Еміграція процес, до якого не підготуєшся. Думаєш: виїду в Європу, й життя стане казковим. Коли з чоловіком перебралися в Нідерланди, довелося змінювати норми та правила. Я не знала мови, тому опинилася в ізоляції, каже письменниця 31-річна Анна БІЛЕНЬКА по скайпу.
Сім років тому переїхала з чоловіком у Нідерланди. Займається маркетингом.
Потрапити в коло місцевих іноземцю важко. Є кілька знайомих, які приходили до нас на вечерю, але жодного разу не запросили до себе, продовжує Анна. Нідерландці вищі за українців. 2 метри нормальний для них зріст. Я зі своїми 168 сантиметрами почуваюся низькою. Часто підбираю одяг у дитячих магазинах.
Зізнається, досі не може звикнути до браку сонця.
З кінця жовтня до кінця березня в нас дощова погода. Лікарі радять приймати вітамін D. Солярії тут працюють на 2 години довше, ніж продуктові магазини до десятої вечора. Сонця не вистачає. Як тільки виходить усі люди виходять надвір. Бо за 40 хвилин може зникнути на два тижні. У цей час більшість нідерландців починають думати про відпустку. Вони планують усе наперед. Мешканці нашого будинку переважно старші за моїх батьків. Усі активні. Сусіди вирушили у тритижневий тур Європою на машині. Кажуть: “Настає погана погода, поїдемо трохи сонця вхопимо”. 70-річні насолоджуються вином у ресторанах. Хочу мати таке життя в їхньому віці.
Анна Біленька разом із чоловіком мешкають у квартирі. В Україну приїжджають раз на пів року.
Не встигаю сісти в літак, як спина розпрямляється. Емігрант щодня має доводити собі та світу, що він чогось вартий. А вдома ти класний вже тому, що є, говорить. Цього літа провела в Україні два місяці і зрозуміла, що за роки життя в Нідерландах відвикла від внутрішньої тривоги. Рівень взаємодопомоги там високий. Бачила, як велосипедистка впала й одразу кілька людей біля неї зупинилися і викликали “швидку”. Усі дочекалися приїзду медиків. Можна попросити поліцейського провести додому чи темною вулицею.
Після переїзду в мене розгладилася зморшка між бровами. Я перестала бути насупленою та заклопотаною. Люди навколо усміхаються. Можуть їхати на велосипеді й насвистувати пісню. Якось в автобусі в пасажирки заплакала дитина, а водій почав наспівувати колискову. Такі моменти дають відчуття комфорту.
Анна Біленька 2015-го організувала в Нідерландах книжковий клуб. Цьогоріч видала перший роман “Летіла в небі чорна птаха”.
Спочатку проводила зібрання клубу раз на місяць. Потім зробила його платним. Тепер збираємося тричі на місяць. Приходять від восьми до 15 людей. Усі мають гарну освіту, серйозну зайнятість.
Як презентувала книжку в Одесі, прийшли 15 осіб. І це багато, адже аудиторія вибаглива, є багато інших розваг. Презентація в Гарлемі буде платна. Бо тут у людей є більше розуміння, що за чим стоїть. Щоб щось організувати, доводиться витрачати багато часу, грошей, зусиль. У Нідерландах до праці ставляться не так, як в Україні. Раз поговорила зі знайомим пів години на професійну тему, спитав: “Ти надішлеш рахунок за консультацію?” А в Україні чомусь вважають: ми ж друзі, давай безкоштовно.