоротити розрив між програмами навчання та практичними потребами ринку?
Потрібно налагодити співпрацю між університетами та бізнесом. Це є ключовим елементом, без якого неможливо ефективно розвивати RD. Необхідно створювати спільні дослідницькі центри, де студенти зможуть працювати над реальними завданнями разом із представниками компаній, організовувати стажування на підприємствах, щоб молоді фахівці розуміли, як застосувати свої знання в умовах реального виробництва.
Зарадити цьому може дуальна освіта, коли студенти суміщають отримання теоретичних знань у вишах зі стажуваннями в реальних умовах бізнесу та виробництва. Під час роботи в університеті, я брала участь в апробації концепції підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти, що мало на меті їх успішне працевлаштування у майбутньому.
Я витратила багато зусиль на налагодження системної співпраці з підприємствами ресторанної індустрії та харчової промисловості, щоб мої студенти могли набути досвіду роботи бізнесу та розуміння його потреб та підходів.
Це був успішний досвід?
Надзвичайно. Адже крім того, що студенти почули реальний запит ринку, вони познайомились із культурою підприємництва. Багато ідей залишаються на стадії лабораторних експериментів, тому що молоді вчені просто не знають, як їх комерціалізувати.
Наприклад, після того, як моя технологія аналогу ікри стала комерційно успішною, і були запущені виробничі лінії, інші науковці університету почали власні розробки технологій на базі альгінату натрію: капсульованих соусів та дресингів, олії оливкової в капсулах, інкапсульованої сироватки молочної з біфідобактеріями, солодких десертних капсул тощо. У результаті, в моїй альма-матер виник новий науковий напрямок капсулювання харчових сумішей, унікальний не тільки в Україні, а й у світі.
Тож, якщо ці перепони будуть усунуті, Україна зможе розкрити величезний потенціал у галузі RD, особливо у такій важливій галузі, як харчова промисловість. Університети стануть справжніми інноваційними центрами, а їх випускники двигуном технологічного прогресу.