В українських Карпатах спостерігається тривожна тенденція – чисельність двох ключових червонокнижних видів, рисі та бурого ведмедя, стрімко зменшується. Основні причини цього критичного скорочення пов’язані з діяльністю людини, що ставить під загрозу біорізноманіття регіону.
За останні 50 років популяція бурого ведмедя в Україні скоротилася в чотири рази: з приблизно 1300 до 300-350 особин. Цей велетень української фауни нині зберігся лише частково на Поліссі та переважно в Карпатах. Серед головних загроз для ведмедів – браконьєрство, трофейне полювання та невпинне руйнування їхніх природних оселищ.
Аналогічна ситуація спостерігається і з риссю євразійською, що також потерпає від людської діяльності. До початку повномасштабної війни її чисельність зменшилася більш ніж удвічі – з 860 до 400-500 особин. Цей вид особливо вразливий через низьку плодючість та високу смертність серед молодняка.
Фахівці наголошують, що основною проблемою для великих хижаків є їхня природа. “Їхня хижацька природа ставить їх в опозицію до людини як конкурентів за природні ресурси”, – пояснює Ярослав Довганич, завідувач зоологічної лабораторії Карпатського біосферного заповідника. Це призводить до зростання конфліктів між людьми та дикими тваринами в Карпатському регіоні.
На відміну від рисі та ведмедя, популяція вовків в Україні, яка налічує близько чотирьох тисяч особин, швидко відновлюється. Це, своєю чергою, також спричиняє конфлікти, оскільки вовки нападають на домашню худобу. Європейський Союз у 2025 році навіть змінив охоронний статус вовка зі “строго захищеного” на “захищений” через зростання таких інцидентів.
Однією з найбільших загроз для всіх хижаків є фрагментація їхніх середовищ існування. Це відбувається через будівництво доріг, іншої інфраструктури та інженерних загороджень, що розрізають великі природні масиви. Такі бар’єри перешкоджають вільному пересуванню тварин.
“Коли оселище перерізає дорожня інфраструктура, залізниця або автомагістраль, великі тварини просто не можуть перейти”, – зазначає Ярослав Довганич. Він додає, що це призводить до поділу популяцій на менші групи, які розмножуються лише між собою. Внаслідок такого інбридингу (виродження) зменшується генетичне різноманіття та життєздатність виду.
Проте досвід європейських країн показує, що знищення хижаків не є єдиним рішенням конфліктів. Фахівці зазначають, що успішно зменшити напругу між людьми та дикою природою можливо завдяки профілактичним заходам. Це включає співпрацю з місцевими громадами та впровадження ефективних рішень для співіснування.