“Будинок Гребінки почав втрачати простодушну провінційну простоту, якою раніше відрізнявся. Гребінка залишався щирим і привітним, але господиня, наслухавшись від чоловіка про літературні салони, захотіла влаштувати в себе щось подібне. Раз якось зайшов я вранці. До мене назустріч вислали дочку, чарівну дівчинку 4 років. Перш ніж я встиг сказати щось, вона глянула на мене гарними чорними очима і промовила: “Матуся в будуарі!” У будуарі! І це у квартирі з кількох невеликих кімнат! Були прийомні дні. Тоді кімнати накурювалися духами до очманіння”, писав мистецтвознавець Дмитро Григорович у “Літературних спогадах” 1893-го.
Згадував про помешкання письменника Євгена Гребінки в Петербурзі. Той походив із Полтавщини. У столиці Російської імперії працював чиновником, викладав. На дозвіллі писав байки, поеми, повісті.
У автобіографічній повісті “Записки студента” 1841-го оповів історію нещасливої любові. Люди впізнали в героїні твору сестру його приятеля Мар’яну Новицьку. Гребінка покохав її під час навчання в Ніжинській гімназії. Вона відповідала взаємністю. Переписувалися, коли Євген виїхав до Петербурга. Та 1837 року дівчина вийшла за багатія.
Новицькі незадоволені появою “Записок студента”. Письменник переживає через це, починає хворіти. Щоб відійти від потрясінь і підлікуватися, відпустку 1841 року проводить у рідному селі Убіжищі. Пише лист Мар’яниному брату Миколі, який закінчує словами: “До побачення, пиши, будь ласка, та не такі жовчні послання”. Вперше за 10 років листування не передає вітання Мар’яні.
Наступне літо Євген теж проводить в Убіжищі. Відвідує могилу батька, який помер у січні того року. Мати Надія Гребінка розповідає, що з похороном допоміг батьків друг власник сусіднього маєтку Рудка, відставний поручик Григорій Боярський.
Євген їде до нього, щоб подякувати. Там помічає онуку 15-річну Марію. Її мати Анастасія Боярська померла від холери. Батько Василь Ростенберґ вдруге одружився і про дитину від першого шлюбу не дбав. Після знайомства з Марією гість пише вірш “Очі чорнії”, публікує в “Літературній газеті” в січні 1843-го.
Влітку Гребінка знову їде на Полтавщину. Разом із Тарасом Шевченком відвідує бал у княгині Тетяни Волховської в Мойсеївці. Присутня там і Марія Ростенберґ. Вона запрошує на танець Євгена.
Він за кілька днів їде до Рудки просити руки дівчини. Марія зізнається, що теж закохалася. Та дід відмовляє, переконує почекати зі шлюбом ще рік.
Гребінка повертається до Петербурга разом із художником Яковом де Бальменом і Тарасом Шевченком. У Києві зупиняються на ніч у “Зеленому готелі” на вул. Московській. Заходять у трактир. Яків де Бальмен починає награвати на гітарі музику вальса німця Флоріана Германа. Євген Гребінка починає наспівувати свій вірш “Очі чорнії”.
“Брате, взнай, так, знаєш, стороною чи не оддали б за мене панночку з чудесними очима? А то оженюся з кацапкою”, в листах із Петербурга до родича Лева Свічки письменник розпитує про Марію. Перед тим повідомляв, що сватають за нього милу хорошу жінку з багатої сім’ї. Та відмовився, бо вона не наважиться залишити Петербург.
Влітку Гребінка вирушає в Україну. 30 червня 1844 року вінчається з Марією Ростенберґ. Боярином на весіллі з боку нареченого стає письменник Володимир Даль, який тоді гостював в Убіжищі.
Щоб утримувати сім’ю, Євген стає викладачем граматики і словесності в Другому кадетському корпусі, Інституті гірських інженерів і офіцерських класах морського кадетського корпусу.
23 листопада 1845-го у Гребінок народжується донька, яку називають Надією. Хрещеним батьком беруть ректора Петербурзького університету Петра Плетньова.
Життя в Петербурзі погано впливає на здоров’я Гребінки. Скаржиться на проблеми з легенями. Добре йому допомагали щорічні поїздки в Україну. В 18451846 роках через зайнятість і матеріальні проблеми не має такої змоги. Просить діда дружини позичити гроші.
Справи дещо налагоджуються 1847-го. У травні з сім’єю їде в Україну. Маєток у Рудці віддають під школу для бідних дітей, облаштовують за свої кошти.
Повернувшись до Петербурга, Євген почувається краще, продовжує викладати. Щоправда, тепер більше часу присвячує відпочинку, менше пише вірші та прозу. Зате починає видавати створене раніше. Укладає перше зібрання творів, протягом двох років публікує вісім томів. Вміщують 50 повістей, романів і оповідань.
“Я побачив бідного Гребінку хворим. Навряд чи він міг би одужати, згадував інженер Василь Погожев, який навідався до письменника з доньками-піаністками. Гра на фортепіано справляла надзвичайний вплив на хворого. Він говорив, що при музичних звуках не відчуває страждань, що йому легко, дуже легко”.
В жовтні Євген Гребінка не виходить на роботу. Заняття веде замість нього товариш по Ніжинській гімназії Микола Прокопович. 3 грудня 1848 року письменник помирає. Вранці 7 грудня в соборі Андрія Первозванного на Василівському острові правлять панахиду.
Сходиться багато знайомих, друзів, літераторів та учнів військових навчальних закладів. Домовину брати везуть в Україну. Ховають 13 січня 1849-го на кладовищі в Убіжищі. Дружина з донькою зупиняються в родичів у селі Лазірки нині Лубенський район.
За кілька місяців Марія Гребінка просить закрити школу в маєтку в Рудці й поселяються там. За сім років після смерті чоловіка виходить за молодшого на три роки відставного поручика Петра Маслова. Через його невміле господарювання маєток у Рудці розоряється і його продають з аукціону.
Живуть у Віленській, а потім Мінській губерніях, де Маслов служить мировим посередником. 1880-го виходить у відставку. Купують маєток у Смоленській губернії. Та вести господарство не вдається. Живуть у злиднях. Марію розбиває параліч, у грудні 1894-го вона помирає. Петро починає зловживати алкоголем і гине за пів року. Маєток за борги продають.
Надія стає сестрою милосердя в Полтавському притулку для немічних дворян. Живе бідно. Учень Євгена Гребінки генерал Олександр Суражевський висуває клопотання перед Академією наук про призначення Надії довічної пенсії. З листопада 1899-го вона починає отримувати по 300 руб. на рік. Переходить в Ізмайлівську воєнну богадільню в Москві. Помирає в грудні 1907-го.
Читав курси зоології
1812, 2 лютого Євген Гребінка народився на хуторі Убіжище нині Мар’янівка Лубенського району на Полтавщині. Батько земський комісар Пирятинського повіту. Мати з роду пирятинських козаків Чайковських. Гребінки мали дві доньки і сім синів.
1825 Євген вступає в Ніжинську гімназію вищих наук князів Безбородьків, яка прирівнюється до університету.
1832 живе в Убіжищі й пише “Малоросійські приказки”.
1834 у Петербурзі стає чиновником комісії духовних училищ міністерства народної освіти.
1841 викладає російську словесність у навчальних закладах Петербурга, читає курси мінералогії, зоології, ботаніки. Видає літературний альманах “Ластівка”.
1844 вінчається з Марією Ростенберґ. Наступного року в них народжується донька Надія.
1848, 15 грудня Євген Гребінка помирає від туберкульозу в Петербурзі. Ховають в Убіжищі.