Золотого віку на нашу долю, певно, не передбачається

У ситуації, в якій опинилася Україна та власне майже увесь світ так чи інакше, просто менш травматично для світу, майбутнє починає виходити з туману і набувати видимих обрисів. Справжня війна за ресурси почнеться трохи пізніше. І наразі ключові гравці хочуть перед цією війною зайняти вигідніші позиції. Власне, тому Іран ляже кістками, але не відмовиться від ядерної зброї, бо йому ще воювати за свій нафтовий ресурс в майбутньому. Думатимуть про ефективний захист країни Затоки, які мають світовий резерв нафти та газу. Де опиниться в цій історії Україна? Там, куди дійде. Очевидно. в ролі Козацької держави 21 століття з цілком мілітаризованим життям і готовністю до швидких змін і рішучих дій. Коли розпочнеться справжня війна за ресурси, в якій уже ніхто і нікого не шкодуватиме (це як боротьба за кисневі балони, коли закінчується повітря — там не до дотримання етикету) – важко сказати. Якщо цивілізація зробить якісний технологічний стрибок і максимально зменшить залежність від викопного палива, як джерела енергії — війну буде відкладено до пізніших часів, коли битимуться за воду, приміром, чи їжу. Якщо стрибка не буде — то приблизно за років десять. Тому можна заспокоїтися — Золотого віку на нашу долю, певно, не передбачається, а змін, стресів, можливостей і втрат, як і здобутків — чимало. І так, тут не про ідеологію. Про неї можна буде просто забути. Коли повітря закінчується, а кисневий балон один — про ідеологію не запитують. Іронія в тому навіть зараз, що проти поширення ядерної зброї воює країна, яка єдина використала ядерну зброю у війні і ще й проти цивільних. Нічому не варто дивуватися, бути готовим до того, що здавалося неможливим і бажано, звісно, зайняти ту позицію, яка буде у великій битві майбутнього — найбільш вигідною. І так — тут буде кожен сам за себе. І партнерів підбиратимуть з огляду на доцільність і спроможність партнера. Тому, хоч так, хоч інак — треба бути сильними й такими, з якими захочуть кооперуватися. Краще бачити шторм і йти йому назустріч, ніж сидіти з пов’язкою на очах і думати, що попереду лише пташечки співають і весело жебонить вода.ДжерелоПро автора. Василь Зима, журналіст, телеведучий, письменникРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.