Війна і диктатура: закручування гайок в РФ та втеча інтелектуалів

Два року тому, на початку 2022, мало хто у світі насправді сумнівався, що у разі дійсно масштабної українсько-російської війни, РФ доволі швидко здолає опір сусідньої України. Так само, мало хто сумнівався, що могутня імперія Філіпа ІІ, який володарював над Іспанією, Нідерландами, Неаполем, Сицилією й неосяжними колоніями у Новому світі з їхніми нечуваними скарбами, легко здолає бунтівні Голландські провінції, що в 70-х роках XVI століття наважилися кинути виклик найпотужнішій державі тодішнього світу.

Король Іспанії Філіп ІІ (1556-1598) явно не розумів основних причин невдоволення своїх підданих в північноєвропейських провінціях. І, мабуть, не читав видану ще у 1511 році блискучу книгу “Похвала глупоті” одного з найвизначніших голландських мислителів Еразма Роттердамського, який писав: “Можновладці хоч і купаються в розкошах, але водночас дуже нещасливі: ніколи певно не знають, хто з їхнього почту говорить правду. Саме тому вони часом підлабузників вважають за друзів”. Намагаючись керувати майже усім тодішнім світом зі свого кабінету в палаці Ескоріал і спілкуючись здебільшого лише з обмеженим колом наближених царедворців, він так і не зрозумів, що жорстокою інквізицією і чисельними репресіями можна лише налякати, але навряд чи спонукати на створення чогось дійсно дієздатного.

Тим не менш, спершу здавалася, що на боці монархічної Іспанії уся перевага кваліфікований бюрократичний апарат, величезні багатства корони. Також – широкі ідеологічні і пропагандистські можливості Католицької церкви, найбільша і найсильніша армія в Європі, потужний флот та величезні ресурси усієї неосяжної імперії, про яку казали, що над нею ніколи не заходить сонце.

Утім, тоді мало хто зрозумів, що на боці повсталих провінцій не лише високий моральний дух населення і готовність померти за свої переконання, завзятість воїнів і великий досвід мореплавців, але й відкритість до нових ідей та економічна свобода, яка дозволила їм залучити на свою підтримку багатьох заможних французьких гугенотів, маси гнаних європейських. Зокрема й іспанських, євреїв і узагалі велику кількість різного роду дисидентів-інтелектуалів і підприємливих людей з усього континенту. На боці голландців були й відверті симпатії усіх ненависників Іспанської імперії від німецьких протестантів до вправних англійських моряків.

Не зламали мужніх голландців, ані кривавий терор намісника Філіпа ІІ – герцога Альби, ані жорстокі тортури інквізиції, ані масові страти і руйнування іспанської армії. Тож, пройшовши через важкі випробування, а часом і прикрі невдачі, завдяки мужності захисників, допомозі друзів і врешті-решт виснаженню ресурсів Іспанії, Голландії вдалося здобути бажану перемогу. Згодом, ця невелика європейська країна з населенням менше двох мільйонів, позбавившись тягаря чужоземної монархії, встановивши достатньо підзвітний населенню уряд і розвинувши загальний добробут, спромоглася захопити контроль над торгівлею в Балтійському морі, зав’язати відносини з Цейлоном, Індією, Явою, Формозою (теперішній Тайвань), Тасманією, Японією, Китаєм, заснувати бази в Північній і Південній Америці, Західній і Південній Африці.

“Загалом, землі, де міські середні класи, досягали більшої ваги у суспільстві ставали найбільш терпимими з інтелектуального і релігійного поглядів. Можливо, розвиток Голландії, Англії та Франції пояснюється саме цією обставиною, ніж релігійною належністю їхніх урядів”, – робить висновок відомий американський історик Вільям Мак-Ніл. Хоча, як ми знаємо, Франція згодом зійшла зі шляху релігійної толерантності і стала ультра-абсолютистською католицькою монархією. А потім у значній мірі саме через це вщент програла боротьбу за глобальне лідерство Британії. Однак, хто знає, якби не перемога Англії над Голландією у низці війн XVII сторіччя за контроль над європейською торгівлею, можливо, більшість світу і увесь міжнародний бізнес говорив би сьогодні голландською, а не англійською?

Як відомо, розпочавши війну і усе більш закручуючи гайки майже усіх громадських свобод, РФ фактично виштовхнула за межі своїх кордонів найбільш мобільну і талановиту частину населення. Разом із 270 кращими науковцями, викладачами і директорами інститутів. Виїхали математики, фізики, економісти, фахівці у сфері комп’ютерних наук, біологи, історики і філологи. Непоодинокі обвинувачення російських вчених у начебто шпигунстві з боку “професорів” із ФСБ та міжнародні санкції унеможливлюють наукові контакти з закордонними науковими центрами. А все більш тотальний контроль над капіталами сприяє їхній втечі в більш сприятливі юрисдикції.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Це небезпечніше за Трампа” – що відбувається у США і чи Україна отримає допомогу

Так само й Іспанія після завершення Реконкісти, попавши в тенета похмурого релігійного фанатизму, виштовхнула за кордон заможну мусульманську громаду і підприємницьку, космополітичну та багату єврейську. Карл V, батько Філіпа ІІ, знищив паростки місцевого самоврядування, жорстко придушивши повстання комунерос, тобто міських громад. У збунтованих міст відібрали привілеї, а всю владу отримав король, церква і великі землевласники.

Селяни, чия безпросвітна бідність попала на сторінки багатьох відомих книг, ледве боролися за виживання, навіть не думаючи про якісь політичні прагнення. Торгівля впала, промисловість не розвивалась, наука ледве животіла під потужною цензурою церкви і пильним оком страшної інквізиції. Не випадково, колись неосяжна світова імперія вже наприкінці XVII сторіччя, тобто менш ніж за сторіччя за висновком автора відомої історії Європи Нормана Дейвіса скотилася на другорядні ролі в Європі і згодом на довгі століття попала у періоди перманентної політичної нестабільності і навіть внутрішньо громадянського збройного протистояння. Вийти же з них Іспанія спромоглася відносно нещодавно і лише через болісні та доволі тривалі у часі процеси демократизації. Згадаємо хоча б спробу військового перевороту 23 лютого 1981 року.

Ми ж, українці, для багатьох у сучасному світі вже стали потужним мотиватором, справжнім натхненням і наочним прикладом того, що чутки про піднесення диктаторів і упадок демократії є явно перебільшеними.

Часто говорячи про переваги авторитарних режимів початковий динамізм, оперативність у прийнятті рішень, можливість швидкої концентрації сил, експерти, журналісти і часом навіть політики чомусь забувають, що практично усі дійсно визначні промислові винаходи і проривні наукові відкриття модерних часів були зроблені. І, головне, реалізовані духовно вільними людьми в атмосфері значної внутрішньої та зовнішньої свободи. А авторитарні режими рано, чи пізно, втрачають імпульс розвитку і переходять до групи відстаючих.

Американський журналіст Волтер Айзексон, автор надзвичайно цікавої і пізнавальної розповіді “Ейнштейн. Життя і Всесвіт генія”, зазначає: “Його захоплива історія доводить нерозривний зв’язок між творчістю і свободою, у ній проявилися тріумфи і трагедії цілого століття”. І додає, що після встановлення нацистського режиму в Німеччині “з країни емігрували чотирнадцять нобелівських лауреатів і двадцять шість із шістдесяти професорів теоретичної фізики. Саме завдяки вченим, які втекли з Німеччини та з окупованих нацистами країн, союзники першими створили атомну бомбу: це Альберт Ейнштейн, Едвард Телер, Віктор Вайскопф, Ганс Бете, Лізе Майтнер, Нільс Бор, Енріко Фермі, Отто Штерн, Ойген Вігнер, Лео Сілард та інші”.

Документально описуючи в книзі “Зимова фортеця. Чому Гітлер не зміг першим створити атомну бомбу” героїчні зусилля норвезьких командос і бійців британської спецслужби з перешкоджання нацистській ядерній програмі американський журналіст Ніл Баскомб зазначав: “Знищення виробництва дейтерію в Норвегії одна з головних причин того, чому німці не змогли створити ядерний ректор”. При цьому, він також наводить і слова британського розвідника, діяльність якого була спрямована на протидію німецькій ядерній програмі: “Невдалі експерименти викликали суперечки в німецьких наукових колах”.

Та чи могли не виникнути ці суперечки у колах, що в умовах тоталітарного режиму рішуче відкидали усе їм незрозуміле і виступали за пріоритет так званої “арійської науки” і “арійської фізики”? Очевидно, не лише Боже провидіння і невдалі експерименти, але й сама вождистська природа фюрерського режиму не дозволили нацистській Німеччині наприкінці Другої світової війни оволодіти найпотужнішою зброєю.

Дехто може спитати, а як же сталінський СРСР, що вже у 1949 році спромігся отримати свою ядерну бомбу? Та, не забуваємо, що це у великій мірі стало можливим в умовах, коли значна кількість людей по всьому світу, мало що розуміючи в жорстокій системі сталінізму, відчувала справжнітсимпатії до переможця Гітлера і щиро допомагала Радянському Союзу здобути стратегічний паритет зі США.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Криваві алмази: як РФ ускладнюють доступ на міжнародний ринок

Звичайно, зовнішня свобода передбачає й забезпечення дійсного верховенства права, індивідуальної і економічної свободи та встановлення відкритого і справедливого управління. Тож, вочевидь, не слід нам і нашим керманичам забувати поради згаданого вище відомого голландця: “Хто взявся за кермо правління, той мусить віднині полишити приватні справи і дбати лише про громадські інтереси; не відступати ні на крок від законів, автором і виконавцем яких є сам; слідкувати за непідкупністю службовців і суддів; бути або благодатною зіркою, бездоганною у всьому, і дарувати людям найбільші блага, або стати жахливою кометою, що приносить згубу”.

Мабуть, і додати до цього дійсно нічого, крім ще однієї цитати від мудрого Еразма: “Скільки підступів, скільки ненависті й небезпек чатує на можновладців! Вже не кажу про страх перед судним днем, коли доведеться стати перед Царем небесним і відзвітувати навіть про незначні провини. Покара буде суворішою для того, хто мав більшу владу”.

Що ж, простих шляхів і рішень, вочевидь, для нас немає. Вже є підстави вважати, що цей рік буде насамперед роком війни дронів, ракет і проти-ракет та, відповідно, їхньої кількості. Тобто, йдеться і про іноземну допомогу, і про можливості оборонної промисловості. Тил же усе більше наближатиметься до фронту. Оскільки Кремль не полишає спроб завдавати ударів по об’єктах критичної інфраструктури і деморалізувати українців, примусивши їх до миру. Так само, як це робив Гітлер, наказуючи систематично бомбардувати найбільші британські міста в роки Другої світової війни. Не вдалося. Немає й жодних сумнівів у тому, що Україна не злякається. Хоча, для впевненої перемоги над ворогом нам обов’язково будуть потрібні і широка політична підтримка наших симпатиків в усьому світі, і дієва допомога наших партнерів.

Не випадково, сьогодні в РФ вважають, що чи не єдиною можливістю вийти на позитивні для себе сценарії подальшої війни з Україною – це домогтися суттєвого скорочення або узагалі припинення військової допомоги нашій державі з боку країн-партнерів як за допомогою ядерного шантажу, так різного роду інформаційно-підривних операцій. Як нам протидіяти цьому безсумнівно є великою темою для окремої і дійсно фахової розмови.