Попри зовнішній тиск та прогнозовану тривалу стагнацію, російська економіка демонструє неочікувану стійкість у фінансуванні агресивної війни. Аналітики попереджають, що наявних ресурсів Кремлю достатньо для підтримання високої інтенсивності бойових дій ще на кілька років, що ставить під сумнів ефективність поточних стратегій тиску.
Економіка Росії, попри прогнозовану тривалу стагнацію, зберігає значний запас міцності для продовження високоінтенсивних бойових дій. Експерти зазначають, що поточний тиск санкцій та зростаючі військові витрати поки не є критичними для Кремля. Ресурсів може вистачити щонайменше на 3-5 років ведення війни.
Ключовим фактором стійкості залишається експорт енергоносіїв, який забезпечує стабільні надходження до бюджету. Поки Москва може продавати нафту та газ за вигідними цінами, зокрема до Китаю та Індії, її економіка не стане вирішальним обмежувачем у військових планах. Таким чином, поточний стан російської економіки далекий від катастрофічного сценарію.
Всередині країни відбувається феномен «військового кейнсіанства», де оборонний сектор стимулює економіку, особливо в депресивних регіонах. Зарплати в ОПК та виплати військовим, включаючи компенсації за загибель, стали безпрецедентним джерелом доходу для багатьох родин. Це частково компенсує тягар інфляції, яка, завдяки поєднанню пропаганди та репресій, не викликає масових протестів.
Паралельно Кремль перекладає тягар війни на середній клас, підвищуючи податки. Водночас, військово-промисловий комплекс став джерелом збагачення для працівників та їхніх родин. У депресивних регіонах, як-от Бурятія чи Дагестан, спостерігається значний приріст банківських депозитів — на 80-150% — що вказує на потужний потік «військових грошей».
На тлі цих економічних змін, Росією шириться хвиля репресій, що стає новою нормою функціонування політичної системи. Арешти чиновників та силовиків вже не рідкість, а лояльність та зв’язки перестають бути гарантією безпеки. Багато аналітиків вважають, що репресивний апарат перетворюється на основний інструмент управління, що допомагає придушувати будь-яке невдоволення.
Деякі експерти припускають, що ці репресії не завжди є цілеспрямованою кампанією згори, а радше результатом розкручування внутрішньої пружини. Для нижчих ешелонів вони стають шансом для кар’єрного зростання, тоді як для еліт — засобом перерозподілу власності та усунення конкурентів. Таким чином, репресії перетворилися на органічну частину повсякденного життя в Росії.
Водночас, зростання масштабів арештів несе в собі і потенційну загрозу для самої системи. Деякі аналітики попереджають, що репресії, замість зміцнювати режим, можуть стати каталізатором його розкладання. Це свідчить не про силу, а про глибоку внутрішню деградацію путінської конструкції.