Польський журналіст, який вже понад 12 років висвітлює події в Україні, ділиться глибокими роздумами про трансформаційний досвід Майдану, виклики повномасштабної війни та підступну природу інформаційних атак. Його шлях від «об’єктивного» кореспондента до відвертого адвоката правди є яскравим свідченням того, як події в Україні формують свідомість і серця тих, хто поруч.
### Майдан: Пробудження та Пророцтво
Присутність журналіста на Майдані з перших днів, з 26 листопада 2013 року, стала переломним моментом у його професійній кар’єрі та особистому житті. Він згадує, як у найдраматичніші дні Революції Гідності, в ніч з 19 на 20 лютого 2014 року, він створив понад 40 матеріалів за один день, інформуючи майже всі польські медіа. Тоді, коли Будинок профспілок палав, і він втратив зв’язок та місце перебування, відчуття страху було реальним, але не затьмарило його місії.
Майдан, за його словами, був «першим актом протистояння українців російській агресії». Це не просто політична подія, а епіцентр непереборного прагнення до свободи, що нагадувало польську «Солідарність» 1980 року. Журналіст відчув, що опинився «саме там, де потрібно», усвідомлюючи, що є свідком чогось величного, але й трагічного. Тоді він зрозумів, що всі жахіття, побачені на Майдані, були лише прелюдією до майбутніх, значно масовіших трагедій.
### Війна без Емоцій – Фальш Реальності
Сьогодні робота кореспондента продовжується у вигляді щотижневих програм на Радіо Wnet та YouTube-каналі «Чорне небо», доповнених численними текстами та репортажами. Останній з них, що глибоко вразив його, – це російський ракетний удар по Тернополю 19 листопада, внаслідок якого загинуло 40 мирних жителів, зокрема 8 дітей, серед яких – 8-річна громадянка Польщі Амелька.
Цей інцидент, що стався у, здавалося б, спокійному місті, віддаленому від фронту, підкреслює варварство російських атак. Журналіст відкидає так звану «журналістську об’єктивність», вважаючи, що у висвітленні війни та людських трагедій її позбавлення емоцій – це фальшування реальності. Він наголошує, що демонстрація болю, сліз і співчуття є проявом людяності, що відрізняє нас від цинізму та жорстокості агресора.
### Інформаційний Вірус та Польське Суспільство
Одним із найтривожніших аспектів є поширення російського інформаційного вірусу в польському суспільстві. Журналіст шокований коментарями реальних людей, які ставлять під сумнів трагедію загибелі дитини, порівнюючи її з іншими конфліктами, або відверто насміхаються. Він зазначає, що це не тільки боти, а й реальні громадяни, чия психіка інфікована російськими психологічними операціями.
Цілеспрямоване маніпулювання емоціями та штучне підживлення маргінальних націоналістичних політичних сил через соцмережі створюють ілюзію масової підтримки деструктивних наративів. Кореспондент закликає до створення «інформаційної армії», розробки контр-алгоритмів та законодавчих змін, що змусять соцмережі забезпечувати справжню ідентичність коментаторів. Анонімність в інтернеті, особливо під час війни, є не благом, а серйозною небезпекою.
### Складнощі Польсько-Українських Відносин
Незважаючи на сильну початкову підтримку України, у польському суспільстві спостерігається зростання скептицизму. Деякі політики, не бачачи чіткого бачення ролі України в ЄС, експлуатують побоювання щодо конкуренції на аграрному чи транспортному ринках. Проте, як зазначає журналіст, Україна в ЄС могла б стати потужною політичною силою разом з Польщею, формуючи майбутнє Євросоюзу.
Він наводить приклад, коли, попри внутрішні політичні розбіжності, один із польських президентів рішуче відмовився від зустрічі з Орбаном на важливому міжнародному заході, демонструючи чітку межу щодо підтримки України. Це свідчить про наявність консенсусу з ключових питань безпеки та зовнішньої політики. Хоча й існують маргінальні рухи за «Polexit», які, ймовірно, підтримуються Росією для розхитування стабільності, більшість поляків однозначно підтримують європейський курс.
Відносини між Польщею та Україною, як між справжніми друзями, особливо чутливі до критики, і це вміло використовують зовнішні сили. Журналіст закликає плекати взаємну солідарність, яка яскраво проявилася у 2022 році, коли тисячі поляків відкрили свої домівки для українських біженців. Він підкреслює, що не українці мають дякувати Польщі, а навпаки – поляки повинні щодня дякувати українцям за захист від Московії.
### Спільна Історія та Майбутня Співпраця
Важливим елементом взаємин є переосмислення спільної історії. Журналіст згадує видатних постатей, як Станіслав Вінценз та Бруно Шульц, які народилися на українських землях та збагатили культури обох народів. Він закликає зосередитися на об’єднуючих моментах, а не лише на трагічних сторінках, таких як Волинська трагедія. За його словами, головну відповідальність за злочини того часу несуть окупанти, які навчили, що злочин залишається безкарним.
Ідея Річ Посполитої, як багатонаціонального утворення, що було прообразом Європейського Союзу, може стати наріжним каменем для майбутньої співпраці. Маніфест Січневого повстання 1863 року, що закликав три народи боротися проти «азійської орди» за європейські цінності, залишається актуальним заповітом. Альянс Пілсудського і Петлюри, Гадяцька унія, Києво-Могилянська академія – уся ця спільна спадщина є фундаментом, який потрібно цінувати, а не привласнювати, щоб будувати сильне майбутнє.
Польський журналіст переконаний, що українська перемога над Москвою є ключем до вирішення багатьох проблем, з якими стикається регіон. Він наголошує на необхідності системної роботи, розвитку інфраструктурних проєктів, таких як «Via Carpatia», та формуванні потужного спільного бачення, яке перетворить виклики на можливості для обох держав та Європи в цілому. Це боротьба не лише за територію, а й за цінності, людяність та майбутнє цивілізації.