Кабмін заохочує українців повернутися додому. На це в уряді передбачили понад 150 мільйонів гривень у бюджетній програмі.
Поки подробиці програми залишаються невідомими, однак наприкінці січня 2025 року міністр національної єдності Олексій Чернишов заявив, що Україна створюватиме “Хаби єдності” для своїх громадян за кордоном.
Уряд підкреслює, що програма спрямована не лише на повернення, а й на підтримку українських громад за кордоном, зміцнення зв’язків із батьківщиною та створення можливостей для тих, хто готовий повернутися.
Як відомо, чимало українців за кордоном сприймають повернення як примус. Особливо після заборони консульських послуг для чоловіків торік, а також дивних заяв українських чиновників про перерахунок виплати для біженців до бюджету України. Це не сприяло довірливим стосункам між біженцями та державою.
Важливість хабів і не лише їх
Першими хаби єдності, за словами міністра Чернишова, з’являться у Чехії, Польщі та Німеччині. Вважається, що саме в цих країнах мешкає найбільше українських біженців. Новостворені установи покликані підтримати українців за кордоном і допомогти їм зберегти свою національну ідентичність.
Звісно, ключовим фактором повернення з-за кордону є безпека, за ним робота й житло. Чиновники сподіваються, що в Україну повернеться третина мігрантів воєнного часу.
Про те, чи довіряють біженці зараз Україні, ніхто особливо не говорить. Можливо тому, що питання так не ставили. Однак, без відновлення чи навіть встановлення довіри люди не повернуться. І, здається, що міністерство національної єдності для того й було створено, щоб щось робити в цьому сенсі.
Раніше міністр національної єдності розповідав про необхідність створення хабів надання послуг українцям за кордоном, щоб вони не чекали в посольствах невідомо скільки щоби владнати необхідні формальності. Також там можна буде організовувати спілкування та культурні заходи. А ще це все треба робити, щоб дітям було де вчити мову, інакше вона згасне.
За умови саме такого налагодження роботи, хаби виглядають дуже привабливо. Але цього недостатньо. Тож метою міністерства є сприяння повернення українців додому, заохочення співвітчизників до повернення шляхом надання підтримки та створення сприятливих умов для реінтеграції.
Водночас, як зазначав раніше міністр національної єдності Олексій Чернишов, – жодного примусового повернення не буде.
Перспективи є?
А що українське суспільство, котре живе й переживає цю війну в Україні? Чимало українців одразу ж відреагували на заяви чиновників, зазначивши, що такий напрямок “траншу” розміром 150 мільйонів гривень – даремна трата грошей, мовляв, краще б їх віддали на оборону.
Однак, фахівці мають свою точку зору. Рік тому мова йшла про повернення додому з-за кордону 50% українців. Сьогодні чиновники сподіваються, що – третини. Можливо. Якщо на перспективи повернення у подальшому не вплине політична турбулентність у світі й Україні, а також невизначеність з тим, як і коли закінчиться війна.
“Якщо не тримати зв’язок з українцями за кордоном, не залучати і маргіналізувати у соцмережах, реальна цифра тих, хто готовий буде повернутись, буде меншою за оприлюднену, вважає директорка інституту демографії та проблем якості життя Елла Лібанова. – У такому випадку немає гарантій, що родини воз’єднуватимуться в Україні після відкриття кордонів і можливості вільного їх перетину чоловіками”.
Тому тут важлива й інформаційна робота міністерства національної єдності. Скажімо, воно має пояснювати важливість для Батьківщини тих, хто виїхав за кордон і які можливості будуть в Україні після їхнього повернення. Так само роботодавці та, в цілому, громадянське суспільство.
Але в першу чергу, на думку Елли Лібанової, єднати українців треба саме в нашій державі: пояснювати людям, що влада робить, для чого, що від цього отримає суспільство, чим треба буде пожертвувати. Інакше мирна угода може стати ще однією серйозною проблемою через різне її розуміння, що знову працюватиме на розкол суспільства.
Основні виклики та ключові факти
Найважливіше, що є серед втрат України це навіть не територія. Як доводить світовий досвід, території так чи інакше повертаються. А люди, які загинули, які не народилися цього ми не відновимо.
Що стосується міграції, для країни безумовно погано, що виїхали люди. Але чи нам було б краще, якби вони зараз тут були? Особливо, зважаючи на те, що значна частина виїхала з прифронтових територій, де жити неможливо.
А скільки нас? Важко сказати. Схоже, що на підконтрольних українській владі територіях, за найоптимістичнішими прогнозами, проживає десь 30 мільйонів. У країнах ЄС, за даними Євростату, приблизно 4,5 мільйони. І ще приблизно 3 млн так званих “трудових мігрантів”.
З викликів, які зараз стоять перед нами, депопуляція. У нас і так щільність невисока була (45 осіб на квадратний кілометр перед ковідом). І вона буде нерівномірною. Будуть території, на яких невідомо скільки буде проживати людей.
Другий виклик прискорення старіння населення. У нас вже була занизька народжуваність. А серед тих 4 млн в Євросоюзі, за даними Євростату, третина діти до 18 років. Далеко не всі вони повернуться.
Ще один важливий виклик економічний. Брак робочої сили неминучий.
“Про відновлення старої економіки не може бути й мови, бо вона трудомістка. Нам треба шукати свої ніші і розвивати ці галузі, які не потребують багато ресурсів”, – вважає Елла Лібанова.
Звісно наразі безпековий фактор вирішальний. Причому безпека не лише сьогодні, а й оцінка того, що буде далі. Багато людей вважають, що навіть якщо ми підпишемо мирну угоду, то все одно не навічно і через декілька років агресія може відновитись знову.
Кожний місяць все менше й менше українців повертатиметься, бо вони за кордоном адаптуються і починають нове життя.