У Львові відбулася знакова подія: директор Європейського Центру Солідарності у Гданську, Базиль Керський, отримав почесну відзнаку. У своїй промові, виголошеній польською мовою, він поділився глибокими роздумами про історію, європейську ідентичність та особливе значення України сьогодні.
Керський зазначив, що ця нагорода є винятковою, адже він опинився серед імен, яким дуже завдячує. Серед них — видатні постаті, такі як покійний журналіст Павел Смоленський, відомий репортажами про Україну та Ірак. Він також згадав дослідника Бруно Шульца Станіслава Рошека та українську науковицю Олену Стяжкіну.
Він згадав про початок співпраці з українським часописом «Ї» та Фондом Гайнріха Белля у 90-х роках. Цю співпрацю ініціював Людвік Мельгольм, математик і перекладач, який тоді вказав на важливість львівського культурного середовища.
Саме завдяки цьому досвіду пан Керський створював власний часопис «Діалог», що мав об’єднати Україну, Білорусь та Німеччину в центральноєвропейському просторі. Він підкреслив, що нині відчуває завершення одного етапу свого шляху з «Ї» та відкриття нового.
Під час виступу Базиля Керського супроводжувала його дружина Агнєшка та друзі, професор Марта Коваль і Юзеф Марія Кучинський, яких він назвав «амбасадорами Львова». Він висловив особливу подяку місту, назвавши виголошення промови для друга хвилюючим моментом.
Значна частина промови була присвячена Єжи Гедройцю — видатному мислителю та «садівнику» польської літератури й політичної думки. Керський назвав його частиною своєї духовної команди, підкреслюючи вагу його спадщини.
Гедройць, свідок фіаско Другої Речі Посполитої, розумів, що її занепад був спричинений не лише зовнішніми силами. Внутрішня відсутність толерантності та нерозуміння мультикультурності спільноти, зокрема катастрофічна політика щодо українців, стали руйнівними чинниками.
Після війни Гедройць переосмислив Польщу, використовуючи лише вільне слово, етику та внутрішню стійкість. Він пропонував змінити перспективу, поглянувши на Центральну Європу очима українців та литовців, що є основою справжнього партнерства.
Таке партнерство, за Гедройцем, є смертельною загрозою для імперської ідеї Росії. Він також вбачав примирення з Німеччиною як антирадянську політику, необхідну для виведення окупаційних військ.
Керський застеріг від антизахідної риторики, наголошуючи, що союз між центральноєвропейськими народами міцний лише за умови повного порозуміння. Для Гедройця Європа завжди була більшою ідеєю, ніж просто технократична інтеграція.
Сьогодні, за словами Базиля Керського, Україна є серцем Європи, а бути українцем у сенсі політичної спільноти — це найвище вшанування. Ця ідея підкреслює глибоке переосмислення ролі України на континенті.
Ще одним важливим посередником у розумінні України для Керського став Богдан Осадчук, інший лауреат цієї ж премії. Осадчук, попри жертви брутальної полонізації, був українським космополітом та оптимістом, вірячи в незалежну Україну як частину демократичної Європи.
Промова набула особистого звучання, коли Керський вперше публічно показав фото своєї львівської родини 1930-х років. Його предки, асимільовані львівські євреї, жили тут століттями, а дід Марек Дапс був радником міста та першим єврейським послом до Галицького сейму.
У 1941 році його бабуся Корнелія та прабабуся Клара прийняли важке рішення — втекли до Варшави з фальшивими документами, залишивши родину. Більшість зображених на фото були вбиті в Белжеці навесні 1942 року, а родина жила в стресі, приховуючи свою ідентичність під час антисемітських кампаній.
Керський наголосив на важливості «відваги людяності» та відповідальності перед предками, закликаючи відбудовувати безперервність родинних зв’язків та гуманістичних традицій. Він підкреслив, що солідарність народжується з емпатії до інших.
Завершив свій виступ Базиль Керський словами подяки, наголосивши на важливості протистояння силі, яка нищить життя, заради збереження унікального Львова та спільного майбутнього.