Курська операція ЗСУ – це геополітичний маневр

Операція Збройних сил України на Курщині блискуча в плані організації. Є три закони війни. Перший концентрація сил і заходів, другий узгоджена робота всіх родів військ, і третій, що стосується саме Курської операції, прихований удар. Російську розвідку вважали найкращою у світі, проте Україна зуміла приховати від неї атаку кількох бригад ЗСУ на їхню територію. З точки зору організації бойової операції, це неймовірно. І це перший момент, суто у бойовій частині. Другий геополітичний остаточно розвіюється міф, що не можна нападати на ядерну державу. Виявляється, можна. Де ядерні удари у відповідь? Їх не було. Третій момент ми розуміємо, що не збираємося анексовувати Курщину чи створювати там якусь свою адміністрацію. Тобто операція наших Збройних сил не що інше як геополітичний маневр. Переговори обов’язково розпочнуться, і не треба цього боятися. Єдина ремарка вони не будуть прямими. Це не будуть переговори між Україною і РФ, вони відбуватимуться, за новою угодою, між Україною, Туреччиною і ще низкою країн-гарантів: США, Великої Британії, Франції та інших країн Заходу. Так от, на цих потенційних переговорах у нас буде потужна позиція за старим римським прикладом Quid pro quo “Щось на щось”. Рано чи пізно ми точно будемо ставити питання обміну територіями. Зайняті нашими військами російські землі потенційно можуть бути обміняні на Запорізьку атомну електростанцію, що перебуває на конкретній земельній ділянці.

Також плюс Курської операції колосальний іміджевий удар по Путіну. Вона відкрила кілька зрізів. Перший виявляється, Росія не готова до опору. Давайте згадаємо, яка ситуація була на Херсонщині і в самому Херсоні, коли туди зайшли російські окупанти. Скільки було демонстрацій місцевого населення зі скандуванням “Йдіть додому! Забирайтеся геть!” Нічого подібного в Росії не сталося, і це дуже принципова деталь.
Другий зріз має балістичний характер. Бо Курщина це великий автотранспортний вузол. Ще один зріз відволікання сил противника від головних плацдармів. На Покровському напрямку наступ ворога суттєво забуксував. Тому загалом це комплексна, дуже успішна, якісна, добре продумана добротна операція.
Щодо ситуації на Покровському напрямку тут все чітко і зрозуміло. У жовтні 2023 року російське командування поставило конкретне завдання: вийти на адміністративні кордони Донеччини. Чи вдасться це їм покаже час. Ворог мав кілька оперативних часових показників. Перший грудень минулого року, ми його зірвали. Другий вибори президента РФ Путіна у березні 2024 року, ми його зірвали. Третій інавгурація Путіна, ми його зірвали. Четвертий День перемоги, ми його зірвали. Наступний, ймовірно, буде під час дня народження Путіна у жовтні. Ми пильно спостерігаємо за ситуацію на Донеччині та Курщині, новизни в оперативному і тактичному мистецтві там немає жодної.

Дуже важливо, щоб партнери України дозволили бити західною зброєю вглиб території Російської Федерації. Бо ворог як використовував армійську авіацію з перших днів повномасштабної війни, так використовує її донині. Дозвіл бити вглиб Росії вирішив би питання найперше гелікоптерів Мі-24 і Ка-52, які мають величезний спектр озброєнь, можуть брати на борт до двох авіабомб, типу ФАБ-250.
Ракети, які ми отримали від партнерів, мають радіус дії 250 кілометрів, а якраз у середній смузі Росії набудована велика кількість спеціалізованих військових об’єктів. Якби ми все це почали нищити нам би сильно полегшало на війні. Але це не означає, що її перебіг кардинально змінився б. Для того, щоб сталися незворотні зміни, треба вирішити проблему застосування авіаційних бомб, починаючи від найлегшої ФАБ-150 і до найважчої ФАБ-1500. Їх використовує Су-34, що має бойовий радіус у межах 700 кілометрів. Таку відстань до аеродрому всередині Росії можуть подолати важкі крилаті ракети, як AGM-158 JASSM, які бере на борт F-16 або дрони, дрони і ще раз дрони. Оцю проблематику ми поки що не розв’язали. Плюс логістика проблему з тим, що ввозиться в зону окупації до північного угрупування “Сєвєр”, можна було б суттєво вирішити за допомогою ракет з радіусом дії 300 кілометрів. Вони знизили б транспортний потенціал противника саме знизили, бо залізниці відносно швидко ремонтуються.
В радіусі 2,5 тисяч кілометрів а саме таку відстань спроможні долати наші найсучасніші ударні безпілотні системи є 42 великі склади на території РФ. Це доволі багато. Один з найбільших і найновіших складів у Тверській області ушкоджений щонайменше на 75 відсотків. За найскромнішими підрахунками, там зберігалося близько 30 тисяч тонн боєприпасів. Це 2,5 тисячі вагонів, загалом на 10 місяців бою. Точно підтверджено, що виділена під час вибуху енергія становила від 10 до 15 кілотонн це як перша атомна бомба, скинута на Хіросіму. Завдяки цьому забезпечення снарядами угрупування “Сєвєр”, що має пряме завдання вибивати нас із Курського плацдарму, знизиться на 70 відсотків. Попри те, що дрони зайшли у війну як серйозна ударна бойова сила, все одно війну досі на 80 процентів веде артилерія, і вона ніколи не буде замінена, хоч би як розвивалися дрони. Важкий снаряд важить від 40 до 50 кілограмів і несе в собі від 5 до 7 кілограмів вибухівки. Плюс швидкість снаряду від 600 до 930 метрів на секунду збити їх практично неможливо. Не кажучи про радіоелектронну боротьбу, що ніяк не може вплинути на снаряд. А всі дрони без винятку це радіопривід, який можна корегувати. Тому знищення ворожих складів дронами великий успіх, плюс спростоване твердження, що росіяни можуть будувати повноцінні артилерійські склади, які начебто витримують навіть ядерний удар. Якщо серія безпілотників завдала таких втрат, то що було б, якби прилетіло кілька важких ракет? І найголовніший висновок дискредитована російська система протиповітряної оборони. Зенітно-ракетні комплекси С-300, С-350, С-400 дальнього радіусу дії не змогли виконати своє призначення. Тож це сутєєвий удар по російському експортному потенціалу. Перші результати вже є за підсумками 2023 року, Росія втратила другу позицію у світі як продавця зброї вперше з 1960-х. Її обійшла Франція. Але не забуваймо, що РФ за місяць виробляє близько 150 тисяч снарядів досі найвищий показник на планеті. Американці вийдуть на 80 тисяч лише наступного року. Тим більше Росії частково допомагають Іран і Китай. Тому говорити про снарядний голод ворога некоректно. Проте втрати відчутні якщо влітку 202-го вони виставляли 45-80 тисяч снарядів на добу, то зараз цей показник опустився до 10-15 тисяч. Це велика перевага на нашу користь.

Навчання російського військово-морського флоту “Океан-2024” за участі Китаю це відповідь на випробування США міжконтинентальної балістичної ракети Minuteman III, що здатна долетіти до РФ. На цей час росіяни не мають повноцінного флоту, який міг би конкурувати з американським. Найпотужніший російський авіаносець “Адмірал Кузнєцов” вісім років не виходив у море і вже не вийде його екіпаж переформований у механізований батальйон і відправлений воювати в Україну. Важкий крейсер “Петро Великий” останній бойовий корабель, озброєний ракетою “Граніт”, що мав протистояти авіаносним ударним групам США також списаний. Єдине, що в них залишається робочого підводний ракето-ядерний флот. Є найновіші розробки під крилату ракету “Калібр”, є також малі ракетні кораблі типу “Каракурт”, що годяться для Чорного та Азовського морів, але для океанічного протистояння ні. Тому маневри “Океан-2024” це намагання зберегти хорошу міну при поганій грі. Немає сумніву, що китайці в найближчі десятиліття перевершать росіян у плані надводного флоту, хоча російський підводний флот ще мінімум 20 років буде в адекватному стані.

Щодо прогнозі на зиму 2024/2025 року. Нам треба протриматися до листопада, коли почнуться дощі, ґрунт стане мокрим і противник не зможе розгортати військову техніку – найперше танки і броньовані машини – у бойові порядки. Танк важить від 36 до 43 тонн, броньована машина 12-13 тонн. Ми перейдемо у стан “вогневої рівноваги”. Так уже було двічі, найімовірніше так буде і цієї зими. Треба щонайменше три тижні 15-градусних морозів, щоб земля промерзла і ми могли розгортати нашу бойову техніку. Але за дві зими такого ще не було.

Передплатити журнал “Країна”