Бути донором 10 років тому було моторошно через погані умови в українських центрах здачі крові. Люди боялися заразитися важкими хворобами.
Чи змінився зараз процес донорства в інтерв’ю розповів політик з Черкас Сергій Шмиголь. Він почав здавати кров з юного віку в Україні та за кордоном. Нині має понад 46 донацій.
Ви вперше стали донором у 18 років. Як це було?
Пішов здавати кров за прикладом батька. Він регулярно це робив, за що отримав відзнаку “Почесного донора”. Я ж бачив у цьому якусь частину самопожертви, благодійності.
10 років тому процес був стресовим для мене. Умови в станції бажали кращого. Із нинішніми не порівняти. Лягав на кушетку, руку просовував за шторку. Було моторошно. Заспокоював себе, бо читав, що підчепити якусь хворобу під час здачі крові практично не можливо. Бачив, що навіть в поганих умовах, усе було стерильно. З початком роботи Черкаського обласного центру служби крові “Черкаси-Плазма” я впевнений в якості процедури на 100 відсотків. Нове обладнання, професіоналізм фахівців постійно доводять це.
Цьогоріч отримали відзнаку “Почесного донора”. Що ви відчували, коли йшли по нагороду?
Нічого не відчував. Це формальність, яка підтвердила кількість донацій. Від самого початку не мав мети її отримувати. Кров здавав, бо хотів допомогти людям, які цього потребують. Якби пафосно не звучало, але суть донорства має полягати саме в цьому. Після отримання цього статусу продовжую здавати кров, як і раніше. Для мене майже нічого не змінилося.
Ви зустрічали людей, яких вдалося врятувати завдяки вашій крові?
Коли почали здавати кров, то не було такої системи пошуку донорів у центрі, як зараз. Родичі пацієнтів шукали самостійно, тому донори особисто контактували з ними.
Це була одна із найвагоміших причин здавати кров, адже особисто знаєш про проблему. Бачиш людей у відчаї. Двічі довелося зустрітися із тими, кому переливали мою кров. Дякували, не знаходили слів. Сам радів. Розумів, що поділився частинкою себе і допоміг врятувати людське життя. Це незрівнянні відчуття.
Як змінилася процес донації за 10 років?
Мені доводилося здавати кров в Німеччині в плазма-центрах та Товаристві Червоного Хреста. Зараз процес процедури, обладнання, зовнішній вигляд приміщення, підхід персоналу, сервіс абсолютно ідентичні з центром “Черкаси-Плазма”. Це показник великих хороших змін за не дуже довгий час.
Ви часто приводили нових донорів. Наскільки зараз люди прихильні до цієї справи?
Я уже давно не організовую акції для залучення донорів. Компанія “Черкаси-Плазма” серйозно зайнялася цим питання і не потребує додаткової допомоги благодійних організацій. Проводять заходи для пошуку нових або ж обдзвонюють донорів, що є в базі, та запрошують на кровоздачу. Так поповнюють запаси груп крові, яких бракує. Раніше роботи в цьому напрямку не було. Донорської крові не вистачало.
Нині значно більше людей з мого оточення почали здавати кров. На це дуже впливають умови в станції. Менше бояться наслідків. Додатковою мотивацією є отримання коштів за здачу.
Як варто спонукати людей бути донором?
Найкращий спосіб залучити нових донорів – показати власний приклад. Я так роблю. Ходив з людьми особисто на здачу. Дехто зустрічав донорів на якихось акціях або читали пости у соцмережах і потім теж йшли.
Великою мотивацією є регулярний моніторинг стану свого здоров’я. Кров є базовим показником. Постійний аналіз її параметрів допомагає діагностувати різні хвороби, якщо такі є, на ранніх етапах.
Ще одним рушієм є конкретна проблема, коли сам бачиш, що хтось може загинути, а ти в силі допомогти вижити. Тоді забуваються усі страхи.
Компанія “Черкаси-Плазма” запрацювала в липні 2020 року. Розмістилися в будівлі старого обласного центру крові і за короткий час перетворили його на високотехнологічну європейську установу. Там встановили сучасне обладнання і зробили максимально комфортні умови для донорів та працівників. Тепер в новому центрі виробляють безпечні компоненти крові високої якості та збирають плазму для ліків від коронавірусу.
Відвідувачем “Черкаси-Плазма” навіть став популярний український співак Олег Винник. Чоловік здавав кров в закладі та лишив там іменне крісло, яке згодом може зайняти будь-який донор.