Міні-села, потяги за 900 євро, озера і замок – у Києві створюють мініатюрну Україну: фото та відео

Майстри та архітектори створюють у Києві найбільший в Східній Європі макет залізниці. Відтворювати унікальні українські ландшафти почали ще 2019-го.

Виготовленням макету займається компанія Miniland.UA. На кінець 2021-го майже завершили роботу, яка загалом займає площу у 87 кв.м. Зображені села, міста, промисловість, гірська місцевість.

У фінальній версії проекту на макеті кипітиме життя будуть сотні людей, рухатимуться потяги, автомобілі, працюватиме виробництво. Буде навіть торгівля, кажуть автори. Вулиці освітлюватимуться ліхтарями, а у будинках горітимуть лампи.

Макет для загального огляду виставлять наступного року в розважальному центрі “Блокбастер”.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала у майстерні та подивилася, як створюється унікальний проект. Поговорили з його авторами та людьми, які його розробляють.

МАКЕТ “ОЖИВАЄ”

До майстерні на вул. Степана Бандери, 36, веде напівтемний службовий коридор зі сріблястими витяжками на стіні. Стоїть гул від робочих інструментів. Компанія, яка розробляє макет, переїхала сюди лише кілька місяців тому. У попередньому офісі вже не вистачало місця аби розмістити роботу.

Макет розтягнувся майже на всю площу великої зали. Будинки, залізниця та інші міні-об’єкти розміщені на каркасі з дощок. Між ними заховані кілометри електронних дротів, які будуть “оживляти” міні-світ запускати у рух потяги, вмикати ліхтарі тощо.

У самому центрі макету поміж карпатських вершин височіє Олеський замок, який знаходиться у Львівській області. Загалом усі об’єкти та деталі на макеті виготовлені в масштабі 1:87. Аби вони були максимально реалістичними, майстри вимірювали стіни кожної архітектурної пам’ятки, яку зрештою виготовили для проекту.

Макет “оживає”. Чути ляскіт коліс потяга, який проноситься по коліям неподалік глибокого озера. У реальному світі воно мало би глибину понад 16 метрів, кажуть працівники.

– Для того, чтобы это все ожило, необходимо много электроники и проводов, составных частей. Также програмирование с компьютерным управлением, – підходить чоловік у футболці та шортах. Станіслав Тишкевич завідує технічною частиною проєкту.

На макет використали вже близько 10 кілометрів дротів.

– Все здания и автомобильные дороги подключены к доскам, где есть електроника, которая управляет объектами, – розповідає Тишкевич і показує густо скріплені під макетом дроти зеленого, жовтого, синього та інших кольорів. – Основной фишкой макета является то, что мы реализуем здесь настоящую реку, горное озеро и водяную мельницу. Настоящая вода будет стекать от озера по реке к краю макета. На водяной мельнице есть даже шлюзы. Они будут регулировать поток воды. Для этого поставим под макетом специальные насосы и емкость с водой.

– У нас будет пульт, который позволит управлять каждым элементом на макете отдельно, – веде далі Станіслав. – Также в основном зале, где сейчас ремонт, будет имитация смены дня и ночи. Когда будет наступать тьма на макете должна включаться подсветка, свет в домах и поездах.

Будинки на макеті можна знімати та замінювати іншими. У крайніх спорудах відкривається дах.

– Це міський будинок, – Тишкевич бере у руки стару п’ятиповерхівку з пошарпаними стінами та витягує з неї дроти. Підключає до блоку живлення. У вікнах загоряється світло. – Цвета можно менять, там стоят светодиоды, которые позволяют менять освещение. Если сейчас посмотреть на жилые дома, то свет разный – теплый, холодный оттенки бывают. Если посмотрите внутрь, то увидите минималистичный ремонт.

ПОТЯГ ЗА 900 ЄВРО

Заглядаю у вікно однієї з квартир. Усередині на стінах поклеєні білі шпалери у квітчастий малюнок, на підлозі – коричневий ламінат.

– Можно попробовать включить трубу, чтобы дымела, – показує Тишкевич на високу смугасту котельню і йде у кабінет за приладами.

– Напроти нашого офісу було три таких труби і ми кожного дня спостерігали за їхньою роботою, – долучається до розмови директор 31-річний Павло Гущін, одягнений у чорний светр та цегляного кольору брюки. – Це надихнуло нас відтворити котельню і на макеті. Із труби буде йти пара.

Павло під час розповіді про свою роботу постійно усміхається. До створення проєкту працював архітектором у Києві аж поки інвестор не запропонував роботу над макетом.

– Багато вагонів купуємо, є такі, які самі робимо. У нас не так багато виробників, – розповідає про потяги, які проїжджають повз. – Один такий із кількох вагонів вартує близько 900 євро.

Самостійно один вагон команда із шести людей створює близько місяця.

– Мали закінчити проєкт у цьому році, але затягнули з переїздом через ремонт. Експонуватися макет буде в сусідньому залі, коли ремонтні роботи завершаться, – каже Павло.

Після завершення основої роботи над проєктом його експозицію продовжуватимуть доповнювати новими об’єктами.

– Наша мета показати Україну різну – аграрну, технічну, архітектурну, промислову, – пояснює директор. – Я тут і архітектор і керівник, і ідейний натхненник.

ОЛЕСЬКИЙ ЗАМОК

У компанії працюють 40 людей. Команду Павло підбирав самостійно. Шукав працівників у клубах за інтересами. Когось знав. Неможливо створювати це, якщо ти не гориш ідеєю, зізнається.

– Для багатьох це було хоббі. Коли з’явилося приміщення – почав проєктувати макет. Ми створюємо один з найбільших проєктів у Східній Європі на залізничну тематику. Це українське село, регіон Поділля, з автентичними хатками, яке пронизане річкою зі справжньою водою і дамбою, – показує на частину макету з хатками-мазанками.

Ширина між рейками на проєкті – 16,5 мм, а у реальному житті 1410 мм. Також на макеті є шахта та елекстростанція висотою в 1,2 м.

– У центрі Олеський замок, бо він розташований на пагорбі і має невеликий розмір. Тому мали можливість у точності масштабувати його. Якщо зменшити замок у 87 разів – то ось він, – показує гордо на споруду.

Станіслав сідає на підлогу і під’єднує дроти. Намагається увімкнути котельню. Із труби починає струїтися дим.

Частина села вже трішки вимальовується, однак досі немає всього озеленення та мешканців, пояснює дизайнер цієї частини макету. Русявий чоловік у картатій сорочці не хоче називати свого імені.

– Картинки брали з книжок по етнографії, їздили у Пирогово, заміряли все, – каже, – Ось це хата каменяра, – показує.

Крайній будиночок недобудований – там у шароварах та вишиванках зводять покрівлю місцеві. Усередині розписана квітками під стіною стоїть піч. Біля неї пораються господині у довгих українських спідницях та з хустками на голові. На подвір’ї є місце для толоки – селяни міситимуть глину з сіном, щоб обмазувати хати.

За будинокм каменяра – хата тесляра та коваля. Поруч неї стоїть кузня: під завугленою пічкою, на яку спирається великий молот, на пеньку лежить камінь. У кутку кухні – оберемок дров, на балці під стріхою висить брудна мотузка.

Між хлівом, конюшнею та клунею на макеті “виріс” колодязь та снопи з сіном, підперезані дерев’яними балками. За селом у полі будуть випасати корів.

– Якщо прокласти все, то вийде ціла історія, – захопливо розповідає чоловік. – У лісі будуть вирубувати дерева, його в плоти збивати, а до тесляра річкою будуть деревину постачати. Як комікс. Розпускатимуть на дошки та бруси. З них будуватимуть сарай і хату. У ставку пацани будуть на човнах діставати всяке сміття з води, – показує туди, де втонув рожевий велосипед.

Найбільш чепурний будинок старости із синьою покрівлею. За ним встновлять пасіку.

СОБАКИ І КУРИ РОЗМІРОМ З НАМИСТИНУ

Підходимо до залізничної станції позаду села з кам’яною будівлею, пофарбованою білою та бежевою фарбою. Дизайн робили з фотографії.

– Залізничний вокзал міста Гайворон, – підтримує розмову Павло. – Це унікальне місце, де поєднана вузькоколійна та ширококолійна залізниці. Однак зараз там провели реконструкцію будівлі, а ми відтворили у старому варіанті. Креслення цього залізничного складу нам надіслав підписник, який просто любить створювати макети. У нас знайшлося для нього місце.

У середині складу в синій робі та з помаранчевими касками на голові працівники залізниці розвантажують мішки на піддони.

У майстерні художників та дизайнерів на високих залізних полицях справжній ліс. Сосни, берези, липи, верби чекають, доки їх висадять на макет. 28-річна Юлія Єндружієвська зі щільним пучком волосся на голові, обережно кріпить до залізних дротів сухі гілки рослин. Згодом поверх будуть напилювати зеленим флоком – синтетичними волокнами, що схожі на волосинки.

– Ми пробуємо, експериментуємо. Багато маленьких дерев. Робимо одразу партіями, починаємо із заготовками. За день можу зробити чотири-п’ять рослин. Ось я робила соняхи, квіточки, кущики, – відкриває невелику пластикову ємність з мініатюрами. – Огірки – це фарбований тмин.

У ящиках до 7 мм у довжину, зберігаються огірки та помідори. Їх продаватимуть на ринку, який теж з’явиться на макеті.

Юлія за професією бухгалтер. Коли зрозуміла, що робота не приносить задоволення, вирішила звільнитися. Знайомі запропонували роботу в Miniland. Колись також працювала на виробництві мозаїки, згадує.

– Там теж робота з деталями, можна було помріяти, щось вигадувати, – пояснює жінка. -Тут мені легко працювати, у бухгалтера весь час папірці, одне і те ж саме. А тут я розвиваюся.

На столі у ряд стоять маленькі фігурки містян у спортивному одязі та з рюкзаками. Деякі образи змальовувала з колег. У коробках лежать мініатюрні тварини. Собаки, кури, гуси, лисиці усі розміром з намистину.

На панорамних вікнах кабінету архітекторів приклеєні паперові сніжинки.

– Вчора, знаєте, чому сніг пішов? – питає бородатий макетувальник Юрій Сечинев. – Бо Жанна сніжинок наклеїла!, – усі враз починають сміятися з жарту.

Юрій разом із колегою створюють стіни цегляного будинку. Кожну деталь кріплять пінцетом до пластикової панелі. Для однієї використовують до 1,5 тис. крихітних цеглин.

– Я проєктую ринок. Хочу зробити все, як у реальному житті. Хачапурню та кіоск швидких кредитів на Нивках бачив, – розповідає макетувальник.

Позаду “Хачапурні” розміщені смітники із чорними пакетами. Біля кіосків є “наливайка”, як її називає автор. Поруч з нею – громадський туалет.

Архітектор Жанна встає з-за велкого комп’ютера та дістає з найвищої полиці власну роботу.

– Це найперший кінотеатр в Україні – “Екран”. Тільки він буде працювати, – каже та показує будівлю у розрізі. У центральній залі видніються глядацькі червоні крісла навпроти великого екрану. – Будемо транслювати тут реальні фільми. Афішу можна змінювати – дістає з дошки оголошень яскравий плакат на дерев’яній дощечці.

250

гривень приблизно стільки коштуватиме квиток у зал, де розміщуватиметься фінальний макет залізниці. Експозицію автори планують відкрити у квітні.