Підготовка до показу починається о шостій ранку
Коли Вікторія Чорномаз уперше
Відчула гордість батька
З дитинства займаюся спортом. Легко вчуся та можу грати в усі ігри з м’ячем, волейболом займаюся професійно, дуже люблю кататися на лижах. У школі була активною в навчанні, спорті й у громадському житті. Прагнула показувати блискучі результати. Часто перемагала на атлетичних кросах на 23 кілометри, у стометрівках, командних естафетах. Неймовірні відчуття, коли тренуєшся самостійно, бігаєш щоранку і потім здобуваєш перемогу. Займала призові місця на олімпіадах і у творчих конкурсах. У 11-му класі ми з хлопцем із паралельного класу виграли обласну спортивну олімпіаду. Пам’ятаю досі дзвінок моєї вчительки з фізкультури: сказала, що мої результати вдвічі кращі від досягнень інших учасниць і я представлятиму Вінниччину на першій Всеукраїнській спортивній олімпіаді в Харкові. Мені саме дуже хотілося побувати на сході України в Донецьку або Харкові, і тут така можливість. Зі мною поїхав батько. Він суворий, зазвичай не показує почуттів. Крім того, він професійний спортсмен, досі бере участь у змаганнях із футболу, волейболу, тенісу, любить та організовує змагання для молоді та ветеранів. На олімпіаді я виборола срібло та, певно, вперше відчула, як сильно батько мною пишається. У теоретичній частині я посіла перше місце та практично в кожній іншій ігровій, туризмі, гімнастиці, атлетиці була у призерах.
Вирішила стати моделлю
На випуску в дитячому садку впевнено заявила, що хочу стати моделлю. Сама не знаю, звідки це взяла, проте ще зовсім маленькою любила ходити на підборах. Звичайно ж, взувала мамині туфлі. Коли мені було 8 років, мама купила дитячі босоніжки на підборах. Я дуже любила в них гуляти та фотографуватися. Мама часто влаштовувала мені фотосесії. Відчувала себе комфортно, ніби це моє.
Щойно вступила до університету в Одесі, першого ж дня пішла з мамою шукати модельну школу. Дивом натрапили на одну в п’яти хвилинах від університету, туди одразу й записалася. З першого курсу почала брати участь у конкурсах, працювати на фотосесіях і показах.
Заробила перші гроші
Малою постійно збирала гроші, мала різні заначки. Щоліта разом із бабусею продавала на базарі фрукти та овочі, вирощені на городі. За літній сезон заробляла непогану суму й перед школою купувала собі зошити та інші канцтовари. Студенткою мала підвищену та президентську стипендії, але цього мені було мало хотілося заробляти й відкладати собі на квартиру, тому шукала різні проєкти, працювала на виставках і шоу. Окрім роботи, відвідувала чимало гуртків. Наприкінці третього курсу здала достроково сесію і за контрактом разом з іще сімома дівчатами поїхала на пів року до Туреччини у складі шоу-балету. Це були красиві хореографічні постановки з елементами дефіле. У нас були шикарні вбрання: сукні з довгими шлейфами, пишні накидки та багато декору й атрибутів. Після контракту я відчула ще більшу мотивацію та наснагу до роботи.
Люблю передчуття нової поїздки
Я не марнотратна, на власні потреби витрачаюся помірковано, проте ніколи не шкодую грошей на подарунки близьким і на благодійність. До повномасштабної війни допомагала дитячим будинкам, тепер підтримую ЗСУ.
Побувала за кордоном
Зі школи мала потяг до мов. У дев’ятому класі посіла друге місце в області серед учнів курсів англійської мови Flash. Тоді мені подарували путівку в дитячий англомовний табір у Болгарії. Це були моя перша поїздка за кордон і цікавий досвід. Нині всі свої подорожі пов’язую з роботою. Люблю передчуття нової поїздки. Якщо є робоча пропозиція за кордоном, мене довго вмовляти не треба взяла валізу й уже їду. Нещодавно побувала у 30-й країні, проте найбільше мене вразила Японія. У країні неймовірний порядок і тиша. Усюди дуже чисто, навіть там, де ведеться будівництво, а ще вдень на вулицях столиці дуже мало людей. Є й негативні сторони такого порядку: через те, що японці дуже багато працюють і завжди стримують емоції, в них високий відсоток суїциду.
Здивувала сама себе
Дізналася, що в університеті є курси з вивчення різних мов. За розмовою з бабусею розповіла їй про це. Вони з дідусем відклали мені кошти та вмовили записатися на вивчення якоїсь мови. Я обрала іспанську, але в групі були студенти, які вже мали певну базу, тому я трохи відставала. Врешті вивчення іспанської вирішила відкласти. Потім по роботі поїхала в Італію. Не було мети вчити італійську, бо все ж прагнула знати іспанську. Проте, на свій подив, через місяць перебування там я почала розмовляти італійською. Певно, потяг до мов дався взнаки.
Вишила сорочку
На початку минулого року стала однією з учасниць конкурсу краси “Міс Вінниця-2022”, але через повномасштабну війну його довелося відкласти. Пізніше вирішили змінити формат замість традиційного конкурсу краси провести декілька благодійних заходів. Перший був у квітні 2022 року. Дівчата мали представити власні вироби ручної роботи. Я пошила військовий розвантажувальний жилет, адже тоді в них була велика потреба й мама з перших днів взялася виготовляти їх для військових. Я приходила в майстерню і допомагала їй малювала, кроїла, тому з нюансами пошиття була знайома.
Передала мені вишиті сорочки як сімейну реліквію
Цього року учасниці конкурсу змогли долучитися до благодійного аукціону, виготовивши лоти на торги. Мета заходу зібрати гроші на безпілотники для ЗСУ. У мене виникла ідея вишити сорочку. Маю вишиванку бабусі, а декілька років тому прабабуся передала мені вишиті нею сорочки як сімейну реліквію. Її сорочки надзвичайно гарні, зі складними візерунками, вишиті хрестиком та гладдю з мережкою. Бабуся навчила мене вишивати ще в дитинстві, але тоді я не дуже приділяла увагу цьому заняттю. Тепер тітка запропонувала вишити гладдю. Уперше взялася за таку масштабну роботу, хоч і довго вагалася, чи вдасться. На моє здивування, вийшло гарно вишиванку оздобила маками, ромашками та волошками. Її на аукціоні продали найдорожче за тисячу доларів. Купив сорочку благодійник із Канади українського походження.
Пофарбувала волосся
У студентські роки захотілося змін у зовнішності. Перефарбувалася на білявку. Невдовзі поїхала на роботу в Італію. Тоді, крім фарбованого білого волосся, мала нарощені вії та манікюр із гель-лаком. Мені сказали, що це тільки псує красу дівчини й потрібно все зняти. Після Італії поїхала за контрактом у Грецію. Там порадили те саме. Відтоді я від усіх цих “атрибутів краси” відмовилася. Зрозуміла, що краще так, як створила природа. Тепер волосся не фарбую і вже понад п’ять років не покриваю нігтів гелем. Природний вигляд мені подобається значно більше.
Зрозуміла, що наполегливість і мрія виправдали себе
Подружка часто бувала у Франції і якось запросила мене з собою. Я знала, що скоро має відбутися тиждень моди в Парижі. Мріяла туди потрапити й узяти участь у показі. Проте подружка відверто сказала: “Це неможливо. Для цього в Парижі треба жити декілька місяців, вступити до престижного агентства, там, можливо, тебе подадуть на кастинг і лише тоді матимеш шанс пройти”. Проте тут не підвела моя наполегливість: розуміла, що мені потрібно лише знайти цей кастинг, а далі я впораюся. За два тижні все ж знайшла місце, де проводився кастинг, мене обрали і врешті-решт я взяла участь у показах для двох брендів під час Paris Fashion Week. Це був мій перший показ на заході світового значення. Відчувала, що досягла бажаної висоти.
Уже понад п’ять років не покриваю нігтів гелем
Тепер часто беру участь у тижнях весільної моди та весільних фотосесіях. Раніше мріяла про такі зйомки, але думала, що це не для мене. Кожне нове досягнення дарує не лише задоволення, але й мотивацію на інші справи. Ще є чого прагнути, тому не можу розслабитись.
Почула, що варто схуднути
У мене батькова генетика, він високий та стрункий, і я така. Проте найхудішою була після складання зовнішнього незалежного оцінювання. У студентські роки погладшала: за зросту 179 см вага була 60 кг. Не вважала себе товстою, але в модельних агентствах радили схуднути на декілька кілограмів та сантиметрів. Мені це не дуже вдавалося через любов до солодощів. Коли закінчився підлітковий вік, вага стабілізувалась і тепер я важу 57 кілограмів. Дієт ніколи не дотримувалася, проте маю деякі принципи харчування: намагаюся менше їсти борошняного й цукру, не люблю фастфуд. Бажано їсти маленькими порціями, вживати більше зелені та рідини. Дотримуюсь інтуїтивного харчування, а також їм і не картаю себе за це. Тоді зайві кілограми не відкладаються. Так працює психосоматика. Крім того, рятує ритм життя. Я не можу сидіти на місці, постійно маю якісь справи, дуже багато ходжу. У рідному містечку це 1015 км щодня, за кордоном 2025 кілометрів.
Почувалася некомфортно на подіумі
Перед показом кожна модель знає, які речі вдягне, адже дизайнери хочуть показати свої роботи більш виграшно і добирають дівчат, щоб одяг сидів якнайкраще. На примірках заведено робити фото дівчини у виробі, аксесуарах і взутті до нього, потім прикріплювати до вішалки. Якщо має відбутися масштабний показ, то підготовка до нього починається о 68-й ранку. Мені завжди щастило з образами, проте якось у метушні одна дівчина помилково взула мої туфлі, а мені залишилися менші. Настав час виходити на подіум, мусила влізти в них і показати, що все класно. Було незручно, але на подіумі в кожному разі відчуваю ейфорію, а все інше дрібниці.
Зрозуміла, що доля
На побачення запрошували часто, але це мені не дуже подобалося. Хоч я демонструю одяг і по роботі завжди на людях, проте в повсякденному житті не дуже люблю увагу. Завжди надавала перевагу навчанню чи роботі замість побачень.
Під час карантину була в рідному місті і якось на літньому волейбольному майданчику зустріла Миколу. Ми з ним знайомі з дитинства, наші батьки дружать давно, часто разом їздили в ліс, на свята, у літні табори, на спортивні змагання. Коли пішли навчатися, не спілкувались. А тут зустрілися знову на тренуванні з пляжного волейболу. Коля почав виявляти знаки уваги. Стали грати в парі та разом брати участь у змаганнях з міксованого пляжного волейболу. Він теж дуже наполегливий і працелюбний, завжди за справедливість. Із початком повномасштабної війни не міг залишатись осторонь, допомагав ЗСУ. А восени торік пішов добровольцем на фронт.
Викреслила із життя
Мала декілька знайомих росіянок. Коли почалася повномасштабна війна, вони мені писали не слова підтримки, а заїжджені наративи: “Вы сами себя бомбите”, “Где вы были 8 лет?” Намагалася щось пояснити, але зрозуміла, що це не має сенсу, заблокувала скрізь і викреслила із життя.
За кордоном часто вдягаю футболку з нашивкою нашого прапора як нагадування про нашу країну. Люди завжди висловлюють свою підтримку, запитують, чи в безпеці мої рідні і де я тепер живу. Про Україну не забувають, і це важливо.