Америка та Європа дедалі більше говорять різними голосами, і це становить ризик насамперед для Європи.
Реакція європейської політики на нову американську стратегію нацбезпеки та на критику з боку президента Трампа була переважно образливою й рефлекторною. Однак такі відповіді не вирішують проблем і можуть завадити діалогу.
Багато критиків у США висловлюють претензії саме тому, що вважають Європу важливим партнером і прагнуть її зміцнення. У новій американській стратегії наголошується на необхідності допомогти Європі скоригувати курс, аби вона стала надійнішим і сильнішим партнером у протидії стратегічним суперникам; сам президент також неодноразово заявляв, що хоче бачити сильну Європу.
Існує й мовний розрив: американські політики часто говорить відверто, тоді як у Європі політики дедалі обережніші у висловлюваннях. Європейці ж часто сприймають критику як напад і відкидають її замість того, щоб використовувати її як поштовх до самоперевірки.
Критична оцінка з боку США багато в чому має підстави: за останні десятиліття Європа мала обмежений прогрес у зростанні, енергетичній доступності, дерегуляції, цифровізації, інноваціях на базі ШІ та в послідовній міграційній політиці. Це стало причиною занепокоєння партнерів щодо її глобальної конкурентоспроможності.
Спочатку надія була покладена на новий уряд Німеччини й можливі потоки інвестицій, але очікуваного повороту не сталося, що посилило розчарування. Наразі певні внутрішні проблеми окремих країн також посилюють сумніви у здатності Європи швидко оновитися.
Деякі держави демонструють інший підхід: Фінляндія, Данія, країни Балтії, Польща й частково Італія оцінюють загрози з боку Росії, Китаю та Ірану більш прагматично і мають прагнення до покращення. Саме в них помітні ознаки політичної волі та амбіцій до змін.
Відповіддю мав би стати менш образливий тон і більше патріотизму, вимірюваного результатами, а не риторикою. Єдність і рішучі дії, зокрема у захисті України, могли б стати помітним доказом європейського суверенітету і початком реального оновлення, яке також могло б вплинути на політику Вашингтона.
Якщо реформи не відбудуться, історія може виправдати критику США, але там, де є політична воля, знайдеться й шлях до змін. Іронічно, та саме нинішня напруга може дати шанс на відродження трансатлантичної співпраці, адже вона створює тиск діяти інакше.