У ХІХ столітті з’явилися перші кулінарні книжки українською мовою. Серед них “Русская пекарня, або Наука як варити і печи” Емілії Левицької, видана 1868 року в Коломиї. Використане в назві слово “русская” означає лише приналежність до Галицької Русі й аж ніяк не до Російської імперії. Це в своїй кулінарно-етнографічній енциклопедії “Біблія борщу” доводить письменниця Світлана Короненко.
Пізніше, а саме 1913 року, з’являється книжка Зиновії Клиновецької “Страви й напитки на Україні”. Точніше авторство належить Борису Дубровському, який сховався за жіночим псевдонімом. А справжнє ім’я автора оприлюднили через багато років. Цю таємницю відкрила Наталія Чапленко, авторка кулінарного словника з поясненнями “Українські назви з куховарства й харчування”, виданого в Нью-Йорку Союзом українок Америки 1980-го. Щоправда, докладної інформації про Дубровського не залишили. Зрозуміло лише те, що за цією кулінарною збіркою стоїть доволі копітка й професійна робота упорядника і україноцентричного чоловіка.
До речі, у книжці “Страви й напитки на Україні” є майже 20 рецептів борщів, і поміж них рецепт, який надрукували мало не вперше, це “Гетьманський борщ”. А взагалі варто наголосити, що всі ці рецепти були об’єднавчі, містили назви борщів, уперше позначених різними регіонами України, Київський, Кубанський, Волинський, Чернігівський. До того в кулінарних книжках вони не траплялися.
Повну версію матеріалу про старовинні кулінарні джерела, які дослідила Світлана Короненко, можна прочитати в журналі “Країна”.
Передплатити журнал “Країна”