“Україні треба давати не 12 HIMARS, а втричі більше” – Марія Золкіна

Багато чого залежить від мотивації ції конгресвумен. Навіть правильні питання, які вмотивовані не ідеєю допомогти Україні, а міжпартійними змаганнями чи внутрішньою боротьбою дадуть зовсім інший результат. Тому форма, в якій це все відбувається, мене непокоїть. Я не дуже вірю, що головним мотивом цієї пані є спроба гарантувати, що допомога Сполучених Штатів буде надходити. Наслідки можуть бути для України не дуже радісними.

Є питання, які назріли дуже давно щодо окремих посадовців в Офісі президента. Наприклад, того ж Єрмака. Як він впливає на переговори, яка його роль, яку вагу він має при ухваленні рішень зараз. Бо всі рішення і стосовно переговорів з Росією, і допомоги Україні мають визначальне значення. Є питання до Татарова (Олег Татаров заступник голови Офіса президента Андрія Єрмака, був адвокатом ексзаступника голови Адміністрації президента Януковича Андрія Портнова. Під час Революції гідності курирував затримання та просування кримінальних справ проти майданівців. Заявляв, що мітингувальники в центрі Києва загинули від поранень у потилицю. Стріляли в них нібито не поліцейські, а люди поряд. Gazeta.ua). Претензії до нього озвучені не Вікторією Спартц, а українськими журналістами, антикорупційними організаціями. Є питання щодо антикорупційної архітектури в Україні. Це абсолютно об’єктивні речі, які Україна має визначити.

Якщо ти керуєшся бажанням зробити допомогу Україні максимально зручною, то уникатимеш всього, що дискредитує українську державу та підтримку їй. Я боюся, що це перетвориться на скандал, в результаті якого доступ України до американських фінансів та зброї, буде значно ускладнений. Але питань, про які сказала, це не знімає. Бо вони важливі для нас, хоча б для просування у Європейський Союз.

Україна, там де може звітувати максимально, мусить це робити. Щоб попередити звинувачення якихось критиків України або апологетів швидкого миру щоб вони не використовували якісь невідомі речі із використанням іноземної допомоги, щоб її зупинити або зробити її отримання максимально складним. З іншого боку, зараз українська сторона максимально намагається розробити разом із тими країнами, які постачають нам найбільше зброї, в першу чергу США, Велика Британія, деякі європейські країни, якийсь механізм, який був би зручний всім учасникам процесу. Я в цьому не бачу нічого поганого. Головне, щоб цей механізм не перетворився на бюрократичну процедуру, бо ми і так отримуємо допомогу значно повільніше, ніж вона нам потрібна. Бюрократичний механізм із купою папірців це зовсім не те, що потрібно Україні, щоб максимально відбити російську атаку до кінця цього року. Завдання України дипломатичне це перевести це питання із створення системи контролю за отриманою допомогу в розмови про те, як зробити так, що це працювало краще. Щоб всі розуміли, як це використовується, що потрібно ще і не було затримок. Нам треба тиснути на те, що ми відкриті, даємо доступ до інформації. Але при цьому все це можна перевести на неадекватні речі. Коли можуть вимагати звіту про кожне пересування якихось систем озброєння по лінії фронту. Але будуть політики і сили, які користуючись цим аргументом, проситимуть саме такі складні контролі. Наше завдання, щоб Конгрес восени не розробив отакого марудного бюрократичного механізму, який Україні тільки зашкодить.

Україну сприймають як жертву агресії. Це дуже важливо, бо наша країна на Близькому сході майже не була присутня в публічному просторі. Про війну, яка тривала вісім років, дуже мало знали. Те, що зробила РФ з лютого, сприймається дуже чітко Росія агресор і вина у воєнних злочинах. Це плюс для України. Офіційна позиція Катару така, що ця країна мусить дотримуватися нейтралітету. У політичниї оцінках чи фінансовій або збройній позиції не пристають до жодної зі сторін. Але при цьому у всіх документах і заявах Катар наголошує на відданості територіальній цілісності України та розумінні, що наша країна діє згідно статуту ООН. Мається на увазі право нації на самозахист. Але офіційний нейтралітет не означає потурання російській агресії.

Зі ставленням до розвитку подій та завершення конфлікту тут вже складніше. Але це специфіка не тільки Близького сходу. На Заході теж розглядають позиції різних домовленостей. Хоча на нас ніхто і не тисне.

Катар, безумовно, зацікавлений у тому, щоб зайняти місце Росії на енергетичному ринку. Звідки РФ зараз вилітає безповоротно. По південній гілці нафтопроводу “Дружба” залишається 10 відсотків. Це ніщо. І ембарго на газ буде. Можливо, наприкінці року чи на початку наступного. Це означає, що Росія втрачає свій найбільший експортний ринок, яким був ЄС. Замістити Китаєм чи Індією вона буде не спроможна. Більше того, у Китай нафту продають зі знижкою більше 35 відсотків. Катар про свою зацікавленість не кричатиме з трибуни, але вже це робить. У планах до російсько-української війни було збільшити видобуток газу з 77 мільйонів тон на рік до 110. Минулого місяця Катар вже підписав контракт із французькою компанією на збільшення протягом наступних декількох років обсягів газу. Тобто у цієї країни є плани зайти на європейський ринок. І всі технології у Катару для цього є. У них все відпрацьовано, потрібен покупець. Тут всі зірки зійшлися. Вони і далі підписуватимуть договори.

Стосовно війни в Україні це нічого не міняє на офіційному рівні. Це не змушує Катар зайняти відверто проукраїнську позицію, як ЄС чи США. Але Катар перебуває у специфічній ситуації як для Близького сходу. Ця країна не може і не хоче бути у конфронтації зі своїми сусідами. Катар перебував у повній блокаді, яку тільки нещодавно зняли. Поряд із цим розробляє спільне рудовище з Іраном тому не можуть собі дозволити перебувати у конфронтації із цією країною. Але в той же час у Катару досить тісні зв’язки із США. І це багато в чому стримало сусідні країни від можливого вторгнення під час блокади. Але Катар є країною Перської затоки, має свої традиції дипломатичного маневрування. І поки що Катар більшою чи меншою мірою посідає виважену як для Близького сходу позицію офіційно підтримує Україну, є учасником Рамштайну. Хоча не надає нам збройної підтримки і не робитиме це найближчим часом. Але політично вони перебувають у тренді. Є частиною міжнародних відносин, не вводять санкції проти Росії, але заморозили будь-які інвестиції у російську економіку. Хоча до цього потоки були істотні. Раціональна співпраця зі Штатами грає таку роль Катар має нейтралітет, але дрейфує у бік близької для нас позиції.

Як тільки Росія почне сипатися, позиція таких країн, як Катар, буде на боці переможців.

Можу сказати про інформаційний простір. Росія присутня у Катарі як чинник інформаційної війни. Можна сказати, що українського голосу там не було. Україна не займалася Близьким сходом, так само як і Африкою. І зараз ми це дуже відчуваємо і в ООН, і в переговорах по продуктовій кризі. Наша заходоцентричність з одного боку показує свої плюси отримуємо допомогу і зброю. Але є й мінуси тому що світ не обмежується лише Європою. І коли нам потрібна підтримка з різних регіонів, треба створити ізоляцію для Росії, то виявляється, нашого голосу там не було. А РФ була. Вони працювали там десятиліттями. Деякі експерти працюють по 20-30 років. Вони є впізнавами на інформаційному фронті і підібрали ключі, як спілкуватися з місцевою аудиторією.

Росія розігрує декілька карт, щоб піймати місцеву аудиторію. Не тільки в Катарі. Як мінімум весь Близький схід і Північна Африка. Росія грає із темою антиамериканізму. А США мають не зовсім позитивну репутацію серед арабських країн через активну підтримку Ізраїля, який перебуває у хронічному конфлікті із Палестиною. Більшою мірою через Ірак. В очах арабського населення те, що зробила Америка це інтервенція та повне знищення цієї держави. Зараз це бідна і недієздатна країна. І роль США у цьому в очах місцевого населення є визначальною. Росія намагається максимально прив’язати російсько-українську війну до протистояння Росії та США. Україну зображують як маріонеткову державу. Будь-який російський експерт говорить, що Україну не треба підтримувати, що вона не самостійна, неспроможна ухвалювати жодні рішення. Тільки відтворює накази Вашингтону. Намагаються принизити український спротив ніби це Америка воює руками українців. Третій момент вони просувають, що Росія має право на всі злочини та агресію за тією підставою, що протистоїть колективному Заходу.

Арабська Аль-Джазіра за тиждень до повномасштабного вторгнення запустила марафон. Тема україно-російської війни була номер одни за кількістю сюжетів та коментарів. Там запустили формат з експертами в студії, які знаходилися майже кожного дня і в режимі реального часу все коментували. Була здивована, що цей марафон запустили. Це показало, наскільки для арабського світу є важливою ця тема. Вони вважають, що це кричуще порушення міжнародного права права про непорушність кордонів. Моє враження, що така увага до України пов’язана із тим, що принцип непорушності кордонів і це вторгнення відгукуються особливими спогадами та колективним болем для арабського світу. Це Палестина. Україну порівнюють саме з нею. Після цієї поїздки перериватиму будь-яких українських політиків, якщо чутиму, що Україна хоче бути другим Ізраїлем. На Близькому сході Україна це Палестина, яка піддається агресії. Весь цей досвід депортації населення з окупованих територій, масова міграція і біженці, окупаційний поліцейський режим.

В арабському світі, де кожного дня у Палестині живий конфлікт, російсько-українська війна відгукується. Тому що, якщо уявити, що світ проковтне окупацію території України у 2022 році, заплющить очі, на що тоді можуть сподіватися інші конфліктні території, які були окуповані давно? Вони не можуть сподіватися на деокупацію, якщо так станеться у центрі Європи. Це в арабському світі розуміють. Другий момент це продовольча безпека. Єгипет, Туніс, Ліван максимально залежні від поставок зерна з України. Третій момент можливість витіснити Росію з енергетичного ринку і зайняти її місце.

Я далека, щоб називати цю ідею бизькосхідним НАТО. Бо там не йдеться поки що про реальний військовий союз із спільними діями. Більше того, все це перебуває у стадії зародку. Але ця ініціатива по формату регіональної безпеки дуже важлива. І це основна мета поїздки Байдена на Близький схід. Раніше США ставили на перше місце питання нафти та газу, коли це треба було. І друге питання вирішення ізраїле-палестинського конфлікту. Зараз останній практично усунутий з порядку денного, його важливість заморожена. Зараз США займаються зондуванням підґрунтя того, щоб помирити Ізраїль та частину країн Перської затоки на базі опозиції до Ірану. Це ще не повноцінний безпековий альянс, і не факт, що це буде щось схоже на НАТО. Але є обмін інформацією, розвіданими, зараз обговорюють спільні дії у сфері протиповітряної оборони.

Якщо це вийде, то такий прототип регіональної системи безпеки має всі шанси на реалізацію. Це означатиме абсолютно нову ситуацію на Близькому сході.

Для нас є плюси і мінуси. Великий мінус в тому, що на кону у протистоянні Росії із Заходом стоятиме більше. Зараз у нас розпал війни. Байден намагається організувати цей регіональний альянс між Ізраїлем та Перською затокою. Якщо це вийде, то ставки у переговорах із Росією будуть вищі. РФ може спробувати торгувати своєю дружбою, зближенням з Іраном. Не знаю, наскільки вона може надати підтримку, бо це Колос на глиняних ногах. А Іран не хоче повернення до тих санкцій, які майже всі були зняті великими зусиллями 2015-го. Якщо переговори йтимуть у дуже осяжній перспективі, умовно восени, то Росія ще буде достатньо сильною, щоб торгувати дружбою з Іраном та присутністю у Сирії, дружбою з рядом країн в арабському світі. Якщо переговори по україно-російському питанню проходитимуть наступного року, коли Росія буде ослаблена відсутністю доходів від нафти і газу, фінансовими санкціями, боргами, черговим етапом дефолту, тоді торгувати Кремлю не буде чим.

З плюсів для нас все таки те, що формується така антиіранська антиросійська коаліція в іншому регіоні світу. Тобто не напряму антиросійська. Але проти одного з ключових союзників РФ. Тиснути на Росію в українському питанні можна через обмеження її впливу в інших регіонах світу, зокрема, на Близькому сході. Поступово розвивати і проштовхувати ідею, що Росія має потрапити під режим санкцій тих же країн Перської затоки. Тобто якщо поставити Росію в один ряд з Іраном, то вона автоматично опиняється в опозиції до країн арабського світу.

Ніколи. Вона може бути поставлена тільки перед фактом необхідності виконання цих умов у разі її воєнної поразки. Добровільно – ні. Поки РФ військовим чином може тиснути на Україну, тримати в окупації частину наших земель і намагатися проривати фронт далі, то буде це робити. Єдиний варіант примусити Росію сідати на стіл переговорів максимально знешкодити її армію. Їх солдати гарматне м’ясо не закінчаться. Але максимально знизити їх боєздатність і знешкодити будь-які можливості здійснювати наступальні операції можна. Це єдиний шлях, який дозволить сподіватися, що у певний момент Росія буде змушена відводити війська або сідати за стіл переговорів про режим виведення.

Другий варіант гроші. Газове ембарго має бути і санкції, максимальна фінансова ізоляція також. Коли Росія залишиться без грошей, вона буде більш договороздатна.

Цього не буде.

Те, що у нас гинуть люди, на жаль, жодним чином не прискорює процеси в технічному плані. Якщо є графік постачання за лендлізом у жовтні, то ми його не прискоримо. Єдиний варіант чим більше Україна вимагає, стукає в усі двері, тим більше шансів, що отримаємо те, що треба. Другий момент, як прискорити це доводити ефективне використання зброї. Те, як ми зараз використовуємо CEASAR, HIMARS, M777 це найкращий аргумент, що Україні треба давати не 12 HIMARS, а втричі більше. Дозованість має не політичне обґрунтування, а суто технічне. Україні дають на випробування невелику кількість озброєння і дивляться як армія справляється, чи вона його освоїла, чи не потрапить цей вид зброї до рук противника. Для того, щоб це перевірити, проходять тижні і навіть місяці. Тому треба показувати, що ми ефективно з цим працюємо. Також дипломатія публічна та непублічна.