“Життя – це коротка мандрівка задля високої ідеї”

Я різна ніжна і грізна. Зла до зла, але дуже добра до добра.

Ми не знаємо, де в організмі розміщена совість. Але вона десь ниє.

Треба знати: в кого душа вишита, а хто сховав відсутність душі за вишиванкою.

Я виховувалася не у світі речей, а у світі стосунків. Удома була надзвичайно проста кухня. Є люди, в яких культ їжі кури, печінка. У нас гречка, котлетка, зупка. Батьки були ощадливі. А я навпаки. Якщо маю гроші, то одразу вже їх нема. Щаслива, коли в мене гаманець порожній, бо тоді зникають будь-які матеріальні бажання. Пружина грошей слабша за пружину духу.

На формування людини на 70 відсотків впливають гени, на 30 виховання. Ген проб’є рано чи пізно. Якщо не на дітях, то на внуках.

Тато був самітник. Вступав у розмову, лише коли то було важливо. Але вмів слухати. Щоб не казати про банальщину “то все дурне”, просто махав рукою, збирався й ішов.

Любов до мами безумовна. До коханого має в собі перець, сіль, гірчицю, усі складники. До дитини це тепле сонце, яке тебе огортає. До друзів це щось, як квіти.

Наука моє покликання. Ніколи не мріяла бути політиком чи громадським діячем. Політиками часто стають мимоволі, з болю, протесту, а не з бажання. Так було й у моєму випадку. Так було і з Іваном Франком, і з Лесею Українкою. Вони ж творчі люди, але Леся Українка засновник першої соціал-­демократичної групи в Україні. Іван Франко був співзасновник і Радикальної партії, і Національно-демократичної.

Немає такої глибини падіння і висоти злетів, як у політиці. І немає такої оголеності, глибини цинізму та глибини жертовності, як у цій сфері. Це найбільш полярна форма буття людини.

Тіло без ідеї нічого не варте і є просто сміттям.

Бідність призводить до зла. Голота підтримала більшовиків. Вони породили геноцид. Інтереси бідних і багатих сходяться. Ні ті, ні ті не мають високих цілей.

Діти це щастя, внуки чудо. Обожнюю цілувати пальчики моїх онучат. Діти проба нації на право жити, боротися і перемагати. Хто не здатен захистити дітей, не матиме майбутнього.

Якщо жінка каже, що всі чоловіки сволота, то це від власної, пардон, примітивності.

Поняття не маю, що таке сексизм. Жінки, що мають проблеми в так званому чоловічому світі, зазвичай самі їх і створюють. Складно навіть уявити, аби якийсь чоловік неналежно себе поводив у моїй присутності. Це питання загальної культури, а не хворобливих, так званих гендерних, взаємин. Що собі дозволиш, те й матимеш.

Сильна жінка це щаслива жінка.

Людина, яка кохає, світиться. Яка шукає партнера вона, як митар, торгує.

Емоції це корона людського життя. Без них не наро­джуються ні діти, ні вірші. Дехто каже мені: будь спокійна. А що я можу зробити зі своїми почуттями?

Любов це те, до чого треба докладати зусиль. У нас люди думають, що воно тобі з неба падає і все. Є культура кохання. Любов виявляє наш характер. Ми або ніжні, або вимогливі, або жорстокі, або педантичні, або дріб’язкові, або нервові. Скажи, як ти любиш, і я скажу, яка ти людина.

Із першим чоловіком у мене був спалах, як піротехніка. Але як спалахнуло, так і згасло. А життя це камін, в нього треба дров підкладати.

Коли розлучалися, то одне одному пообіцяли, що не будемо більше заводити в інших шлюбах дітей. Мені було 26 років, йому 23. І ми дотримали слова.

Після шлюбу на деякий час була випалена зсередини. Здавалося, що вдруге зі мною таке ніколи не станеться. Коли це трапилося знову, я злякалася й опиралася. Потім відчула, що ця людина проростає в мені, як дерево. І віти прострілюють у руках.

Подобаються сильні чоловіки. Не переношу жіночних у манері спілкування і одязі. З нього має струменіти сила, він має бути впевнений у тому, що робить. Повинен мати в собі силу власних переконань. Якщо бачиш такого чоловіка, чого йому тільки не подаруєш!

Усе видиме залежить від невидимого. А в нас люд вважає, що лише видиме керує світом. Ми забили на невидиме на добро, на честь, на повагу, на цінності, принцип, на ідеали.

Велике зло безсиле, якщо йому не допомагає зло мале.

Не потрібно мати зайвих речей, як і зайвих кілограмів. Але речі мають бути добротні і стильні.

Правда це Божий шлях. Усе решта від лукавого. Життя надто коротке, аби розминатися з правдою.

Церкви рупори національних ідей. Церква, що не працює на національну ідею, підриває цілість етнонації. Сила світу в розмаїтті, а не в церковній уніфікації.

Присутність Бога найбільше відчуваю восени. “Ми восени такі похожі хоч крапельку на образ Божий”, писав Шевченко. Наука каже, що осінь час особливих стосунків зі світом мертвих. 1 листопада вшановуємо померлих родичів. Жертв Голодомору вшановуємо в листопаді, найпечальнішому місяці року. Це пора зближення з потойбічним. Бог приходить до мене через образи покійного брата Ігоря і батька.

Папа Римський закликає нас бути добрими до зла це кінець церкві Папи, але аж ніяк не кінець віри в Бога. Кажу це як греко-католичка, в хаті якої у 19601970 роки підпільно правили службу Божу. Мій дід усе зробив для того, щоби висвячували в підпіллі греко-католицьких священників, які сьогодні поставали єпископами. Тепер ця церква належним чином не реагує на випади Папи Римського, якого неможливо назвати Папою.

Знання без світогляду й ідеалів убивають.

Світ це три дієслова: народитися, полюбити, померти.

Якщо досі я сприймала і вивчала англійську мову як одну з багатьох, то тепер, коли чую “тьютор”, “коуч”, “блекаут”, “лук”, “аутфіт”, то реагую на них, як на московську. Те, що накидують силою, те, що чуже і зовсім не вмотивоване для вивчення в супротиві до державної української мови, провокуватиме суспільство на конфлікти й несприйняття. Це ділить, дратує і виснажує суспільство.

Основний принцип шизофренічності українського мислення вміщено в два слова з трьох букв: “так, але”.

Ми 30 років, обираючи до влади пофігістів, пацифістів, брехунів, крадіїв, отих усяких жовтенят і піонерів, демілітаризували суспільство на рівні мислення. Ми не формували національної свідомости ні через школу, ні через вузи. Було підірване націо­нальне виховання: і мова “не на часі”, а московська церква взагалі священна корова. Тому висловлювати претензії до західного світу, що за потребою не озброює нас, таки запізно. Відтак платимо за помилки найгірших ціною життя найкращих.

Аби бути сильними й вільними в нашій державі, треба ходити до спортзалу, тиру й бібліотеки.

Бібліотека серцевина нашої пам’яті. А безпам’ятні ми ніщо. Саме там найтрепетніше говорити про книжки, бо саме там вони живі й говорять одне з одним. Достеменно як і ми. Позаяк людина це буття-з-иншим. Ніколи гранично не наодинці.

Десь прочитала, що якщо і є рай на землі, то він називається бібліотекою. Тож, якщо мені вдається хоч раз на тиждень до цього раю потрапити, я стаю здоровою і адекватною людиною.

Підлітки й молодь не ділять світу на розсип атомів. Вони бачать чітку межу межи правдою і брехнею. Їх веде ­

“так/ні”, а не постійна хиткість і непевність попередніх вгнутих поколінь.

Життя будується мистецтвом і війною. Це латинське прислів’я стало сьогодні голою реальністю. Кожне покоління має свою війну. З цієї маємо вийти набагато глибшими, мудрішими, цілеспрямованішими.

Війна не тільки вбиває, а й творить нові смисли: заглиблює в суть, витягує з нас запилену добрість і служіння, ліпить із нас, розрізнених дрібницями, моноліт у головному. Головне сьогодні: працювати кожному задля перемоги кулями, словом, грошима.

Тільки проблеми формують наше я і визначають сенси.

Карма не може бути страшна. Вона справедлива. Прекрасна. Неминуча.

Найкращий спосіб щось переживати це активно працювати. Бо тоді зосереджуєшся на тому, що робиш, і женеш усякі тимчасово плинні думки.

Немає більшого щастя, як мати свій дім, а не тинятися у приймах по світах. Націй, що не вміють себе шанувати й не визначають своїх пріоритетів, не шанує ніхто й ніде. Вони баласт світу і біоматеріял, який експлуатують і яким торгують.

До старіння ставлюся, як до неминучості. Дивні ті люди, які щось собі колють. Ну що я тепер буду змагатися з листопадом і казати, що має бути квітень?

Неприємно уявляти, що можу жити в іншому місті й рухатися не межи своїми звичними бібліотеками, офісом, хатою і “Політехнікою” тощо, а в якомусь іншому просторі.

Дратують люди, які запізнюються. Краще прийди на 5 хвилин раніше. Бо ти можеш подарувати комусь свій час, а забирати його в когось не маєш права. Можна повернути все гроші, речі, а часу не повернеш.

Стратегічне міністерство не оборони, а Міністерство освіти, тому що деколонізує мозок.

Ми постгеноцидна нація. Нас вимордували голодом, усю нашу інтелігенцію розстріляли, церкву також знищили, ми не відновилися ще.

У кожній літературі є сльози і радість. Якщо ваша бабця пережила трагедію, ви маєте танцювати на її могилі брейк-данс чи що? У нас не плаксива історія чи література. Це література й історія героїв. Якщо ти не герой, то не здатен оцінити героїв ні в історії, ні в літературі.

Хто врятував Англію від нормандського поневолення? Селяни. Тому що вони не говорили французькою. Тільки завдяки селянам Чосер написав “Кентерберійські оповідання”, а Шекспір далі розвивав англійську.

Плакати не дає мені кішка Белла. Приходить і лапами витирає мені сльози. Тому, щоб скинути емоції, плачу в туалеті.

Я філолог, тому речі звикла називати своїми іменами, а не загортати в папірчики. Я не з покоління кока-коли, а з покоління вишуканої елегантної аристократичної кави. А аристократ не називає лайно мармулядою.

Орлиці не сповідаються перед гієнами.

Життя це коротка мандрівка задля високої ідеї.

Не боюся своєї смерті. Такі, як я, своєю смертю не вмирають.

Матеріал укладено на основі інтерв’ю виданням, ютуб-каналам та дописів Ірини Фаріон у соцмережах