Європейська футбольна спілка (УЄФА) визнала збірну Словаччини чемпіоном Європи-1976. Той турнір виграла Чехословаччина. З початку 1993 року країни розділилися. Правонаступницею Федерації футболу Чехословаччини вважалася федерація Чехії.
Рішення УЄФА ґрунтується на тому, що у фінальному матчі, в якому ЧССР обіграла Західну Німеччину, на полі було вісім словаків, три чехи й один угорець.
1988-го збірна Радянського Союзу, кістяк якої становили київські динамівці, здобула срібні нагороди чемпіонату Європи. Вирішальний поєдинок програли Нідерландам 0:2. У стартовому складі на поле мюнхенського Олімпійського стадіону вийшли сім київських динамівців. Іще один Олег Кузнецов був дискваліфікований. Тренував команду Валерій Лобановський уродженець нашої столиці.
Запитали експертів: чи треба керівникам нашого футболу звертатися до УЄФА задля офіційного визнання України віцечемпіоном Євро-1988? Тим паче, що 2008-го, коли збірна РФ дійшла до півфіналу, їхня преса писала, що команда досягла цієї стадії вперше за 20 років, приписуючи Росії те, що належить Україні
Вважаю твердження про друге місце збірної України на Євро-88 не дуже футбольною історією. Люблю, коли все має вигляд природний і досконалий. Ми маємо достатньо успіхів у футболі й не потребуємо притягування за вуха тих, які не дуже притягуються.
Ніхто ж не заперечуватиме, що саме українські гравці виграли три “Золоті м’ячі” жодна з країн колишнього СРСР такого не матиме. Команду, яка виборола срібло 1988 року, важко назвати збірною України. Можна згадати й Кубок світу-1966, де СРСР ніколи не вийшов би до півфіналу, якби не українці Сабо, Поркуян. Але що це дасть?
Нам не треба нічого з того, що не є на 100 відсотків нашим. Як показала війна, українці є цілком самодостатньою, мужньою, мудрою нацією, яка цілком може подати приклад іншим народам. Ми маємо талановитих людей, і наші перемоги у футболі не за горами. Щойно оговтаємося від потрясінь, візьмемося творити й на футбольному полі теж.
Хіба Лобановський та гравці ідентифікували себе українцями?
Це нагадує ситуацію після Другої світової війни. У 19401950 роках ми перебували в тіні росіян. У 1960-х кинули їм виклик, виграли чотири чемпіонати СРСР за 10 років. Наступне десятиліття п’ять українських перемог в 11 першостях проти чотирьох московських. У 1980-х майже тотальне домінування шість перемог проти трьох із тенденцією розширення географії до перемог київського “Динамо” додалися два чемпіонства “Дніпра”.
Коли ми матимемо власне українські міжнародні перемоги, тоді не буде потреби нікому нічого доводити.
Олег ФЕДОРЧУК, 64 роки, футбольний тренер
Однозначно, віцечемпіоном Європи-88 була команда України.
У складі збірної на чолі з Валерієм Лобановським грали всі українці з “Динамо” Київ, татарами Рінатом Дасаєвим у воротах і Вагізом Хідіятулліним у захисті. Пізніше до них приєдналися білоруси Алейников та Гоцманов.
Взагалі збірна СРСР у середині й наприкінці 1980-х це та сама команда України, коли на поле виходило щонайменше сім, а щонайбільше 10 українців. Їх було ніяк не менше, ніж словаків у фіналі Євро-1976.
Тому де-факто віцечемпіоном Європи є команда України.
Микола ТОМЕНКО, 64 роки, колишній перший заступник голови Верховної Ради України
Я добре пам’ятаю футбольну збірну СРСР середини й кінця 1980-х. Батько й дід часто брали мене на футбол, а Кубок світу це була подія, яку не можна було пропустити. І звісно, пам’ятаю знаменитий матч Бельгія СРСР на Мундіалі в Мексиці 1986 року й нашу несподівану перемогу 4:3. Правда, я тоді не дуже відрізняв росіян від представників інших республік. Київ для мене був російським містом, а Лобановський російським тренером.
За два роки я вболівав за Нідерланди, бо живу за декілька кілометрів від кордону цієї країни й розмовляю фламандською. Хоча віддавав належне силі збірної СРСР й генію Лобановському.
2008-го я почав займатися сільським господарством у Черкаській області. Відтоді для мене відкрилася багатостраждальна історія вашого народу. Я знайомий із Русланом Малиновським, з яким часто подорожував в Україні. Нам, бельгійцям, не треба розповідати про силу України, адже ми зовсім недавно грали в Лізі націй. На сайті “Трансфермаркет” можна побачити, що Україну оцінено набагато дорожче від Росії. Тобто ситуація з часів СРСР мало змінилася.
Тому, якщо вважати Словаччину переможцем Євро-76, то Україну однозначно варто визнати срібним призером Євро-88.
Нині не дев’ять футболістів, а вся нація працює на перемогу. І я пишаюся тим, що почасти є українцем.
Том ВАН ГОЇ, 46 років, фермер із Бельгії
Не знаю, чи є сенс звертатися до УЄФА. З одного боку, віддавати срібло 1988 року кацапам це неправильно. Бо то така нація, що припише собі те, що їй не належить. З іншого, треба бути чесним: хіба Лобановський та гравці команди тоді ідентифікували себе українцями? Сумніваюся. Єдиним винятком міг бути покійний Андрій Баль уродженець Львівщини, який на турнір не поїхав.
І головне що це нам дасть? Припустімо, УЄФА ухвалить відповідне рішення. Жодних додаткових залікових пунктів у таблиці не буде. Виплат також. Це не має жодного сенсу.
Тарас МИШАК, 35 років, пресофіцер 59 окремої штурмової бригади у складі Сил безпілотних систем
Гадаю, це сталося через недостатню обізнаність згаданої частини українських футбольних знавців. Вони вважають, напевно, що Чехословаччина була чимось подібним до Радянського Союзу, в якому одна нація пригнічувала всі інші. Насправді держава чехів і словаків була об’єднанням двох практично рівноправних сусідніх народів із спорідненими мовами, культурою та історією. Досить лише прочитати назву Чехословаччини в оригіналі: Česko-Slovensko, що в дослівному перекладі звучить як Чехія-Словаччина. Те, що столиця була в чеській Празі, а не у словацькій Братиславі, зовсім не означає, що чехи були вищі за словаків.
Коли повертатися до футболу, то я чудово пам’ятаю, що перед матчами команди Чехословаччини лунав не один, а два гімни чеський і словацький. І титули, здобуті командою, належали не Чехословаччині, як дехто в нас думав, а Чехії та Словаччині. Титул чемпіона Європи 1976 року із самого початку належав і чехам, і словакам. Жодних проблем із цим поміж ними не було. Нічого не змінилось і після того, як Чехія і Словаччина по-сусідському розділилися на дві держави чехи й гадки не мали позбавляти словаків спільних футбольних та інших спортивних нагород, здобутих у часи єдиної держави.
То що ж тоді вирішила УЄФА? Європейська футбольна спілка всього лише офіційно визнала те, що й так усім було зрозуміло. Словаки разом із чехами стали чемпіонами Європи 1976 року, а не 2025-го, як дехто в нас подумав. Щодо футбольних титулів СРСР, на які могла би нібито претендувати Україна, то, по-перше, такий титул лише один (олімпійські футбольні турніри не враховуються). По-друге, цей титул належав і продовжує належати СРСР, досить подивитися на всі офіційні документи. Ми маємо повне право вважати цей титул своїм, так само, як решта націй, які входили до держави, що давно не існує. Офіційно ж вважатися чемпіоном Європи-1960 чи віцечемпіоном Євро-1988 не має жодного права ані Україна, ані жодна з решти 14 республік. Зокрема, та сама, що вважає себе правонаступницею. Вона теж не є і, я впевнений, ніколи не буде чемпіоном Європи. Ми ж цілком можемо, після того як наша національна команда переможе в одному з наступних європейських фіналів. Звісно, це зробити дещо складніше, ніж копирсатися в подіях минулого століття. Зате надійніше