Ця скринька була в нас, відколи себе пам’ятаю, розповідає 79-річна Софія Желізняк із села Пасіка на Закарпатті. Мама трохи працювала на сувенірній фабриці ще до нашого народження. Можливо, вона звідти. Можливо, хтось із родичів подарував. Уже немає кого спитати.
Усередині в дерев’яній скриньці старі родинні фотографії.
Мама на всіх вже старша й у хустці. То могла клеїти сестра, коли вчилася в технікумі. На одній знимці неможливо нікого впізнати така вона стара й неякісна. Вгадується жінка й малі діти. Котресь із тих дітей наш батько. Є фотографія, де мама стоїть із дітьми. То наші родичі, які приїжджали з-за кордону.
Матір Софії Марію забрали до сина Івана 1992-го. Жінка довго хворіла до того.
Мамі обіцяли, що перезимує та повернеться у свій будинок. Але померла в брата за сім років. Коли збиралася, згадала про скриньку. Поклала туди якісь дрібниці і старий поламаний годинник. Його їй подарував брат, коли почав працювати наприкінці 1950-х. До смерті тримала там ключ від своєї хати. Ховати ми її повезли з рідного дому. Тим ключем відімкнули.
Після смерті жінки невістка поділила між родичами всі речі.
Мама багато вишивала. Любила прикрашати будинок цитатами з Псалтиря. Мала багато нової постільної білизни. Скриньку хотіли викинути вона стара, не має трьох ніжок. Але сестра попросила забрати її собі. Ще за життя віддала її першій правнучці Марії, тезці нашої мами. Тобто скринька тепер у праправнучки першої власниці в Києві. 24 лютого 2022-го 11-річна мала збирала найцінніше вранці. Вивезла і скриньку.