23 вересня 1939 року не стало австрійського психолога Зигмунда Фрейда. У віці 84 роки він був хворий на рак піднебіння. Його особистий лікар зробив декілька ін’єкцій морфіну, від яких той помер о третій ночі. Через три дні Фрейда кремували і поховали на кладовищі Голдерс-Грін у Лондоні.
Батько Зигмунда Фрейда був українського походження родом із Тисмениці на Івано-Франківщині.
“Я народився 6 травня 1856 року в Фрайбергу в Моравії, маленькому містечку в нинішній Чехії. Мої батьки були євреї, і сам я залишаюся євреєм. Через переслідування у XIV або XV століттях, сімейство перебралося на схід, і впродовж XIX століття воно перемістилося з Литви через Галичину до німецькомовних країн, до Австрії”, – пригадував Фрейд.
Гімназію закінчив із відзнакою у 17 років, хотів здобути воєнну або політичну кар’єру, але через антисемітські настрої та матеріальні труднощі мусив відмовитися від цих намірів. Після тривалих роздумів 1873 року він вступив на медичний факультет Віденського університету, хоча й зізнавався, що до медицини не відчував ані найменшого інтересу.
У 1882 році почав медичну практику у головній лікарні Відня. У 1884 році винайшов метод зафарбовування нервових шляхів хлоридом золота, але його визнали недосконалим. У 1891 році видали працю Фрейда “Про афазію”, в якій він уперше виступив з аргументованою критикою загальноприйнятої на той час концепції локалізації функцій мозку в певних його центрах. Запропонував альтернативний функціонально-генетичний підхід до вивчення психіки та її фізіологічних механізмів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прах Данте Аліг’єрі викрали монахи
Фрейд ненавидів музику. Курив багато сигарет. В середньому протягом життя він випалював по 21 сигарі на день. Та в останні роки життя через хворобу значно обмежував себе і випалював не більше однієї за день. Панічно боявся числа 62 і запізнитися на потяг. Мав феноменальну фотографічну пам’ять, володів латинською, французькою, італійською, грецькою та іншими мовами.
Втративши більшу частину пацієнтів з початком Першої світової війни, Зигмунд Фрейд поновив наукову діяльність і наступне десятиліття стало найпліднішим у його житті. Він зміцнив міжнародний авторитет та популярність як провідний психоаналітик світу. Але він був дуже бідним, бракувало грошей, важко пережив смерть дочки Софії від грипу, став впадати у депресію. Вона посилилась коли у лютому 1923 року виявили пухлину піднебіння.