Під торговельним залом обладнали перші в Києві холодильні камери
“Коли заходив усередину, то у вуха тобі тисячопудовим молотом бив гамір сотень голосів. Тут збиралися тисячі. І кожне галасувало, допитувалося, намагалося дістати ласіший і дешевший шмат”, так описав Бессарабський ринок письменник Павло Загребельний у романі “День для прийдешнього”.
Бессарабку побудували в центрі нинішнього Києва, на початку вул. Хрещатик. Походження назви ринку і площі, де він розташований, має дві версії. Перша пов’язана з великою кількістю торговців із півдня, зокрема, з Бессарабії області між Чорним морем, Дунаєм, Прутом і Дністром. Вони привозили овочі, фрукти й вина та продавали на місці майбутнього критого ринку.
Друга належить київському священнику Петрові Лебединцеву, який жив у XIX ст. Він виводив назву від бессарабів так у 18001830 роках називали місцеву голоту. Багато бідняків збиралося саме на тому місці.
На початку ХІХ ст. це були околиці Києва. Стояла поштова станція, на яку прибували подорожні з півдня. Навколо гуртувалися і торговці. 1837-го Бессарабську площу включили до міської зони. Навколо швидко почали зводити житлові будинки, крамниці та готелі. Площа з торжищем і дерев’яними ятками перетворилася на один із ключових районів міста. Та поряд із новими будівлями виглядала негарно.
“Бессарабка у всьому своєму неподобстві поміщається на відкритому й самому видному місці, писала одна з київських газет. Вона справляє враження гнійного пухиря на кінчику красивого, класичного носа. Чому це місце, настільки зручне для експлуатації під якийсь громадський будинок театр, пасаж або хоча б готель, залишається в бридоті і в запустінні. До цього жоден мудрець додуматися би не зумів”.
У міській раді найбільше було бажаючих збудувати замість торговища цирк або готель. Та знаходилися і такі, які переконували, що площа все ж краще підходить для торгівлі. Тож іще однією ідеєю облаштування місцини став критий ринок. Та справа будівництва стояла на місці, великою мірою через брак грошей.
1904 року помер київський цукрозаводчик Лазар Бродський, який заповів 500 тис. руб. на зведення ринку. З появою грошей будівельна комісія представила програму нової споруди. Планували під одним дахом на Бессарабській площі розмістити продуктовий ринок і публічну бібліотеку. Та останню з часом прибрали.
Міськрада провела конкурс проєктів. Перемогла робота польського архітектора Генріха Гая автора варшавського критого ринку й будинків у Мінську. Бессарабський ринок запропонував звести у стилі модерн. Кошторис автора передбачав на будівництво ринку 690 тис. руб. Комісія скоротила їх до 489 тис. Гонорар Гая становив 4,5 тис. руб.
Будівництво під керівництвом інженера Михайла Бобрусова й підрядника Лейзера Гугеля розпочали 1909-го. У листопаді наступного року завершили кладку стін. Витратили на неї майже 4 млн цеглин. Протягом зими встановлювали конструкції перекриття.
Навесні 1911 року взялися за внутрішнє оздоблення будівлі. Для стін і підлоги використовували полив’яну плитку, вироблену акціонерним товариством керамічних заводів “Дзевульський і Лянге” в польському місті Опочно. У березні 1912-го завершили монтажні роботи й ринок оглянули представники міської влади.
Їх вразило засклене перекриття будівлі, яке спиралося на металевий склепистий каркас. Відкрита конструкція стала невід’ємною частиною інтер’єру ринку. Навколо ринкового залу влаштували майже 30 магазинів і ресторанів.
“Зовні по периметру звели двоповерхову прибудову, в якій розташувалися окремі магазини, службові приміщення, готель, йшлося в його дослідженні “Архітектура України на рубежі XIXXX століть”. У підвалах обладнали перші в Києві холодильні камери. Торговельну залу добре освітлено скляним ліхтарем, верхнім і частково боковим світлом”.
Урочисте відкриття Бессарабки провели 16 липня 1912 року. Взяв участь церковний хор Софійського собору. Свято закінчилося після 14:00 і ринок оголосили відкритим.
“За прилавками можна було бачити жінок у білих фартушках і кокетливо зав’язаних блакитних або червоних хустках поверх волосся, описував Бессарабку французький письменник Віктор Тіссо (18441917). Молоді люди німецького виду пили в кондитерській каву з молоком і читали закордонні газети. Кучери в каракулевих ковпаках чи широких плескатих шапках, із віялоподібними бородами на грудях, у довгих блакитних або темно-зелених каптанах, оперезаних кольоровими шарфами, трималися непохитно й поважно, як північні божества, на екіпажах, запряжених гарними кіньми”.
Бессарабський ринок став елітним, до нього приходили переважно заможні люди. Не всіх охочих впускали в торговельний зал, забороняли просити милостиню. Місце стало одразу прибутковим і суттєво поповнювало міську казну.
30,6 метра становить висота основного залу Бессарабського ринку в Києві. Його площа понад 3 тис. кв. м. Після відкриття 1912-го, мав 88 місць для торгівлі м’ясом, салом, ковбасою, і стільки ж для збуту зелені, овочів, молочних продуктів і хліба. 27 місць відвели для продажу риби.
Розмістили судово-медичну лабораторію
На початку 1920 років Бессарабський ринок націоналізували більшовики. У магазинах торгували кооперативні організації. 1930-го частину приміщень передали судово-медичній лабораторії наркомату охорони здоров’я. Експерти використовували холодильні камери ринку.
Під час Другої світової війни німці дозволили приватну торгівлю. Селяни почали привозити до Києва продукти, як на початку роботи ринку. Будівля вистояла під бомбардуваннями, хоча поряд із нею зруйнували багато споруд.
У 1960-х ринок реконструювали, але без внесення радикальних змін у зовнішній вигляд. Зняли зображення архангела Михайла. У будівлі Бессарабки розмістили готель “Колгоспний”, їдальню, фірми “Сервіс” і “Радість”, Укроптбакалія, Галантерейторг, Скупторг, Хлібторг, 2-й трест їдалень. У кімнатах на другому поверсі проживало вісім родин тамтешніх працівників.
1979-го ринок визнали пам’яткою національного значення.
“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”