“З появою наших реактивних винищувачів Messerschmitt Me-262 закінчилася епоха гвинтових літаків. Пропоную їх усіх підняти в небо й пустити на таран на американські бомбардувальники. Це припинить ворожі авіанальоти, доки з Америки доставлять заміну. Перепочинок дасть змогу покращити ситуацію з пальним та побудувати реактивні винищувачі. За їх допомогою ми відновимо перевагу в повітрі”, переконував німецький офіцер, 31-річний Ганс-Йоахім (Гайо) Геррманн, командувача повітряних сил Германа Ґерінга (18931946) в Берліні у вересні 1944-го.
Гайо був уславлений пілот винищувача, потопив 12 кораблів і збив дев’ять бомбардувальників. Ґерінг прихильно поставився до його ідеї з таранами. Та вона підкреслювала відчайдушне становище Німеччини, тому рейхсмаршал довго не наважувався озвучити таке рішення фюреру Адольфу Гітлеру.
Лише на початку березня 1945-го план Гайо погодили. “Врятуйте націю від знищення шляхом свідомого ризику своїм життям, розіслав циркуляр Герман Ґерінг. Я кличу вас на місію, з якої у вас мало шансів повернутися”.
Зголосилися сотні випускників льотних шкіл. Із них Ганс-Йоахім Геррманн почав формувати спецзагін Elbe. Набирали лише молодих, безтурботних і недосвідчених. Відмовляли досвідченим пілотам і тим, кого вважали недостатньо сміливими.
Підготовка мала переважно ідеологічний характер. Практична частина складалася з вивчення ключових складових американських бомбардувальників. Обранцям були доступні в необмежених кількостях вина, коньяк і шоколад. Їх настрої підігрівали патріотичними й антисемітськими фільмами.
Деталі місії розкрили 20 березня 1945-го. Влаштували зустріч із пілотом, який вижив після тарана. На п’яти аеродромах почали готувати літаки Me-109 і Focke-Wulf Fw 190. З них познімали броню та гармати, щоб зробити маневренішими. Залишали кулемет і 60 патронів. Стріляти дозволили лише в разі потреби відбитися від винищувачів.
Бомбардувальники потрібно було атакувати саме тараном, щоб залякати противника й підірвати бойовий дух його екіпажів. Учасникам групи Elbe дозволили вистрибувати з літаків з парашутом безпосередньо перед зіткненням.
7 квітня 1945-го пілоти спецзагону Elbe провели операцію Werwolf. Того дня американська 100-та бомбардувальна група отримала завдання уразити стратегічні цілі на Півночі Німеччини. Група базувалася на аеродромі Thorpe Abbotts на Сході Англії, залучила до вильоту 1304 бомбардувальники та 792 винищувачі.
У Німеччині з п’яти аеродромів у небо здійнялися 183 винищувачі, які мали піти на таран проти американських бомбардувальників. Льотчики склали заповіти, написали прощальні листи та запакували свої речі в посилки.
Вони піднялись на висоту 11 км і підстерігали противника. У радіоефірі слухали гімн нацистської партії. Отримавши команду “Всі стерв’ятники й соколи на волю!”, різко скерували свої літаки донизу й зі швидкістю понад 800 км/год. мчали до американських літаків. Їм вдалося уразити тараном 23 бомбардувальники, ще 28 підбили винищувачі Me-262 та Jagdgeschwader 7.
Тоді над озером Штайнхуде поблизу Ганновера зав’язалася остання велика повітряна битва Другої світової війни. Люфтваффе втратив 133 винищувачі, 40 із них під час спроби тарана чи успішного його виконання. Кілька німецьких пілотів стрибнуло з парашутом і було розстріляно винищувачами США.
Американці втратили щонайменше 25 літаків. Більшість їхніх бомбардувальників досягла цілей і скинула бомби.
Команду Elbe розформували. Її пілотів перевели в піхоту, яка долучилася до оборони Берліна.
7 квітня 1853-го під час пологів англійської королеви Вікторії (18191901) лікар Джон Сноу (18131858) для знеболення використав хлороформ. Медик розробив маску для подавання цієї речовини. Правителька народила восьму дитину сина Леопольда. Під час наступних пологів 1857 року Сноу знову запросили до королівських покоїв. До того англіканська церква засуджувала анестезію, біль під час пологів вважали покаранням за біблійний гріх Єви. Після схвалення Вікторією хлороформну анестезію почали називати королівською і вона стала популярною в Європі.
8 квітня 1513-го іспанський мореплавець і губернатор карибського острова Пуерто-Рико, 39-річний Хуан Понсе де Леон, оголосив володінням Іспанії півострів Флориду тепер територія США. Він досліджував ті краї в пошуках чудодійного джерела вічної молодості, про яке чув від жителів Пуерто-Рико. Конкістадора вразила багата тропічна рослинність нової землі, й тому він назвав її Флоридою. Наступного року Хуана Понсе де Леона призначили військовим губернатором Флориди.
9 квітня 1368-го біля німецького міста Нюрнберг почали висівати ліс. Ініціював саджання промисловець, 54-річний Петер Штромер. Деревина потрібна була для облаштування шахт, заводів та млинів. Штромер заготував насіння з шишок сосни та ялиці, бо вони росли найшвидше. Засаджений масив навколо Нюрнберга став першим штучним лісом у світі. Штромера назвали батьком лісівництва. Його наступники почали заробляти на посадковому матеріалі й лісових технологіях, які стали затребувані в Центральній Європі.
129 пакистанських військових та 11 цивільних загинули внаслідок сходження лавини на військову базу на льодовику Сіачен на хребті Каракорум у Гімалаях 7 квітня 2012 року. Площу понад 1 кв. км накрило снігом завтовшки до 21 метра. Пакистанці розміщувалися на висоті 3 тис. метрів над рівнем моря на противагу індійцям, які з 1980-х намагалися встановити контроль над льодовиком. Для цього обидві сторони утримували 150 військових баз на льодовику й навколо нього. Деякі з них перебували вище за 6 тис. метрів над рівнем моря, тому регіон називали найвищим місцем на планеті, де точилися бойові дії. Майже 900 військових загинуло через лавини та суворі умови
“Не закликайте мене тікати. Моя смерть може принести більше користі, ніж моє життя. Не допущу, щоб із мене знущалися. Не хочу, щоб на вулицях Одеси, Корфу й Ангоноса показували на мене пальцями от іде патріарх-убивця”,
відмовився сховатися від яничарів 75-річний Патріарх Константинопольський Григорій V, якого повісили поруч із його резиденцією після відправи Великодньої літургії 10 квітня 1821-го. Султан Махмуд II звинуватив предстоятеля в підтримці греків, які почали революцію. За два дні після страти його тіло скинули в море. Труп Григорія V виловили моряки, які доставили його до Одеси, де патріарха поховали. 1871-го на прохання грецького уряду останки перенесли до кафедрального собору в Афінах