Я така екстравагантна, що й заміж виходила екстравагантно.
У мене було четверо чоловіків. Двоє, на жаль, померли.
Із першим чоловіком художником Остапом Патиком перед тим як одружитися, лише раз ходили в кіно. Мені було 17. Вони якось у майстерні з друзями цілу ніч сиділи й під ранок вирішили, що йому пора женитися. Вбрали вишиванки, прийшли до мене та й давай про куницю і дівицю говорити. А я погодилася, бо подумала, що стану старою дівою, як відмовлю.
У нас було три весілля. Перше в українських строях, з кіньми, в Шевченківському гаю. На друге ми в загс приїхали в джинсах на мотоциклах. Третя забава була в лісі. Стріляли з козацької гармати.
Після розлучення не змінювала прізвища на дівоче, бо треба було переробляти велику кількість документів. Тепер воно стало особистим брендом. Спілкуємося і з колишнім чоловіком, і з його теперішньою дружиною.
Образ ідеального чоловіка для мене образ мого тата. Він перша скрипка і в оркестрі, і в житті: і зірка, і сім’янин, і все вміє в хаті зробити, і вчудити теж уміє. Мама його називає порядним батяром. На мотоциклі “Ява” вони з мамою, вагітною мною, їздили у Крим і назад.
Вдячна батькові, що прийняв моє рішення не грати на скрипці після 18 років навчання музики. Відчувала, що підприємництво мені вдається краще.
За відчуттям, мені 38. Я вся про енергію. Енергія нова валюта. Стараюся, щоб її рівень не понижувався в тілі нижче за 70 відсотків. Якщо нижче треба відпочивати. Бо нічого не можу створювати.
Колись я виграла грін-карту й мала можливість жити в Америці. Пробула там неповних два роки і зрозуміла, що хочу бути в енергетичному полі України. Бракувало мого богемного оточення.
З одного боку, українці за кордоном гуртуються, а з іншого усвідомлюють, що їхні діти, вже народжені там або які приїхали туди в малому віці, асимілюються. Щоб бути успішною у США і я мала б асимілюватися. У 24 роки мала відчуття перегною, який удобрює американську землю.
1996 року я не мала можливості дзвонити зі Штатів додому по відеозв’язку, тож у телефонних будках залишала 300 доларів на місяць тоді, як за житло платила 600.
Енергія нова валюта
Коли почалася війна, я придбала стареньку хатину на околиці села Буковець на Закарпатті, де вовки на подвір’я приходять. Ця земля і гори відновлюють мою енергію за 2 години.
Із найменшою дитиною не біжимо в укриття під час повітряної тривоги, бо його в нас немає поблизу. Ховаємося за диван. Допомагає психологічно.
До третьої річниці повномасштабного вторгнення ми з командою “Зерна” привезли в Бельгію прем’єру перформансу, створеного за участю американських музикантів. Поєднує українську класику, народні пісні та колискові в сучасному аранжуванні зі звучанням електроніки та скрипки, а також відеоряд із кадрами наслідків війни. 24 лютого презентували в Європарламенті. Це моя культурна дипломатія.
Люди поділяються на споживачів і творців. Перші прийшли в цей світ, щоб заробити гроші й щось за них купити. Другі мають мету бути кимось, а не мати щось.
Helicopter View це коли піднімаєшся над проблемою, над своїм життям. Мене перезавантажує, коли ходжу в гори й бачу горизонт. Це як живеш на першому поверсі й бачиш мало, але на 25-му вже бачиш більше. Так само працює і наш розум. Варто розширювати масштаби.
Відколи Трамп став президентом, є фрустрація, ніби за нас вирішують нашу долю.
Людина діє за певними патернами, сценаріями, які в неї утворилися в голові, і має той самий результат. Треба змінювати підсвідоме. Найкращу пораду в житті мені дала найстарша донька Устина піти в терапію. Це сталося у 48 років.
Ухвалюю рішення, слухаючи своє тіло. Коли починає крутити живіт або не можу вдихнути, голова розболілася, отже щось відбувається не так.
Навчилася говорити “Ні”. Я в тих роках, коли ще сповнена енергії, але вже не можу витрачати час на непотрібне. Можу вимкнути фільм на третій хвилині або припинити спілкуватися з неприємною людиною.
Між моєю старшою і молодшою дитиною різниця в 20 років. Я рано народила першу, і вона отримала від мене менше проявленої любові. Менше казала: “Я тебе люблю”, “Ти найкраща у світі”. Тепер шкодую про це. З молодшими все було по-іншому.
За такої невизначеності у світі маємо перебувати у спокої, рівновазі, балансі, ресурсі і ще щось створювати.
Важливий момент у вихованні прийняття. Треба, щоб дитина розуміла, що її ніхто не засудить за будь-який вибір, навіть якщо він буде невдалий.
Я виросла в чудовій галицькій родині, але мої батьки з повоєнного покоління і передали мені переконання, з якими працюю в терапії. Наприклад, релігійне ставлення до грошей. Досить почути, що легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство небесне, і все, гроші заробляти не треба, бо страшно, що Бог тебе не буде любити. Я несвідомо боялася заробляти. Коли винесла це на рівень свідомості, то зрозуміла, що гроші це ресурс, завдяки якому можу реалізувати багато добрих справ.
Інше переконання з дитинства не проявлятися. Тато казав про українську інтелігенцію і Розстріляне відродження: “Голови понаставляли, їх постинали”. В юності я собі шкодила тим, що бунтарка. Мама вчила мене економити, бо вона не знала, як навчити більше заробляти. А я, ніби на зло, була марнотратка.
Навчилася ніжно говорити сама із собою. Кажу: “Слухай, ти така молодець. Христя, ти все зможеш”. Бо якщо ти себе постійно критикуєш і кажеш, що ти безнадійна, то так воно й буде.
У мене хороші стосунки з Богом. Це точно не бородатий старець, який мені щось дозволяє чи забороняє. Розумію свою віру в Бога на рівні енергії. Є купа наукових досліджень, що в різних емоцій можна поміряти рівень вібрацій. І найвищі вони в енергіях вдячності, любові божественних емоціях. А от у заздрості, безпорадності найнижчі.
Вірю в концепцію структурованої води, що через медитацію, молитву, дихальні вправи можна врегулювати свій психоемоційний стан, свою воду всередині, з якої складаємося приблизно на 80 відсотків. Недарма кажуть, із рознервованої людини аж дим іде.
Умію бути вдячна й навчила того своїх дітей. Наймолодша каже: “Мам, я вдячна за кожну фісташку”. Це не тому, що нам їх важко купити, а тому, що розуміє, часи бувають різні. Фісташка це як образ чогось, що не купувалося щодня в гірші часи, а купували лише необхідне.
Бідність чи достаток відчуваю не через кількість грошей, а через спроможність їх заробити. Нині не можу похвалитися великими статками, але почуваюся спроможною.
У своїй компанії запровадила систему додаткової мотивації: внутрішню валюту такі круглі медальки з написами “Я молодець”. 1 “молодець” 100 гривень. Наприкінці місяця співробітники міняють “молодці” на гроші.
Токсичні люди не працюють у моїй команді. Не дозволяю, щоб забирали енергію в мене чи інших працівників.
Не буває конструктивної критики. Вся критика руйнує тебе, якщо ти не просила про зворотний зв’язок і не готова її почути.
Як прийде час, то вмру, треба тримати всі справи в порядку.
В усіх українців нині є шанс померти не у старості чи від хвороби, а героями.
Третій свій спортивний мотоцикл я продала, коли завагітніла третьою дитиною. Це вже про відповідальність і за дітей, і за колег, які зі мною працюють. Переживаю, щоб зі мною нічого не сталося. З тих же причин не йшла в соло-похід у гори. Розуміла, що розплодилося багато вовків, узяла провідника.
Критика руйнує, якщо ти про неї не просила
У нас живуть різні сутності: і жадібність, і гординя, і різні ображалки. Якщо цього не висловлювати, воно гнитиме всередині і шкодитиме.
Юрій Покальчук колись казав: “Любов це “на”, а не “дай”. Ця фраза запала мені в душу. Якщо людина не вміє любити себе, то не вміє любити й когось. Буде упирем у стосунках.
Стосунки це як поєднання двох перснів. Є спільний простір, але з обох боків кільця є і особистий. Важливо дати людині можливість бути собою і мати своїх друзів чи час побути самому.
Любов це всепроникна сутність, яка наповнює все: простір, погляди, слова, тембр, голос. Це й відсутність страху втратити чи бути неприйнятим.
Даю собі право на агресію. Але швидко відходжу. Просто кажу: “Міняю одну емоцію на другу”. І дітей своїх так учу.
Якщо тебе щось зачіпає із тебе щось стирчить. Значить, його можна якось облагородити, підстригти цей кущ, працювати над ним усе життя.
Колись подивилася фільм “Лессі” про те, як собака через усю Шотландію біг до свого господаря, і відтоді мріяла про такого пса. Купила коллі у 48. За кілька місяців мене попросили взяти ще одного коллі, бо його господар виїхав за кордон. Третього собаку папільйона я купила наймолодшій доньці Вероніці на закінчення першого класу. Потім узяла собаку з Авдіївки, в якої від обстрілу відірвало ногу. Її прооперували й тепер бігає. П’ятий пес мого бойфренда наполовину лайка й наполовину вівчарка. Господар живе в Канаді, а собака зі мною.
Нашу пару внук називає “бабця і її хлопець”. У нас стосунки на відстані. Усе почалося рік тому, як приїхав до Львова й випадково зайшов до мене в шоурум сорочку купити.
Для побудови гармонійних стосунків важливі спільні проєкти. Нині мій бойфренд скрипаль у спільному міжнародному перформансі.
У батьків є кантичка (нотний зошит. Країна), яку почала писати ще моя бабця, а потім продовжив тато. Він зібрав туди ноти і слова всіх відомих у нашій родині українських колядок. Це наш великий скарб. На великі свята розгортаємо і співаємо.